Абетка благочестя

ГОЛОС НА ЗАХИСТ ЛЮБОВІ

Ми продовжуємо ознайомлювати вас, дорогі читачі, з матеріалами, які з різних єпархій УПЦ надійшли і перемогли в конкурсі міжнародного молодіжного семінару (Ужгород, 6 - 2 вересня 2000 р. "Заповідь одна - любити"). Автор цього матеріалу - одна з найактивніших дописувачок журналу "Спасите наши души", керівник молодіжної рубрики "Глас", яка цього року створила велику платформу для молодіжного спілкування на сторінках православної преси. До цього дуже запрошуємо кожного з вас, шановні читачі.

Сучасні уявлення про любов.
Трагедія молодих сімей

Колись у чудовій книзі про єпископа Варнаву (Біляєва) я дізналася із вступної статті про те, що "наука ніжної пристрасті", розлита у світі, мистецтво, філософія - все це уявляється нам часто мудрістю, а от любов до Бога - прісною водою. От тому в сьогоднішньому світі шириться "відмова від любові, бо Любов - Хрест, а переживати закоханість легко і приємно - тож закоханість і стала життєвою позицією міліонів". Сам же Владика Варнава казав: "і безбожники кохають один одного, і бісівський сурогат такої пристрасті прославляється в їхніх романах"...

Замінники любові ми спостерігаємо і в нашому повсякденні - звідусіль. Уявлення молоді про любов та про шлюб перекривляють те високе, в ім'я чого Господь благословив шлюб. Юні душі 15-16 років земного шляху шукають любові і часто уявляють під нею "швидкорозчинну близькість" та почуттєве задоволення. Але такий потяг (поза Богом), як пише свящ. Павло Флоренський в християнському розумінні настільки є далекою від любові, як і фізіологічна функція шлунку. Браття і сестри, знаймо, що вживати слово ЛЮБОВ можна тільки у нашому, Христовому смислі, "відокремлюючи його від усіх статево-почуттєвих чи родових звичок або хтивих пожадань".

Чи не в цьому головне завдання нашого кожноденного "семінару" - постійно нести молодим тремтливе, тепле, істинне слово про любов? Апостол пише: "Напочатку було Слово", то Слово, а не слова... Отож, донести саме те Слово, а не сумнівні слова до юних душ. Юнь завжди, в усі часи в пошуках любові намагається насититись тим, що не наповнює, як пише М. Бердяєв, бо стать за своєю природою не є цілісною, до цілості веде лишень повна любов.

Нині маса газет, журналів по різному перекручують священне слово, забуваючи, що "Бог є любов". Ми, оцінюючи всю цю дешевну псевдопродукцію згадуємо уривок вірша Владики Іоанна святителя Сан-Франциського:

Овидий, ты сказал не о любви,
Которая нам тайны открывает.
Свою любовь любовью не зови,
Она, как иней легкий, утром тает...

Чим більше ми розмірковуємо про уявлення наших сучасників та ровесників про любов, про той комплекс почуттєвих переживань, які прийнято приймати за любов, тим більше усвідомлюєш - це все про нелюбов. Це те, що внутрішнім своїм змістом тотожне поцілункові Іуди. Нажаль, тисячі молодих душ сьогодні навіть не уявляють, що існує цілісний погляд, який дає нам Христова віра, існує чистий світогляд, яким живе Православ'я.

А трагедія сучасної людини в тому, що вона все ще блукає так далеко від цього нетварного світу.

Нинішня сексуальна революція зовсім не звільнила людей, навпаки - вона замінила одні комплекси іншими - ще важчими. Масова квазікультура зробила суттю спільного життя у шлюбі самозадоволення, яке врешті решт повертається істинним обличчям - егоїзмом. Де тепер, - запитує історик і філософ І. Ільїн, - почуття духовної співприналежності Творцеві? Коли егоїзм відкривається, в сім'ю приходить групова самотність, самотність удвох, тобто - пекло. Причому це невідворотно, якщо в основі шлюбу не любов, а інстинктивний потяг або статева потреба. Тоді таке біологічне співжиття приречене на розпад.

Яка ж це родина, - запитує І. Ільїн, коли люди лише витрачають сили на підозри, ненависть чи взаємні недолюблювання? Тут можливі лише психопатичні переживання, неврастенія життєвих невдач... Отець Іоанн Крестьянкин у своїх проповідях з болем каже про те, що ворог роду людського повстав на родину та проти материнства. Саме тому терміново потрібно повертати Богові нашу малу Церкву, нашу правдиву Сім'ю. А це можливо лише, коли ми зможемо "запалити в родині лампаду християнського життя у Бозі".

Колись у добі староруського домостроя родина була справді фортецею, то був великий рідний родинний дім, в якому людина була захищена від суєтних вітрів довколишнього світу. В одній із газет я прочитала цікаві роздуми про те, що слов'янин тоді в ті сиві часи, розумів домострой, як безнастанну духовну роботу, ділання літургійне; тож ідеал домобудування зводився до того, щоб дім був таким, "як у рай увійти"...

Люди у сивій давнині добре розуміли, що любов має корнем своїм "святі душі" (свящ. П. Флоренський), тому любов можлива настільки, наскільки жива душа...

(Далі буде)