Живий літопис

БОГОСЛУЖБОВА МОВА

    Ми часто стверджуємо, що Богослужіння у православних храмах здійснюється церковно-слов'янською мовою. Але запитаймо себе щиро: чи любимо ми її? Наскільки ми докладаємо зусиль, аби знати якомога достеменніше її, аби вникати у тонкощі стилю цієї стародавньої святині - мови? Як, читаючи святі псалми, ми переймаємося цією зосередженістю, неквапливою розважливістю? Чи свідомо прагнемо до тієї чистоти мислення, яку зберігали наші боголюбиві прадіди, яку передають нам через живе Богоспілкування старою мовою? Дивує, що часом і від освічених людей доводиться чути про те, що церковно-слов'янська мова, мовляв, незрозуміла і тому чужа. Вибачте, але у розквіті комп'ютерної ери такі слова звучать більш, як невігластво. Чи не ми самі винні в тому, що праматірна мова занедбується нами, перестає звучати у серці з молитвою?

Коли мандруєш парафіями Поділля, Буковини, Полтавщини чи Закарпаття, захоплюєшся тим, як неповторно, по-особливому звучить наш урочистий глагол... Так воно і було, адже в кожній сім'ї слов'янського роду по-своєму неповторно читається богослужбовий текст. Щоб знаходити своє звучання, є багато ключиків. Ось один із них.

Як наш читач прочитає це слово: "Вънница". Нажаль, для більшості воно досі звучить поросійщено: [Вєнніца]. Таку транскрипцію подають у більшості наших видань, в календарях і навіть у офіційних текстах... Але ж, як не крути, а це ж таки [Вінница]. І це відомо не лише філологам...

"В загальну русько-українську мову "ять" перейшло на "i",- знаходимо у філологічній праці протопресвітера Гавриїла Костельника ( "Граматика бачваньско-рускей бешеди" 1923), - у сербську - на "е", у хорватську або на "іje", або та "je"(в московському варіанті "є"), а польською на "ja", або на "а". Отака вона таємнича, ця літера “ять”.

А щоб навчитися правильно вимовляти "и", "і", "ы", потрібно побувати хіба що на Буковині. У сьогоднішньому трактуванні здебільшого не розрізняють звучання "и" від "і" (за російською транскрипцією), або не помічають відмінностей "и" від "ы" (за українською). А насправді варто дослухатися у словаків, чехів чи в сербів, як "и" вимовляється м'якше за "ы" і, як щось середнє між "ы" та "і".

- Ніколи старослов'янською, - чуємо від протоієрея Віктора Прилуцького зі Стрия, - не змішувалася вимова "є" з "е", так, як змішують зараз на північний манер...

Можливо тому й виникають сучасні недолугі переклади богослужбових текстів побутовою російською чи українською мовою, що сакральна наша мова перебуває у такому занедбаному стані. Але ж, що вдіємо, мабуть це ще більше спонукатиме нас до дослідження давніх джерел, до відродження прабатьківського родовища - церковнослов'янської мови.

На ілюстраціях: Титульні сторінки Граматик Кременецької (1638р.) та Львівської (1591 р.)