Із світової скарбнички

ПРАВОСЛАВНА РОДИНА - ДОМАШНЯ ЦЕРКВА

Він залишився сам. Віч на віч із примарами бездушної цивілізації. Як не вистачає йому родинного тепла, радості спільного ділання і молитви... Чим ми можемо допомогти йому, народженому в Україні 2000 року християнської ери? Про це слова святителя Московського Філарета:

"...Занепад моральності, який почався в батьках, переходить до дітей. Держава складається із сімейств. На струхлявілих колодах не встоїть ніяка фортеця. Тому природньо очікувати від порушення законів шлюбу і цнотливості тих суспільних наслідків, які зображає пророк: любодіяння розливається по землі, і кров із кров'ю змішують: від цього заридає земля і зменшиться з усіма, хто вселився на ній (Ос. 4, 2, 3).

Коли дружини римлян готові були померти за чистоту шлюбу, Рим зростав і зміцнювався. Але коли він занурився у пристрасті, котрі загрожують чистоті шлюбу, він загноївся і занепав під неосвіченою, але нерозбещеною такими виразками природою варварів, хоч і володів майже усім світом. Головною причиною нещастя першого світу Мойсей називає неправильні шлюби синів Божих із доньками людськими (Бут. 6, 1-14)...

ПРО ЦНОТУ

Від чоловіка й дружини вимагається, аби вони берегли "шлюб чесний і непорочний", жили цнотливо. Комусь - дівоцтво, комусь - шлюб, але цнотливість - для усіх. "Тому що явилась благодать Божа, рятівна для всіх людей, що навчає нас, аби ми, відкинувши нечестя і мирські пожадання, цнотливо, праведно й благочестиво жили в нинішньому віці" (Тит. 2, 11-12).

Що значить цнотливо? Чи в чистоті дівоцтва, чи в чесності шлюбу, у тому й іншому випадку мусимо жити "відкидаючи мирські похоті" а, особливо, "плотські пожадання, що полюють на душу" (1 Пет. 2, 11). Отже, юнаки і дівчата, чоловіки і жінки "повинні втікати від плотської нечистої любові". Кажучи про цнотливість, Спаситель навчає нас більше, ніж лишень тілесній чистоті, бо "кожен, хто дивиться на жінку з пожаданням, уже чинить перелюб із нею в серці свому" (Мф. 5, 28). Так само і словами заповіді - не пожадай дружини ближнього твого - "забороняються думки і бажання хтиві або внутрішнє перелюбство", не кажучи вже про ту мерзоту, про яку Апостол Павло радить і не говорити християнам (Еф. 5, 3), тобто перелюб, коли ті, що знаходяться в шлюбі беззаконно збочують подружню любов хтивістю до сторонніх.

"Шлюб має велетенське значення щодо Провидіння Божого і до сімейства. Бог, створивши перших людей, їм самим і їхнім нащадкам довірив подальше відтворення людей на світ. Цим Господь фактично доручає нам продовження Своєї творчої дії. Який великий дарунок! І чи можна думати, що Провидіння Боже залишить без уваги зловживання цим священним даром і що злодіїв не покарає правосуддя Боже? Дія цього правосуддя не завжди є явним, не завжди миттєвим, але для тих, хто пильно вивчає шляхи Божі, воно безсумнівне. Давид мав сильну віру в істинного Бога, ревно діяв для поширення її в народі; але і при таких заслугах перед Богом, коли дозволив собі порушення закону шлюбу, навіть і після покаяння покараний був тяжкими бідуваннями, і, звісно ж, не тільки сімейними, але й державними".

ПРО НЕМОВЛЯТ

Народження дітей треба зустрічати не тільки з радісними почуттями, але і з помислами благочестивими: молити для них щасливого майбуття не через благополуччя у його земному розумінні, але у союзі їхнього земного буття з небесним. Відтак, давати імена дітям неперебираючи, або керуючись поверхневою благозвучністю не можна нізащо. З думкою про благочестивих предків, душі котрих спроможні вкласти приснодіюче благословення нащадкам, з вірою і відчуттям живого предстояння святих, молитви і благословення котрих такі благодатні, ми повинні називати тимчасово Богом довірене нам чадо.

