Архітектура сакральна

ХРАМ ОЧАМИ ВІРИ Й ДОСВІДУ

    У древній Візантійській архітектурі, однозначно поставала мета створення споруди: яка б найоптимальніше сприяла молитві людей, себто її безпосереднє призначення – гармонійно підтримувати внутрішній стан тих, хто молиться. Храм - Будинок Божий, вівтар - Святе місце. Причому вся внутрішня структура підпорядкована цьому з точки зору співвідношення планових та об'ємних рішень (освітлення, акустика храму і т.д.), а зовнішня архітектура вже є наслідком внутрішньої структури, це теж дуже важливий принцип храмової архітектоніки. Зовнішня архітектура повинна однозначно іти за внутрішньою структурою. Тільки тоді вона досягає гармонії.

Заслуженого архітектора України Дмитра Яблонського за роботу над церквою Різдва Богородиці (на Березняках) благословляє і нагороджує митрополичою грамотою Владика Володимир, Блаженніший Предстоятель Української Православної Церкви

Всі храми, у тому числі й київські, не штукатурилися, а викладалися із цегли разом з бутом (грубим каменем), так звана кладка opus micstum - декілька шарів вирівнюючої плінфи, потім шар буту і т.д. Потім це затиралося цем'янкою (вапняний розчин разом з колотою цеглою) для того, щоб волога не шкодила споруді. Але храм у такому вигляді залишався, в нашому розумінні, естетично необробленим і це при невибагливій зовнішності храму підкреслювало велич багатства внутрішнього вирішення святині. Дійсно, коли людина заходила до такого храму, вона, умовно кажучи, просто не була готова до такого різкого контрасту підкреслено скромного зовнішнього вигляду та гармонії внутрішнього простору. У цьому була сила сакрального оздоблення. До речі, Софія Константинопольська теж вражала, насамперед, внутрішнім простором, гармонією архітектури, що характерно для храмів цього періоду.

- Згодом змінилися підходи до проектування й оздоблення храмів. Це розвиток чи недолік?

Так, протягом віків, ми дещо відійшли від цього принципу, і мабуть це не є недоліком. У цьому відношенні саме наступний період, період української національної архітектури XVIII століття, приділяє дуже велику увагу, поряд із внутрішнім, структурним рішенням - і зовнішньому вигляду споруд. До речі, слід відзначити, Київська Русь - це, насамперед цегла, бут та відсутність будь-якої оздоби споруджень. А от уже Українське Бароко розвивається на використанні якісної штукатурки, створенні привабливих зовнішніх форм, що підходять саме для України, в умовах української природи, яскравого сонячного освітлення, розташування храмів у зелених масивах. Унікальним явищем на Україні були споруди з дерева в церковній архітектурі. Тут і численні Карпатські святині, і лемківські, слобожанські та подільські церковці й каплички... Те, що створено на Україні в цьому відношенні, є унікальним за своєю красою, самобутністю, за своїм значенням у світовій культурі. Я гадаю, що це теж потрібно враховувати як традицію вже національну, нашу українську, і використовувати в храмовому будівництві. Тому, коли окремі настоятелі вважають доцільним при повторенні форм Київської Русі обов'язково використовувати цеглу для зовнішньої оздоби, я їм кажу, що це типово для російської архітектури, де храми, як правило, виділялися на тлі зимових пейзажів, і вони повинні бути "кольоровими". А українські споруди повинні виділятися саме на тлі зелені в умовах сонячного освітлення, блакитного неба; звідси для української архітектури типова саме штукатурка, можливо з підсвічуванням і т.д. Тому я планую Макіївський храм (собор св. великомученика Георгія Побідоносця у м. Макіївці Донецької обл. - один із останніх втілених проектів), при повній структурній повторюваності давньої Русі ззовні оформити (обштукатурити), щоб він був типовий для України.

- Що переживає національна архітектура в сучасному храмовому будівництві?

Мені здається, зараз далеко не повноцінно використовується в нас можливість суто національної архітектури, як от архітектури, що народилася на Україні в ХVП-ХVШ ст. Вона названа “українським бароко”, мені ця назва видається невдалою, тому я називаю її - “українською національною архітектурою”, що створила неповторні за красою зразки храмового будівництва. Нажаль, дуже мало залишилося таких священних будівель: вони були ліквідовані в часи більшовицького панування. Є неабиякі віхи в працях, роботах, і в цьому відношенні, я звертаю вашу увагу на чудову роботу покійного Віктора Петровича Самойловича. Нещодавно він випустив свою книгу з народної архітектури, де представив дуже багато українських храмів того періоду. Хочеться, аби такі зразки надихали і наших архітекторів та замовників, а наші діти ще сподобилися розквіту в історії української архітектури.