–ел≥г≥¤ ≥ наука

У” той момент, коли система –Ќ -ƒЌ  стала зрозум≥лоњ, полем≥ка м≥ж еволюц≥он≥стами ≥ креац≥он≥стами повинна була б припинитис¤Ф (≤.Ћ.  оен).

—ьогодн≥ вс≥м в≥домо, що нос≥Їм генетичноњ ≥нформац≥њ Ї ƒЌ . ƒЌ  - це молекула, що м≥стить х≥м≥чн≥ коди, що визначають формуванн¤ вс≥х орган≥зм≥в, в≥д однокл≥тинних водоростей до людини. —ама молекула складаЇтьс¤ з довгого ланцюга сахару(S) ≥ фосфат≥в (P), з≥ зв'¤зками аденину (ј), цитозину (—), гуан≥ну (G), тим≥ну (T), що мають загальну назву - нуклеотиди. Ќуклеотиди A,C,G,T утворюють трисимвольн≥ слова (кодони) ≥ виконують селективну роль, поступово вибираючи дл¤ створенн¤ б≥лка одну ≥з двадц¤ти ам≥нокислот. ƒва види селекторних кодон≥в (залежно в≥д випадку) використаютьс¤ ¤к код "ѕочати" ≥ три - ¤к коди "«ак≥нчити".  оли ам≥нокислоти виход¤ть ≥з цитоплазми, в≥дпов≥дно до ≥нформац≥њ й –Ќ , вони вибудовуютьс¤ в пор¤дку, необх≥дному дл¤ в≥дтворенн¤ саме того б≥лка, у ¤кому орган≥зм в≥дчуваЇ потребу ≥ ¤кий в≥н сприйме, такий б≥лок звичайно не под≥бний з б≥лком ≥ншого представника того самого виду.

„ужор≥дний б≥лок, потрапл¤ючи в кров, в≥дторгаЇтьс¤ орган≥змом. “аким чином, орган≥зм захищаЇтьс¤ в≥д хвороби. ћолекули ƒЌ  Ї ун≥кальним б≥ох≥м≥чними вм≥стилищем ≥нформац≥њ. ”н≥кальн≥сть пол¤гаЇ у тому, що у надзвичайно малому об`Їм≥ вм≥щуЇтьс¤ величезна к≥льк≥сть ≥нформац≥њ. Ќаприклад, ¤кби вс¤ ц¤ ≥нформац≥¤, з≥брана у вс≥х б≥бл≥отеках св≥ту, була записана в молекул≥ ƒЌ , то вистачило б одного в≥дсотка обс¤гу гол≥вки шпильки. як нос≥й ≥нформац≥њ молекула ƒЌ  ефективн≥ше кварцових дос¤гнень людськоњ технолог≥њ в 45 м≥льйон≥в раз≥в.

” 1953 роц≥ американському б≥ох≥м≥ков≥ ћ≥ллеру вдалос¤ в ход≥ складного експерименту одержати низку найпрост≥ших ам≥нокислот, гл≥цин ≥ алан≥н. ÷≥ ам≥нокислоти не втримуютьс¤ в б≥лках. –езультати досл≥д≥в стали св≥дченн¤м можливост≥ аб≥огенезу (виникненн¤ живого з неживоњ матер≥њ). ”се було б гарно, але в жив≥й кл≥тин≥ вс≥ ам≥нокислоти, кр≥м гл≥цину, м≥ст¤ть асиметричний атом вуглецю, це дозвол¤Ї њм ≥снувати у двох оптично активних формах L- л≥воб≥чна й D- правоб≥чна. ” лабораторних досл≥дах ам≥нокислоти виходили однор≥дними сум≥шами, що м≥ст¤ть р≥вн≥ к≥лькост≥ молекул л≥воб≥чного ≥ правоб≥чного типу. ” природ≥ ≥снують т≥льки л≥воб≥чн≥ форми. ” лабораторних умовах за вс≥ 50 рок≥в не вдалос¤ одержати нав≥ть маленького ланцюжка л≥воб≥чних ам≥нокислот.