ПРО ВИХОВАННЯ

"Премудра і рятівна та батьківська любов, що, притісняючи саму себе, дещо стримує свою ласку до дітей, нешвидка на жарти, пестощі чи миттєву розраду, щоб зберегти все це, яко заохочення, яко нагороду за їхній послух або успіхи у корисному навчанні".

...І саме тут доречно наголосити, що виховання ділове тільки завдяки вихованню благочестивому і моральному може дати в майбутньому чесного хлібороба, ремісника, промисловця, торговця - людей працьовитих, чесних, спроможних улаштувати свій добробут і бути справжніми будівничими суспільства. Тому занедбують діточок ті, хто більше навчають їх корисному для життя тимчасового, аніж рятівному для душі безсмертної. Такі батьки при вихованні не пам'ятають і належно не задіюють головне - святе прагнення духовного росту. Сильно шкодуватимуть ті батьки, котрі ревніше завантажують голови своїх дітей набором слів і понять, аніж обробляють вертогради їхніх сердець, щоденно висапуючи з нього дикі трави неправильних навичок та шкідливих звичок, насаджуючи в ньому благий досвід стяжання чеснот, огороджуючи його від вітрів легкодумства і пристрастей. Бо єдиний принцип для всіх галузей пізнання можна висловити словами Священного Писання: "начало премудрости страх Господень"... А також "разум же благ всім творящим єго" (тобто, справжнє пізнання корисне для тих, що вживають його на гідні справи); "благочестіе же в Бога начало чувства" (Притч. 1, 7). Ви часом виховуєте в дітях майбутніх громадян, воїнів, словесників, діловодів, художників, промисловців; це добре, але не зневажайте тим, що найкраще,- не зневажте благословенної та заповіданої справи плекання в них синів Церкви, приготування майбутніх громадян для Вічної Батьківщини - неба.

Отож, почуття благочестиве, чисте моральне почуття і досвідчена розсудливість - ось до чого ми маємо наполегливо покликатись на пораду про те, у якому вигляді і якою мірою припустити щось приємне, щоб під ним не вкрадалося шкідливе - зніженість, розсіяність, пристрасть до почуттєвих задоволень. Розмаїті мистецтва і пізнання приємні приносять у життя людське, так би мовити, приправи і ласощі, а не хліб і їжу: чи не було б невіглаством стягати до столу якомога більше приправ і ласощів, і не піклуватися про те, чи буде хліб і необхідна їжа?

ПРО ПОВАГУ ДО БАТЬКІВ

Коли юного Ісуса преблагословенна Мати Його і праведний Йосип знайшовши в храмі у співбесіді про предмети духовної мудрості, докорили, що Він полишив їх, Він відповів, як, очевидно Той, Хто, звільняє Себе від закону покірності земним батькам, тому що виконував справу Отця Свого Небесного. "Чого ж шукаєте ви Мене? Чи ви не знаєте, що із тими, котрі у Отця Мого, належить бути Мені?” Але що ж потім? Незважаючи на таке високе право, смиренно схилив Він шию під благословенне ярмо заповіді, що велить шанувати батька і мати: "и сниде с нима, и приіде в Назарет, и бі повинуйся има" (Лк. 2, 51). Настільки важливий обов'язок покори сімейної, що Єдинородний Син Божий відклав до часу свій вступ у справу Божу, аби виконати цей обов'язок перед земною матір'ю і щоб Своїм прикладом знову освятити обов'язки і підняти чесноти життя сімейного.

І нарешті, коли страждання хреснi роздирали душу і тіло Спасителя, коли розп'ятий так тяжко висів Він на цвяхах між життям і смертю, а на Ньому цілий світ висів над гибеллю в чеканні порятунку, ні муки всього пекла, ані турботи усього світу, усіх часів і вічності не затьмарили в Ньому почуття законного обов'язку до Матері. Цей обов'язок, виконання якого припиняється для Храста разом із земним життям, Він передає тоді Іоанну, котрого дівоцтво і любов зробили гідним служителем Діви-Матері. У цій частині закону, подібно як у всіх інших, Спаситель показує нам досконалість, яка полягає у тому, що повага до батьків і піклування про них необхідні за будь-яких обставин життя, до гробу і після гробу.

