Настанова пастиря

ПОКАЯННЯ – ШЛЯХ ДО БОГА

Проповідь Блаженнішого Володимира,
Митрополита Київського і Всієї України

“На шляху всепрощення зустрічається багато перешкод, головна з них — наша самолюбність і сатанинська гордість. Шкодить на цьому шляху і ворог нашого спасіння диявол. Але в порівнянні з тими засобами і можливостями, якими ми володіємо, ці перешкоди — ніщо. З нами завжди Бог і Його всесильна допомога. Усвідомлюючи це, підійдемо до відповідального моменту в нашому житті. Вирвемо з свого серця усілякі образи, від душі пробачимо наших ближніх і дальніх — і тоді простить нас Бог”.

Є духовне відчуття відмінностей часів церковних. Немов різним повітрям ми дихаємо в будні дні й у дні великих свят. Особливо винятковим у нашому житті є пора святого Великого посту, світлого і покаянного, радісного і великотрудного. Урочиста серйозність і легкість вселяються в душу, коли вона віддається покаянню. Душа в той момент підноситься над звичайним рівнем і дихає повітрям гірських вершин. Великий піст дає нам почуття відповідальності за життя і можливість бачити себе перед Богом у світлі вічності. Світло Великого посту просвіщає пітьму нашої душі, а радість духовного бачення народжує в нас "печаль яже по Бозе", що закликає до покаяння.

Щире покаяння – це насамперед уміння розрізняти добро і зло, світло і пітьму. Щоб покаятися в злі, потрібно бачити добро. І окрім цього – любити його і почувати його силу.

Щире покаяння – це шлях подвигу, це шлях віри в Бога й у Божественне милосердя. Це не саморозслаблення, а зміцнення людини в справжній людяності.

Щире покаяння неможливе без взаємного примирення: "Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших" (Мк. 11,26). Тому, вступаючи в дні Великого і спасенного посту, бажаючи через покаяння одержати прощення від Бога, ми повинні з усією щирістю простити своїх кривдників, тих, хто завдав нам болю. Кожна людина зі свого життєвого досвіду знає, що це дуже нелегко. Але простити необхідно, тому що це веління Божественного закону, без якого немає справжнього християнства.

На шляху до взаємного примирення зустрічається багато перешкод. Одна з найважчих – це наше самолюбство, яке ми помилково називаємо почуттям власної гідності. Якщо людина здолає своє самолюбство, то вона зможе простити.

Для того, щоб простити інших, необхідно згадати про людську чесноту, ім'я якої – справедливість, і саме так поставитися і до самого себе, і до оточуючих. Ми чекаємо, щоб той, хто образив нас, першим примирився з нами. Але самі роками носимо гіркоту образи, роз'ятрюючи свою душу злопам'ятністю. Якщо почуття справедливості притаманне нашому розуму і серцю, то з'явиться і можливість взаємного прощення, бо якою мірою міряєте іншим, такою мірою відмірять і вам.

Великою допомогою в справі примирення є благодать Господня і Слово Боже. Якщо ми віримо в Христа, то Його Слово для нас – істина і закон. Хто сам не здатний простити, той ніколи не прийме прощення. Саме дух всепрощення і миру може допомогти нам примиритися з усіма оточуючими. Ті, хто ображають нас, варті глибокого християнського жалю, за них треба молитися і допомагати їх зціленню.

Входячи в очисні дні святого Великого посту, попросимо ж у Бога благословення, щоб пом'якшали наші серця, щоб ми могли від усієї душі з Божою допомогою простити усіх своїх кривдників, а через прощення інших і самі одержали Боже прощення і благословення. Бог миру і любові нехай вселить у серця наші дух миру, щирої любові і людяності.

За свої вільні і невільні гріхи прошу у вас, улюблені отці, брати і сестри, прощення! Бог Своєю благодаттю нехай простить усіх вас і благословить! Амінь.

Великий піст, м. Київ, 2006 р.