ІСТОРІЯ ОДНОГО НАРОДЖЕННЯ ДЛЯ НЕБА

Різні бувають ювілеї. У Різдво 2001 ми святкували 2000 років від народження Спасителя. Різдво 1996-го ми святкували канонізацію і прославлення одного із найбільших святителів Православної України – митрополита Київського і Галицького Петра (Могили) (народився 500 років тому).
Не відразу ми усвідомлюємо, що такі подвижники живуть і моляться серед нас. Ювілей цього року несе нам теж особливу історію Різдвяну, історію одного народження для неба. 5 січня 2002 р. Українська Православна Церква відзначає 5-літній ювілей від дня блаженної смерті одного із великих подвижників і молитвенників Православного Закарпаття - архімандрита Василія (Проніна).

Народився майбутній чернець 1911 р. в родині благочестивих російських дворян. Рано втративши батьків, якось отрок молився у родинному склепі Проніних. Сильний вітер закрив залізні двері склепу. Довго довелося молитися юнакові на кладовищі, але тільки-но він дав Богові обітницю все життя своє посвятити Святій Церкві, як двері відрилися самі...

Закінчивши богословський факультет у Бєлграді та Московську Духовну Академію, юнак опановує знаня мов і вирушає на Закарпаття. Приймає в Ужгороді чернечий постриг і від початку 1940-х років служить тут у невеличкому храмі на березі Уж-ріки.

Тут йому часто доводиться голодувати. Він молиться до кругів під очима і приховує те, що у нього часто не вистачає хліба. Осягаючи практику богослов'я, отець Василій не покидає і світських досліджень: пише багатотомні праці з мовознавства, веде переписку з прп. Іоанном (Максимовичем) та прп. Іустином (Поповичем). В кінці 40-х років Мукачівський Архієрей переводить отця Василія у Домбокський монастир, а звідти – бібліотекарем у Свято-Миколаївську обитель на Латориці.

Тут 50 років несе подвиг молитви та чернечого послуху ігумен, а згодом – архімандрит Василій. У будь-яких конфліктних випадках, коли його послушники доповідали отцю про явні несправедливості чи упослідження, отець одразу казав: “Ось небо вчора було таке похмуре, а сьогодні погода вже інша...” “Так батюшка по-доброму наставляв нас ніколи не засуджувати нікого, навіть якщо були реальні факти зради чи приниження”, - згадує архімандрит Федір.

“Секрет весь був у його незвичайній любові до кожної людини, - згадує один із духовних синів і колишній келійник о. Василія, ігумен Вікентій. – Обличчя його так і сяяло, коли отець Василій наставляв нас, або розповідав про котрусь із своїх подорожей”...

Ховаючи від радянських агентів свій розум і неабияку прозорливість, отець Василій приймає подвиг юродства Христа ради. На той час подвижник володів уже 14 мовами і закінчує “Акафіст прп. Мойсею Угрину” та історичне дослідження “Історія Мукачівської єпархії” з даними про багатьох єпископів Православного Закарпаття. Не зважаючи на те, що останні три роки отцю Василію довелося провести на одрі, архімандрит не покидає праці над богословськими трактатами “Гравітація і відродження”, “Біблія і математика”. А переклавши кілька старовинних східних чернечих статутів, на їхній основі подвижник склав свій Карпаторуський номоканон.

За пів року до смерті передбачивши день смерті, пророче оповівши деталі, пов'язані з його похованям, отець Василій гідно приготувався і 5 січня 1997 р. спочив у Бозі. Наступного дня Владика Мукачівський Євфимій з кліриками рідного Свято-Миколаївського монастиря звершили поховання із Чином панихиди. Сьогодні науковці та клірики на чолі з архімандритом Федором готують до друку численні праці подвижника-духівника Василія (Проніна).