З молитвою до воцерковлення

ЛІТУРГІЙНІСТЬ У РОДИНІ

"ДОБРЕ БУТИ БРАТІЇ ВКУПІ"

Це зізнання й водночас напуття Апостола чи не найкраще відображає нашу старовинну слов'янсько-християнську традиційність: "Братство любіте, віру шануйте"... Як плекати братство та співдружність в умовах сучасного побуту – цьому навчає парафіяльне життя у Христі.
 

СПІЛЬНОДІЛАННЯ

Літургійність витікає із самого побуту родини. Зізнаймося, дорогі читачі, коли готується страва у сім'ї, де одне-двійко діточок, то буркотливий, втомлений трудовим днем батько однією рукою чистить картоплю, іншою підкидує дітям нові забавки, забігана мати порається коло плити та поглядає, чи пляшечки з сосочками вчасно наповнені. Отака суєта захоплює. Але там, де трійко-п'ятеро діточок, там старшенькі мамі помагають посуд подавати чи витирати (часом і потрощити щось), а молодші – з татом в картоплинках "очка" виколупують, або швабрами підлогу протирають. І погодьмося, що цей творчий гамір вже набагато приємніший за міщанське роздратоване скиглення від нереалізованості чи одноманітності.

У священика Іллі Шугаєва... "Вінчання, шлюб, родина" читаємо: "Найважче доводиться первісткам: мамі легше самій попрати, підмести, помити. Не хоче їсти – погодуємо пізніше... Коли зібралося троє дітей, процес годування став займати менше часу, аніж із двома: садимо за стіл всіх разом. Хтось хоче проявити характер – вилітає з-за столу або отримує прочухана. Висновок: багатодітна атмосфера вимушує батьків правильно виховувати дітей, без потурання пристрастям". Такі ж вимоги і до батьків: "Після третьої дитини з батька наче пелена спадає: відкриваються очі і він розуміє, що родина – не місце відпочинку, а перша робота. Після перших місяців він засвоює, як правильно розрахувати день так, щоб творче напруження чергувалося і організм правильно витримував навантаження, черпаючи натхнення в активному відпочинкові"...
 

БЕЗНАСТАННА САМООСВІТА

– А наш батюшка у зрілих роках вступив до педуніверситету. Тепер іспити складає, за партою вивчає новинки психології... Скільки студентів і викладачів дивувалися, мовляв, "що тут може робити священик?". Але за рік-два вже без отця Петра не обходився жоден семінар, науково-практична дискусія...

– Знаєте, – виправдовується одразу прот. Петро Киричевський, – що найбільше мене боліло у парафіяльному житті? Люди кличуть на освячення, Хрещення, похорон, немов якогось жреця. Прийде, мовляв, батюшка, поспіває, побубонить щось, а ми далі за своє... І нікому ніякої літургійності, ніякої духовності не хочеться. А тепер, з молодшими, із школярами та студентами сподіваємося достукатися до старших закостенілих умів, що Христова радість – у зміні щоденного життя. Матуся моя у Сумах та в Києві вивчилася на православного педагога, веде недільну школу. Тож і мені відставати не годиться.

Такими місіонерськими радощами, як на парафії Різдва Богородиці у Лугинах (Полісся), на жаль може поділитися не кожен навіть в обласному центрі. Науці в парафіяльному повсякденні відводиться велике значення, особливо у теперішню постінформаційну еру ХХІ ст.

На літній школі КДАіС та видавничого дому "Дух і літера" при Києво-Могилянській Академії сивий православний священик Інокентій з Франції розповідає: "Я викладаю в університеті філологію, матуся працює у школі. А ще у мене дві малесенькі парафії у селах для бідних емігрантів з Сербії, Греції, СНД. Всі служби, церковне начиння, іконостас – все ми родиною робили з допомогою правлячого єпископа. Усі троє наших дітей виросли в атмосфері постійної служби. І слава Богу".

Нині такі родини, що вже залучилися до церковного розуміння, приїздять з допомогою для Бориславського реабілітаційного центру у школи-інтернати з іграми-уроками до сиріт та інакообдарованих дітей з особливим даром душі, який розквітає любов'ю у вихованцях. "Любов змушує мене писати вірші, картини, пісні, – розповідає учениця Бориславської школи-інтернату Оленка Наконечна, – тому й основна тема – дружба, любов, розуміння, краса, доля".

– Будемо раді допомагати дітям у реалізації талантів, – каже Валентин Макаров з парафії прп. Агапіта Печерського у Києві, – адже правдива церковність не знає меж, областей та інших умовностей суспільства. Коли ми йшли закарпатськими монастирями від обителі до обителі, серця паломників радо дивувалися і преображалися саме цією радістю Христовою, коли кожен перехожий у лісі чи в селі привітає, дасть води та хліба з напуттям духовним.

Отож, надсилайте нам у редакцію "ВіК" твори дітей та новини з ваших осередків. Ми радо допоможемо чим можемо.