ѕод≥бним чином ≥ сахарози у вуглеводах ≥ нуклењнових кислотах м≥ст¤ть асиметричн≥ атоми вуглецю, однак вс≥ форми сахароз у природ≥ - D-≥зомери. ’≥м≥ки по¤снити ц≥Їњ особливост≥ не можуть. —ахарози, з'Їднуючись ≥з основними компонентами й фосфорною кислотою, утворюють ланцюжки ƒЌ  ≥ –Ќ , що несуть генетичну ≥нформац≥ю.

™ й ще одне невир≥шене питанн¤ - нуклењнов≥ кислоти дуже чутлив≥ до ультраф≥олетового випром≥нюванн¤ й швидко розкладаютьс¤ п≥д його д≥Їю. якщо ранн¤ атмосфера м≥стила кисень, в≥н повинен був знищити б≥лки, а ¤кщо не м≥стила, то ультраф≥олетовий компонент сон¤чного св≥тла знищив би нуклењнов≥ кислоти, не захищен≥ озоновим шаром. ¬загал≥ вижити могла т≥льки повн≥стю сформована кл≥тина.

ўе одне невир≥шене питанн¤ - усередин≥ кл≥тини нуклењнов≥ кислоти кодують створенн¤ фермент≥в, а ферменти робл¤ть нуклењнов≥ кислоти. ¬се це в≥дбуваЇтьс¤ на б≥льших швидкост¤х, ≥ з дивною точн≥стю. Ѕ≥лки не можуть формуватис¤ без ƒЌ , а ƒЌ  без б≥лк≥в.

÷ей факт Ї каменем спотиканн¤ дл¤ вчених-еволюц≥он≥ст≥в.ўо було ран≥ше ƒЌ  або б≥лки? Ѕез ƒЌ  не може бути б≥лка, а без б≥лка ƒЌ .

„и так просто влаштован≥ однокл≥тинн≥

ўе недавно вважалос¤, що однокл≥тинн≥ форми житт¤ б≥льш, н≥ж прим≥тивн≥ ≥ Ї попередн≥ми стосовно б≥льш складних орган≥зм≥в. јле зараз науц≥ в≥домо, що кл≥тини вс≥х живих ≥стот складаютьс¤ з тих самих вид≥в молекул, а виходить, ми не можемо вважати прост≥ види б≥льш прим≥тивними. «вичайно, людина орган≥зована вище, н≥ж наприклад губка, але на молекул¤рному р≥вн≥ вони абсолютно р≥вн≥. Ќайц≥кав≥ше, що еволюц≥йн≥ зм≥ни на р≥вн≥ б≥омолекул фактично не можлив≥. ‘ерменти, що перебувають у кл≥тинах, працюють за принципом замка й ключа. ѓхн¤ форма точно в≥дпов≥даЇ необх≥дн≥й форм≥, ¤кби форма ключа еволюц≥онувала, то й форма замка повинна була зм≥нюватис¤ в такий же спос≥б, що з погл¤ду науки неможливо. Ѕ≥омолекули з њх складною будовою Ї н≥би остр≥вц¤ми житт¤, в≥дд≥леними один в≥д одного непереборними пр≥рвами, б≥омолекули не могли еволюц≥онувати. ¬они - витв≥р –озуму.

ѕро що пов≥дала генетика

ѕосл≥довн≥сть нуклеотид≥в ƒЌ  визначаЇ орган≥зац≥ю ам≥нокислот у б≥лках. ” б≥лку втримуЇтьс¤ 20 ам≥нокислот, вони визначаютьс¤ б≥льш, н≥ж одн≥Їю посл≥довн≥стю трьох нуклеотид≥в. „астина ланцюжка ƒЌ , що в≥дпов≥даЇ за спадкоЇмн≥ риси, називаЇтьс¤ геном. √ени вход¤ть до складу хромосом. ќдин ген може визначати к≥лька характерних рис ≥, навпаки, низка ген≥в може в≥дпов≥дати за про¤в усього одн≥Їњ характеристики. Ћюдина маЇ 46 хромосом, утворених в 23 пари. —татев≥ кл≥тини м≥ст¤ть т≥льки 23 хромосоми. «апл≥днена ¤йцекл≥тина доповнюЇ наб≥р до 46. ќрган≥зм успадковуЇ ознаки обох батьк≥в, що забезпечуЇ розмањт≥сть ф≥зичних характеристик.

