Релігія і наука

ПРО ТАЙНУ СТВОРЕННЯ ВСЕСВІТУ

Продовження (початок у ВіК №3, №2)

Бог Отець створив усю світобудову Словом. Саме створив, тому що Всесвіт - плід творчої дії. Надзвичайна гармонія, красота, добірність світу викликають у людини побожний трепіт перед величчю Божою. Бог - чудовий Художник і найбільший Поет, що написав дивну поему, викликавши з небуття в буття весь цей великий світ. Поетику утворення світу добре відчували й усвідомлювали святі Отці епохи Вселенських соборів, що відобразили це розуміння в словах Символу Православної Віри. Його перші рядки грецькою мовою в буквальному перекладі так і звучать: "Вірую в єдиного Бога Отця-Вседержителя, Поета неба і землі...".

Корпускулярно-хвильовий дуалізм елементарних часток призводить до поетичної аналогії нашого світу - до уявлення його у вигляді гігантської "звукової хвилі" від струн "чарівного" музичного інструмента.

Цей інструмент знаходиться в руках невидимого та всемогутнього Творця, що торкається струн і підтримує "звук", тим самим зберігаючи нинішні небеса і землю, що утримуються Словом (2 Петр. 3:7). Якщо на мить зупиниться вібрація - "вщухнуть хвилі", то, можливо, і "згорнуться небеса". З цього живлющого Джерела ллються "звуки", приводячи все з небуття до буття.

Досконалість конструкції людського організму.

Так, дійсно, людина завжди із здивуванням зупинялася перед досконалістю та гармонією світу що її оточує. Але і сама будова людського організму воістину гідна не меншого подиву. Вона перевершує за своєю складністю все інше разом взяте. Розглянемо, наприклад, кількість інформації, що може містити людський мозок. Вона оцінюється числом між 10 в 10 степені і 10 в 15 степені біт. При цьому нижня цифра припускає, що 1 біт інформації в середньому міститься в кожній із 1010 "комірчинок" людської пам'яті. Швидкість обрахування людського мозку оцінюється розміром від 10 до 1000 гігафлопів. Мінімальна швидкість у 10 гігафлопів визначається лише тієї швидкістю, із якою око обробляє інформацію перед тим, як послати її в мозок без обліку всієї іншої різноманітної діяльності людського інтелекту. Для порівняння, один із самих потужних комп'ютерів на сьогоднішній день, як Cray-2, має швидкість усього лише 1 гігафлоп, та об'єм пам'яті в 2*10 в 10 степені біт, що від 10 до 1000 разів менше, ніж у людини.

Однак людський мозок швидше за все свідомо обмежений Творцем у своїх можливостях. Тому кращою ілюстрацією можуть служити "простіші речі", наприклад, ланцюжки дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), що містяться в кожній клітині людського організму. Ці ланцюжки ДНК несуть у собі інформацію про всі частини людського тіла - від кінчиків пальців до коренів волосся. Причому спроможність ДНК берегти інформацію настільки ефективна, що всі дані, необхідні для опису всіх видів організмів, що коли-небудь, існували на нашій планеті, можуть розміститися в чайній ложці, і ще залишиться місце для утримання всіх книг, що будь-коли написані.

Свідчення фундаментальної науки

Що ж говорить сучасна фундаментальна наука про створення світу? Щоб спробувати по-справжньому оцінити її внесок, варто перейти від частковостей, що досліджуються тією чи іншою дисципліною, до деяких загальних категорій, що лежать в основі кожної області знань. Аналогією, хоча і недосконалою, може слугувати гіпотетичне дерево, кожна гілка якого символізує ту чи іншу галузь людського пізнання. Загальним стовбуром, від якого в різні боки розходяться ці "гілки", є фундаментальні фізичні закони. Дійсно, є всього чотири основні фізичні взаємодії. З них безпосередньо випливають усі ті часткові закони, за допомогою яких управляється вся нежива матерія. Фундаментальними взаємодіями обумовлені і структурні властивості речовини - від будови атомів до галактик. Але й самі ці взаємодії "виросли" не на пустому місці. Ведуться вдалі спроби побудувати загальну теорію поля, що покликана об'єднати усі взаємодії в одне ціле. При цьому дедалі чіткіше проступає засада, що знаходиться в підґрунті всієї світобудови. Це естетичний принцип симетрії. Сьогодні вченим, що працюють в авангарді теоретичної фізики, стає цілком очевидно, що світ побудований за законами краси.

Саме ідея краси, що на математичній мові виражається законами симетрії, "напуває" усе дерево.

Підставою такому твердженню може слугувати той факт, що усі фізичні взаємодії, як тепер це стало очевидно, за своєю суттю є прояв і навіть засіб для підтримки в природі набору визначених схованих симетрії, що їй притаманні. Під останніми у фізиці розуміється незмінність її законів щодо каліброваного перетворення. Пошуки таких симетрій лежать в основі наукової стратегії, покликаної привести до глибшого розуміння суті речей. Передбачається, що в перші миті існування Всесвітом при енергіях порядку 10 в 15 степені ГЕВ усі фізичні взаємодії являли собою прояви єдиної фундаментальної взаємодії, єдину константу. Симетрія ж, що служила основою об'єднання цих взаємодій, була ідеально точною.

