Лабораторiя Великого посту

ВЕЛИКIЙ ПIСТ -
ШЛЯХ СЛIДУВАННЯ ЗА ХРИСТОМ

Шлях Христа - шлях кожного християнина

Коли Господь призвав нас з вами у лоно Церкви, коли ми приймали святе Хрещення і потім отримували благодать, коли Божественне світло торкнулося наших сердець, тоді ми відчули незвичну радість, у нас було таке відчуття, немов ми перебували в Сіонській світлиці разом із Христом. Тоді все було світле й радісне, тому що Господь зміцнював наші душевні й тілесні сили, для того, аби ми відчули і пізнали, наскільки благий Господь.

Але наш шлях на цьому не закінчився. Ми пішли за Христом далі. Пішов шлях учителювання, коли ми повинні були виправдати ту Божественну радість, ту Божественну благодать, що відвідала наші серця на початку нашого подвигу.

Тут ми, як свого часу апостоли, як і Христос, зіткнулися з різними позбавленнями, труднощами і почали навіть коливатися. Або, подібно маловірним послідовникам Господа, навіть засинали у хвилину випробувань душевних.

Але для того, щоб восторжествувати над гріхом, щоб остаточно затвердилося в наших серцях добро, потрібно йти за Христом не тільки до Гефсиманського саду. Необхідно продовжити шлях у дім первосвящеників Анни й Каіафи, пройти в претор до Понтія Пілата й почути страшні слова: "Розіпни, розіпни Його!"

Далі шлях поведе нас на Голгофу, щоб тут разом із Христом ми розіпнули плоть свою зі страстями й похіттю. На цьому шляху ми маємо бути поховані разом з Господом. І тільки після цього почнеться воскресіння нашої душі. Тільки тоді настане торжество добра в наших серцях. І ще більше затвердиться наш душевний спокій, коли ми, пройшовши хресний шлях, одержимо в день П'ятдесятниці Духа Святого.

От що ми повинні випробовувати й випробовуємо на своєму спасительному шляху. Важкий цей шлях, але йти ним необхідно. Йти, незважаючи на тяготи й прикрощі - і від ближніх своїх, і з боку своїх гріховних звичок... Часом, ми навіть не будемо знати, як вчинити. Але якщо ми будемо ревно триматися Христового шляху й, призиваючи допомогу Божу, йти безстрашно на Голгофу навіть до погребіння з Христом - Господь пошле нам Свою Божественну благодать, зміцнить наші немічні сили, допоможе перебороти всякі гріховні страсті й замість них насадить добрі навички, які допоможуть нам досягти вічного життя в Христі Ісусові Господі нашому.
 

У чому головний зміст посту

Заповідь дотримання посту є першою заповіддю, яку отримала людина після свого створення. Згрішив Адам, утішившись із плодів забороненого древа, і страшне гріховне спотворення проникло у весь людський рід.

З того самого часу диявол одержав доступ до серця падшої людини. З того самого часу досконале творіння Боже - Адам, який не віддав колись ні злості, ні суму, - став залежним від пристрастей, у яких донині, як у смолі пекельній, киплять наші серця, що втратили блаженне Богоспілкування.

Чи не тому Сам Господь Ісус Христос прийшовши у світ для спасіння грішників, починав Своє служіння на землі з того, що сорок днів і ночей постився в пустелі. Таким чином Христос власним прикладом нагадав нам про благотворність і необхідність посту. Чи не тому троєкратним відкиданням вражих наклепів Господь явив нам образ духовної боротьби, неминучої для кожного, хто прагне поєднати благий плід помірності посту з внутрішнім духовним зростанням?

Однак для того, щоб прямувати вузьким шляхом спасіння, уникаючи широкої дороги, що веде, за словом Спасителя, до погибелі, треба ясно розуміти, що не однією лише помірністю в їжі і плотському житті перемагається гріх, в очищенні серця й ревному прагненні до непорочної чистоти душі. В бажанні цього святого прагнення, цій благодатній та благотворній ревності - головний смисл посту. "Ухиляйся від зла й сотвори благо" (1Пет.3,11), - ці слова Святого Письма повинні пам'ятати всі протягом Великого посту.

На жаль, навіть серед людей церковних зустрічаються нині ті, хто не розуміють високого духовного змісту Великого посту, а вважають для себе достатнім просте утримання від скоромної їжі.

Горе нам, нерозумним, і горе нам - лицемірам!

Задумайся той, хто не їсть м'яса: чи не засмутив ти ближнього свого? чи не нарікав на Бога у скорботах і тяготах душі? чи не приховуєш ти на кого образи, злості, заздрості? чи не пишаєшся вигаданими достоїнствами своїми? чи дякуєш Господу за все, що тобі посилається? чи не панують над твоїм серцем суєтні земні клопоти? Або відкидаючи м'ясо під час трапези своєї, упокорюючи тіло, - ти не думаєш про власну душу, зволікаєш викинути з серця свого гнів і лицемірство, сріблолюбство й норов, пихатість і самолюбство?

Грізно попереджає нас Свята Церква Православна, що не буде нам користі від помірності тілесної, якщо ми не поєднаємо її з помірністю духовною - від зла, від страстей, від гріха, що нас роздирає.

"Марно ти радієш, душе моя, утриманню від їжі, тоді як від страстей ти не очищена: якщо не стане помірність причиною виправлення твого, возненавидена будеш від Бога", - чуємо ми у великопісних молитвословіях.