√енетика про еволюц≥ю

Ќема сумн≥ву, що ¤кби св≥дченн¤ молекул¤рноњ б≥олог≥њ, фермент≥в, структури ƒЌ  ≥ –Ќ  тощо були б у розпор¤дженн≥ вчених 100 рок≥в тому, то ≥де¤ еволюц≥њ не могла б н≥коли бути прийн¤та. (ƒентон, молекул¤рний б≥олог).

«а багато рок≥в досл≥джень генетика не п≥дтвердила теор≥ю макроеволюц≥њ. јле м≥кроеволюц≥¤ мало чим суперечить христи¤нським погл¤дам.

¬≥домо, що потомство вар≥ативне. ÷е обумовлюЇтьс¤ генетичною м≥нлив≥стю, що визначаЇтьс¤ комб≥нац≥¤ми батьк≥вських ген≥в. ќднак одержанн¤ в потомств≥ ≥стоти нового виду неможливе, бо дл¤ перетворенн¤ орган≥зму в щось нове, необх≥дна нова генетична ≥нформац≥¤. ƒл¤ того, щоб орган≥зм ускладнювавс¤, потр≥бно, щоб ≥нформац≥¤ зростала. јле таких зм≥н в ≥нформац≥њ наука н≥коли не спостер≥гала. ¬ орган≥зм≥ кл≥тини розмножуютьс¤ розпод≥лом. ÷е дозвол¤Ї точно коп≥ювати ≥нформац≥ю в генах.

”творенн¤ нуклеотида в кл≥тин≥ в≥дбуваЇтьс¤ з≥ швидк≥стю 100 раз≥в у секунду, помилки в≥дбуваютьс¤ один раз на сто м≥ль¤рд≥в нуклеотид≥в, але тут вступають у д≥ю ферменти, що виправл¤ють помилки в процес≥ коп≥юванн¤. ÷¤ система перешкоджаЇ зм≥нам у генах. ” тому випадку, ¤кщо зм≥ни все-таки в≥дбулис¤, то ген-мутант нездатний функц≥онувати. ¬загал≥ мутац≥њ згубн≥ дл¤ орган≥зму й не несуть новоњ ≥нформац≥њ.

Ќедавно вченими була ви¤влена ц≥кава р≥ч. ¬и¤вл¤Їтьс¤, що сегменти ƒЌ  можуть переноситис¤ в≥д одн≥Їњ кл≥тини до ≥ншоњ. Ѕезумовно, це механ≥зм зб≥льшенн¤ ≥нформац≥њ, але справа в тому, що це стосуЇтьс¤ лише бактер≥й, а в них нема н≥ мембрани, н≥ ¤дра.

™ й ще низка наукових в≥дкритт≥в, що промовл¤ють на користь б≥бл≥йного розум≥нн¤ житт¤.

ћ≥тохондр≥њ, що забезпечують кл≥тину енерг≥Їю, м≥ст¤ть невелику к≥льк≥сть нуклењновоњ кислоти. ѕор≥вн¤нн¤ ƒЌ  м≥тохондр≥й у людей в ус≥м св≥т≥ привело генетик≥в до думки, що вс≥ люди поход¤ть в≥д одн≥Їњ ж≥нки!