Принцип краси вбачається й у математичних формулюваннях законів природи. Володіючи практично абсолютною точністю, вони несуть у собі сувору лаконічність і добірність. Візьміть до рук будь-який довідник з фізики і Ви в цьому одразу переконаєтеся - основні закони записані просто, ніде немає довгих, складних і незграбних формул. Останні зустрічаються хіба що в наближених, комп'ютерних розрахунках, дуже далеких від досконалості.

Так, у формулюванні закону всесвітнього тяжіння, Ісака Ньютона турбувала головним чином функціональна й алгебраїчна його простота. Йоганн Кеплер, керуючись прагненням до лаконічності, домігся більшої точності в описі руху планет і більшої простоти обчислень, ввівши еліптичні орбіти і т.д.

В історії науки дуже часто буває так, що істотно різні теорії, покликані описати нові явища, однаковою мірою підтверджуються експериментально. У такому випадку кращими виявляються ті концепції, що є найпростішими. Таким чином, принцип простоти являє собою специфічну вимогу до побудови наукової теорії. Багато відомих вчених вважали простоту гіпотез одним із найвирішальніших критеріїв їхньої коректності. У цьому знаходить своє вираження простота і гармонія самого світу.

У сучасну епоху ця простота природ мислиться як наявність у ній тенденції до обмеження розмаїтості. Як свідчать дані науки, за розходженням і складністю постійно виявляються ритми і повторення, симетрії й інваріанти. Вони знаходять своє вираження в "спроможності природи", використовуючи лише обмежений набір елементів, створювати все розмаїття матеріального світу. У них знаходить свою останню підставу сама можливість існування законів науки, зокрема, законів збереження. Саме покликання науки, начебто, й полягає в перебуванні за видимою складністю світу його невидимої простоти. За словами знаменитого натураліста Ж.-Л. Бюффона, "Верховна Істота, створюючи світ, побажала використовувати лише одну ідею, варіюючи нею відразу всіма можливими способами так, щоб людина змогла захоплюватися досконалістю виконання і простотою задуму."

Неможливо собі уявити, щоб все це реалізувалося випадково. Насправді у світі без Творця легше довільно реалізується хаотичне накопичення безформної матерії, аніж гармонійна благопристойність стрункого порядку, що зроблений у своїй повноті та єдності, на основах високого естетичного принципу. Без Розумного, Всемогутнього, Щедрого Творця-Упорядника та Промислителя про все суще здоровий людський розум відмовляється сприймати світ таким, яким він бачиться і неозброєним оком, і у світлі останніх наукових даних. Світ не тільки створений, але й утримується Словом Божим, тому відбиток Божественної краси невід'ємний від нього.

Особливим чином це стосується людини. Як квіти прикрашають будь-яку рослину, так і людство згідно Божественного задуму прикрашає все дерево світобудови. Між цими "кольорами" і всіма іншими частинами будови Всесвіту існує дуже чітка залежність, що знайшла в науці назву "антропогенного" принципу. Цей принцип говорить, що Всесвіт пристосований для існування життя і що як закони фізики, так і початкові параметри підібрані таким чином, щоб гарантувати її появу.

Сучасна фізика свідчить: навколишній світ дуже "чутливий" до чисельних значень універсальних світових констант, оскільки всі основні особливості реального світу (розміри ядер, атоми, планет, зірок і т.і.) в остаточному підсумку визначаються розмірами фундаментальних констант. Саме існування світу обумовлено виконанням дуже жорстких співвідношень між ними. Незначні, із людської точки зору, відхилення від складної і неймовірно точної числової співрозмірності, значень світових констант привели б до фатальних наслідків для існуючого Всесвітом. Її природа була б така, що в ній неможлива було б існування життя.

Принцип жертовної любові

Отже, живий і неживий природний світ побудовані за принципами краси і досконалості. Але у взаємовідносинах різних частин світобудови вгадується ще один фундаментальний початок - принцип жертовної любові. Саме створення світу з'явилося щедрим, безкорисливим даром, у деякому розумінні навіть жертвою з боку Творця, тому що "Він не вимагає служіння рук людських, як ніби, в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім життя, і дихання і все". (Діян. 17:25). Тому і сама світобудова несе на собі печатку цієї жертовності. Весь неорганічний світ, виснажуючи свою родючість, неначе жертвує собою заради можливості існування світу рослинного. Рослинний світ, у свою чергу, жертвує собою заради світу тваринного, перепадаючи йому в їжу. Все це загалом жертовно служить людині, як любляча мати, що має в утробі і жертвує всіма своїми силами заради своєї дитини.

Найбільшу жертву на Голгофі приніс Сам Бог, щоб спасти людину для життя вічного.

Заради чого ж існує людина? Чи може вона жити тільки для себе, заради свого задоволення, невтримно та жадібно споживаючи природні ресурси?

"Віддайте ваші тіла на жертву живу, приємну, Богові, як розумну службу вашу" (Рим. 12:1), відповідає на це запитання Священне Писання. Коло замкнулося. У такий спосіб весь світ тримається на принципах жертовного служіння і любові. Тому допоки люди прагнуть виконувати Заповіді любові до Бога і до свого ближнього, виправдано їхнє існування, і людське життя має свою велику мету та зміст.