З  РІЗДВОМ  ХРИСТОВИМ!

В одній із мальовничих місцевостей Березняків на березі озера Тельбін, на місці зруйнованного у 1938 році храму, от уже третій рік стоїть, полум'яніючи до неба, як свіча молитви - храм Різдва Пресвятої Богородиці. Довго це місце пустувало, аж доки Господь не призвав тих людей, що зважилися відродити тут православний храм Богородиці. І так поступово етап за етапом він був побудований.

Багато праці, зусиль, терпіння, коштів було вкладено в цю святу справу... Храм споруджений не тільки коштами спонсорів і жертводавців, але, насамперед, тими молитвами і працями настоятеля о. Василія і його громади ще в ЖЕКу, де збирався народ Божий у тісному спілкуванні, у молитві і Таїнствах.

На жаль, не збереглося достовірних матеріалів і креслень про зовнішній вигляд зруйнованої церкви, тому вирішили будувати новий храм по новому проекту. Храм був зпроектований видатним архітектором України, доктором арх-ри, професором і т.д., і глибоко віруючою православною людиною - Дмитром Ниловичем Яблонським (цієї осені, на жаль, він залишив наш світ, на 80-у році життя після хвороби) у стилі українського необароко, чи національної архітектури України, як називав цей стиль сам Дмитро Нилович. Храм виявляє собою трьохчастинний невеликий простір, характерний для класичної дерев'яної української архітектури, але втілений у камені.

Церква такого типу уже третя в архітектурній практиці заслуженого архітектора (хоча і має деякі відмінності, переваги та розміри, на відміну від перших), але все ж є яскравою, піднесеною й органічною з навколишнім середовищем. Вона немов виросла із землі як нерукотворна судина Святого Духа.

Незважаючи на те, що поруч дорога, густонаселений житловий район, біля храму панує умиротворення і благодатна тиша. У неділю й у свята на богослужіння тут збирається так багато народу, що часом храм не вміщає всіх бажаючих, особливо у Пасху та Різдво, на празники щомісяця та на храмові свята – 21 вересня, 23 січня. Тоді все подвір'я наповнюється гармонією молитовного співу Божественної літургії. Після хресного ходу, поздоровлень, подяк, усі можуть приєднатися до святкової трапези.

Церква має два престоли – перший у нижньому, теплому храмі - на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці з входом з південного фасаду і другий у верхньому храмі – на честь Різдва Богородиці. Цей невеликий храм лише частина майбутнього церковного комплексу і православного духовного центру (який скоро почне будуватися) на честь Різдва Христового з однойменним собором.

Усі фасади храму виконані за всіма стилістичними особливостями українського бароко – ліпні деталі, напівстовпчики, пілястри та ін. Споруду перекривають три пластичних бані, центральна з яких найвища. Її чудові маківки нещодавно були визолочені.

Колірне вирішення обране отцем-настоятелем неординарно – сполучення білого і яскраво-блакитного. Для українських храмів епохи козацького барокко характерні були білі фасади з вигадливим декоративним рослинним ліпленням, а таке сполучення кольорів, як у Різдва-Богородичному храмі зустрічається лише на фасаді дзвіниці Софіїського собору в Києві. Вхід у верхній храм, куди ведуть високі сходи, прикрашає пишна металева огорожа, запрошуючи ввійти до святині. Всередині невеликої церкви почуваєшся досить піднесено й урочисто. Приємно вражає багатоярусний дерев'яний іконостас із позолотою у стилі українського барокко.

Кличуть до молитви мальовничі ікони, що яскраво передають ту епоху, коли мистецтво в Україні знайшло своє національне подобання і красу. Скільки людей тут побувало, скільки молитов, прохань, подяк, каяттів і причастників Господь прийняв у цій святині!.. Безліч людей назавжди запам'ятають свою зустріч із Творцем, тому що саме тут вони прийшли до Бога, хрестилися, вінчалися, засвідчували святе Хрещення своїх дітей, онуків...

І ще багато людей прийде сюди як до спасительного світильника Христової Церкви, попри сусідні ультрасучасні псевдохристиянські кірхи, будинки занурені у морок омани. Але і їхні парафіяни вже давно задивляються на золоті хрести щирої правовірності, якого спрагли люди...

Церква Різдва Богородиці стала не тільки голосом Православ'я, але й прикрасою Березняків, усього району й однієї з гідних архітектурних і духовних визначних пам'яток Києва. Сюди приходять не тільки місцеві жителі, але приїжджають і з інших районів і навіть міст.

Тут поруч відчуваються контрасти: і водяна стихія з тихими заростями берегів, і житлові висотні комплекси з бетону епохи радянського індустріального будівництва, «руїни» довгобуда, просторі набережні алеї, шум авто і залізничної дороги, інколи пробігають школярі і замислені перехожі що поспішають... Але церква Богородиці все це немов врівноважує, згладжує і примиряє як небесний благовісник вічності в камені, як спасительний світильник Христовий у вируючій суєті сучасного життя великого району столичного мегаполісу.

А сьогодні ми святкуємо 5-ту річницю парафії і Різдво Христове в цьому гарному храмі та славимо Господа за все! Із Святом вас Березняківці і всі кияни!

P.S. Головне сподобитися в суєтних коридорах життя знайти свій храм, свою громаду, духівника, щоб обрести той Шлях (якщо ви його ще не знайшли), Істину і Життя, світ і спасіння, до якого призиває нас Господь у храмах душ наших.