¬≥дкритт¤ —тенл≥ ѕрузинера

Ѕ≥олог, лауреат Ќобел≥вськоњ прем≥њ, —тенл≥ ѕрузинер, в≥дкрив пр≥они. ÷е в≥дкритт¤ дозволило по новому гл¤нути на спадкоЇмну ≥нформац≥ю. …ого в≥дкритт¤ пол¤гало в наступному. ” генах записана далеко не вс¤ ≥нформац≥¤, хоча розшифровано 100000 ген≥в, з них реально працюЇ одна третина. ¬≥домо, що х≥м≥чна структура ген≥в кодуЇ в основному будову б≥лк≥в, з ¤ких побудований орган≥зм живих ≥стот. ƒе записана ≥нформац≥¤ про складну орган≥зац≥ю нашого т≥ла, характер й особливост≥, наука поки не знаЇ.

¬≥дкритт¤ —тенл≥ ѕрузинера дало нове пон¤тт¤ в науц≥ - пр≥онна спадков≥сть. ≈кспериментально доведено, що тут спостер≥гаЇтьс¤ передача ≥нформац≥њ в≥д б≥лка до б≥лка. ”чен≥ ще раз переконалис¤, що п≥дх≥д до проблеми житт¤ й розвитку орган≥зм≥в з матер≥ал≥стичного погл¤ду науково невиправданий.

ўе про ≥нформац≥ю

ћабуть, одне ≥з найб≥льш вагомих сл≥в генетики на користь рел≥г≥йного погл¤ду щодо по¤ви житт¤, Ї ≥нформац≥йна насичен≥сть вс≥х живих орган≥зм≥в. √енетичний код, ¤к ≥ будь-¤кий ≥нший код, несе в соб≥ ≥нформац≥ю. Ќа¤вн≥сть у будь-¤к≥й систем≥ основного коду св≥дчить про закладену в н≥й розумн≥й ≥дењ й спростовуЇ можлив≥сть випадковоњ њњ по¤ви. ƒЌ - найефективн≥ший нос≥й ≥нформац≥њ. ¬≥н ефективн≥ше сучасних нос≥њв ≥нформац≥њ до 45 м≥льйон≥в раз≥в. ƒо того ж, ¤к уже говорилос¤, зб≥льшенн¤ ≥нформац≥њ в кл≥тин≥ не можливо, так же неможлива ≥ њњ раптова по¤ва. ќтже, повинен був бути “ой, ’то передав цю ≥нформац≥ю, закодував ≥ вклав њњ в матер≥ю. “а й сама ≥нформац≥¤ не може вважатис¤ продуктом ф≥зичноњ природи. ¬≥дпов≥дно до твердженн¤ засновника теор≥њ ≥нформац≥њ й к≥бернетики Ќорберта ¬≥нера: "≤нформац≥¤ - це ≥нформац≥¤, вона н≥ речовина, н≥ енерг≥¤, вона не маЇ ф≥зичноњ природи, хоч ≥ передаЇтьс¤ ф≥зичними засобами. Ѕудь-¤кий матер≥ал≥зм, що нездатний прийн¤ти це в розрахунок, у наш час нездатний вижити".

«вичайно, матер≥¤ й енерг≥¤ Ї фундаментами житт¤, сам≥ по соб≥ вони не визначають принциповоњ р≥зниц≥ м≥ж живими й неживими системами.

« цього можна зробити висновки

1. ¬≥дкритт¤ генетики багато в чому п≥дтверджують православний погл¤д на походженн¤ житт¤.

2. “ак чи ≥накше, але чесний вчений приходить до думки про ¬ищий розум, який призв≥в до по¤ви житт¤.

3. ƒо наукових даних треба ставитис¤ з великою обережн≥стю, наука швидко м≥н¤Їтьс¤, ≥ те, що було вчора непохитною ≥стиною, сьогодн≥ спростовуЇтьс¤. “еор≥њ пост≥йно вдосконалюютьс¤, зм≥нюютьс¤, а найчаст≥ше п≥д натиском нових протилежних в≥дкритт≥в ≥дуть в ≥стор≥ю. ѕотр≥бно пам'¤тати ѕостанову  онстантинопольського собору 1076 року: "“им, ¤к≥ занадто дружелюбно приймають ¤зичеськ≥ науки й вивчають њх..., а ≥нод≥, ≥ навчають тому не обину¤сь, анафема".