Абетка благочестя

Під такою назвою ми розпочинаємо цикл коротких висновків щодо психологічного розвитку дитини в сім'ї:

ВИХОВАННЯ У ПРАВОСЛАВНІЙ СІМ`Ї

Сім`я – це мала церква, де все повинно коритися принципам любові. Ще будучи в материнському лоні, через взаємини батьків дитина відчуває існування Бога. Згодом од батьків вона дізнається про те, ким Бог є, і яке місце Він займає в житті їхньої родини.

Від свого зачаття дитина неймовірно відкрита до пізнання Бога, а від народження і до пізнання світу. З ранніх місяців немовля прислуховується до молитви батьків. Якщо ж на будні життя не дивляться очами віри або все підкорено цінностям матеріальним (очами телевізійних програм, політичній ідеології, пліток тощо), дитина сприйматиме Церкву, як щось вторинне, таке ж другорядне...

Маленька дитина з жагою поглинає будь-яку інформацію, тому все нове потрібно виважено подавати з любов'ю при різних ситуаціях (на прогулянці, під час їжі, перед сном) в спосіб прийнятний в її віці. Про Бога не можна розповідати тоном казочки, і взагалі мусимо виключити усяку театральність. Навіть казки варто розповідати серйозно, даючи їм християнське тлумачення. Мова поважна і зрозуміла для дитини є найвідповідніша.

Діти мають відчуття таємниці і про таємницю віри можна говорити вже дуже рано, зазначаючи, що це і дорослі не можуть зрозуміти до кінця. Віримо в Бога, любимо і довіряємо Йому, як дитина своїм батькам. Адже більшість таємниць задуму Божого щодо нас ми зрозуміємо тільки у майбутньому. Зізнаючись у безпорадності в деяких питаннях, ми не втратимо авторитету перед дитиною. Набагато гірше, коли ми прикидаємося, що розуміємо щось, даємо відповіді фальшиві і викручуємося, задовольняючи лише цікавість дитини та й то допоки дитина мала.

Який образ Вседержителя складається в ранньому дитинстві нашого чада? Все люблячий Батько, чи Суддя, Котрий лічить наші гріхи? Часто відхід від Бога є відходом від фальшивого образу, який дитина набуває в дитинстві.

Брак любові в родині, в перших роках життя дитини, також ускладнюють їй розуміння Бога як Отця, до Котрого всі звертаються з повною довірою. Діти, які не мають довіри до батьків і почуття безпеки в родині, не мають внутрішнього шляху до Бога.

Радість від Різдва, Воскресіння, Преображення Христового (та інших свят), повинні асоціюватися у дитини не тільки з подарунками і солодким столом, а й із читанням Євангелія, спільною молитвою, з відвідуванням святкового богослужіння разом з батьками та друзями (сповіддю та причастям), з вивчанням різдвяних колядок, щедрівок.

(Далі буде)