Але коли нещасливий приклад і бажання батьків відривають (дітей) від виконання священних обов'язків до Бога, втягують у справи, що суперечать закону, що порушують мир, калічать сумління, противні щирому благу і порятунку безсмертної душі. Якщо ж батьки або керівники потребують чогось противного вірі або закону Божому, тоді вже цілком смиренно мусимо сказати їм, як сказали Апостоли старійшинам іудейським: "судіть самі - чи праведно є перед Богом вас слухати більше, ніж Бога? І належить тоді перетерпіти за віру і закон Божий усе, що б не було попущено" (Діян. 4,19).

Коли ваші батьки потребують допомоги, розради, служіння, в той час, як ви самі у скорботі чи в немочах: зберіть останні сили ваші, забудьте свою скорботу для полегшення їхніх скорбот, розділіть із ними останню крихту й останню краплину. Пригадайте Ісуса, Котрий серед мук хресних переживає за спокій Своєї матері.

ПРО БАТЬКІВСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Отже, оскільки Бог "Слово рече, и быша", і притому все "добро зіло", - то недивно, що і людина, коли вона пребуває у піднесеному стані образу Божого, із повноти віри в Бога Слова, Котрого "живот бі світло человіком", із глибини щирості сердечної мовить слово, і воно діє, виявляється могутнім, творить благо.

Світ бачив, що слово звичайних людей у спілці з істиною боговідання і правдою віри, і внаслідок цього у єдності зі Словом і Духом Божим, володарювало над природою, зцілювало хворих, проганяло темні сили, воскрешало мертвих.

Якщо Слово Боже, або приходячи вікрито з вуст людей, наближених до Бога, або діючи сокровенно з сердець їхніх, творить справи чудесні, певним чином наслідувані творчим діям Божества,- то не менше повинно бути зрозуміло і вірогідно, що теж Слово Боже через тих же людей, тими ж засобами прорікає і подає благословення, являючи дію Божественного Провидіння.

Отже, благословляти, у найсильнішому значенні цього слова,- значить простирати дію Божого Слова на творіння Божі. Бо дія священика, котрий благословляє нас, стає благою волею, посередником між Словом Божим і творінням Божим. Відповідно, верховний і загальний подавач благословень є Ісус Христос, Заступник Бога і людей, Боголюдина, у Якій Слово стало плоттю. Тому духовні пастирі, подаючи вірним отримане благословення, природньо вживають ім'я Ісуса Христа окремо, або в складі імені Пресвятої Трійці, і хресне знамення Христове.

Отже, батьки повинні благословляти дітей своїх люблячим серцем і намагатися підняти силу свого природнього благословення, привертаючи благочестям і вірою силу благодатну.

Діти! Дорожіть благословенням батьків у тисячі разів більше, аніж будь-якою спадщиною, тому що через нього по вірі своїй можете отримати благословення Отця Небесного.”Благословення бо Отче утверджує доми дітей” (Сир. 3,8.9).

ПРО СІМ'Ю І ДЕРЖАВУ

Родина є стародавнішою за державу. Людина, чоловік, дружина, батько, син, мати, донька і властиві цим найменуванням обов'язки і чесноти існували ще перед тим, як роди розрослись у народ, і утворилася держава. Тому життя сімейне у відношенні до життя державного є корінь дерева. Щоб дерево зеленіло, цвіло і приносило плід, потрібно, аби корінь був здоровим і міцним, щоб він приносив дереву чистий сік. Так, щоб життя державне сильно і правильно розвивалося, процвітало освіченістю, приносило плід суспільного добробуту, - потрібно, щоб життя сімейне було зміцненим благословенною любов'ю подружньою, священною владою батьківською, дитячою повагою і послухом; і щоби внаслідок того з чистих стихій життя сімейного природно виникали такі ж чисті початки життя державного.

З родин складається держава, і члени сімейств стають членами великого організму державного. Тому, якщо батьки і начальники сімейств, за висловом Апостольським, "у домі свому добре заправляють” (1 Тим. 3, 4), якщо у своєму тимчасовому володарюванні правильно і вірно розважливо діють досвідченим словом, добрим прикладом; якщо утримують своїх домашніх у порядку і слухняності, вселяють у них страх Божий, любов до ближнього, вірність до уряду і земної батьківщини, пильно охороняють їхню мораль, то крім того, що сповняють цим обовязок, покладений природою, а відповідно і її Творцем, що готують самі собі плід сімейних розрад, крім того, таким чином вони звершують і на користь держави служіння, благі наслідки якого простягаються углиб віків до нащадків...