Іконопис

ЗВОРОТНА ПЕРСПЕКТИВА БУТТЯ

АКАДЕМІЧНІСТЬ ЧИ КАНОНІЧНІСТЬ

Православна ікона… Для попередніх поколінь, що народжувалися і жили в православному середовищі, була цілком зрозуміла мова канонічної ікони, як для людей, що знають Святе Письмо і Передання, чинопослідування богослужіння і, що беруть участь у Таїнствах Церкви. Сучасній же людині, що особливо недавно прийшла в Церкву, це зрозуміти значно складніше…

Складність полягає й у тім, що, починаючи з XVII-XVIII ст. канонічна ікона витісняється реалістичними іконами академічного письма, – по суті, картинами на релігійні теми. Цей стиль іконопису, що прийшов до нас після унії, з католицького заходу й одержав особливий розвиток у петровський, єлизаветинский і єкатерининський час, час секуляризації і ренесансно-барочної пишності. І навіть зараз, незважаючи на те, що сучасні іконописці відроджують традиції візантійсько-руського канонічного письма, у багатьох храмах у більшості можна побачити ікони в академічному стилі. Звичайно, ікона – це святиня, у якій би мальовничій манері вона не була виконана, головне щоб образ був гідний Первообразу...

Нерідко виникає питання: а навіщо необхідно дотримуватись древніх правил зображення, якщо вони дуже дивні (часом наївні) з погляду реалістичної образотворчої грамотності, де видні явні порушення пропорцій фігур, перекручена передача фактури матеріалів і порушення законів лінійної перспективи? Може бути, древні іконописці просто не мали елементарних навичок у малюванні? І чи не краще мати в церквах грамотно написані картини? Скажуть, деякі. Але, ні, справа обстоїть куди глибше... Картина – художній образ, створений творчою фантазією художника, що є формою передачі власного світовідчуття... Ікона – одкровення Боже, висловлене мовою ліній і фарб, що дано і всієї Церкви, і окремій людині. Світогляд іконописця – світогляд Церкви. Ікона – поза часом, вона – символ іншого буття в нашому суєтному світі. У ній незриме стає зримим, тобто ікона – суть утілення невидимого Буття. Картині ж присуща яскраво виражена індивідуальність автора, своєрідна манера живопису, специфічні прийоми композиції, характерне колірне рішення. Авторство іконописця ж навмисно ховається, тому що ікона – утвір соборний. Іконописання – не самовираження, а служіння й аскетична праця. А картина емоційна, тому що мистецтво – форма пізнання і відображення навколишнього світу через почуття, тому вона належить світу душевному, а не духовному. Кисть же іконописця безпристрасна, тут немає місця особистим емоціям. У літургичному житті Церкви ікона, як і манера читання молитов, позбавлена зовнішніх емоцій; співпереживання вимовним словам і сприйняття іконографічних символів відбуваються на духовному рівні.

Картина - засіб для спілкування з автором, з його ідеями і переживаннями, що можуть бути як сугубо індивідуальними, так і виражати характерні умонастрої свого часу. Ікона – засіб для спілкування з Богом, Богородицею і святими. В іконі підкреслена умовність зображення. Тут усе підлегле розкриттю внутрішнього змісту. А звідси, як правило, подовжені пропорції фігур - символ перетвореної плоті, що живе в Горнім Світі. Тут немає того торжества тілесності, як на полотнинах Рубенса і т.і. Відома нерухомість в іконах присуща лише тим зображенням, де не тільки плоть, але і саме єство людське приведене до мовчання, де воно живе вже не особистим, а над людським, Божественним життям. А людина в стані без благодатному, що не досягла мети свого життєвого шляху, часто зображується, дуже рухливою. Світло ікони не відкриває глибини, не супроводжує бачення до фокуса нескінченності, як у західній перспективі, тут перспектива перевернена, і невидима реальність Духа сама розгортується перед споглядаючим. Тобто в іконі діє інший принцип зображення простору – зворотна перспектива. Де крапка сходу (перетинання зорових променів) розташовується не в глибині картинної площини на уявлюваній лінії обрію, а в майбутньому перед іконою, що молиться – символ впливу нетварного Світла в наш світ. Це передає і показує нам, немов у вікні, реальність духовного світу, реальність присутності Бога чи святого. Це Бог бачить нас із глибини Таємниці, дивиться на нас з ікони. Молимося, і час зникає у вічності... А житійні ікони, де одночасно представлені всі сцени життя святого, саме відображає вічну присутність людської реальності перед обличчям Бога.

Ікона - єднання людського і Божественного, це вікно відкрите в Таємницю, Таємницю, що охоплює все життя, і, отже, що вимагає перетворення наших відносин, більшого братерства і любові друг до друга. Ікона народилася від споглядання Світла і сама вона одкровення Світла, тому кожна ікона чудотворна і призначення її, перетворювати людину у Світлі Господа.