Інтерв`ю з народним депутатом України, директором Інституту археології НАН України академіком Толочком Петром Петровичем

Корр.: Яким, по-Вашому, повинен бути патріот України? І що, взагалі, повинно матися на увазі під цим поняттям?

П.Т.: Це поняття сьогодні девальвоване. У нас патріот це той, хто більше усього кричить: “Ах, як я люблю Україну!". Насправді патріотизм це почуття майже інтимне. Це любов до своєї країни, до свого народу, до місця, де ти народився, і про це не кричать. Не кричимо ж ми: “Ах, як я люблю свою маму! Ах, як я люблю свою дружину!". Лише іноді в інтимному випадку ти тихо це скажеш.

Корр.: Ваша оцінка нинішніх взаємовідносин Церкви і влади.

П.Т.: Один час багато хто доводив, що нам потрібна національна православна церква. Я же завжди відмічав в статтях, що церкві національній бути не може. Адже в євангельських заповідях сказано, що для Бога все одно іудей ти, грек або ще хтось. Тому церква наша може бути тільки Помісною, а в цій церкві можуть бути всі. Мої опоненти з, так званого, “патріотичного табору" завжди заявляли: “Нам потрібна національна церква!”, розуміючи під цим “державна”. Але і вони зараз, здається, відійшли від цих шокуючих лозунгів.
Мені здається, що це беззастережне, покірливе і граничне злиття з владою не принесе користі ні самій Церкві, ні державі. Природі Церкви політична суєта. Вона повинна будити в людині кращі якості душі, піклуватися про вічне. А те, що зараз відбувається далеко від цього ідеалу.

Корр.: Гідним прикладом для жінок-політиків могла би бути велика княгиня Ольга, яка завдяки православній вірі досягла небесної слави і залишилася в серцях нащадків як свята і рівноапостольна.

П.Т.: Так, по суті так. Але Ольга була неординарною особистістю, вона усвідомлювала, що Русь вже не повинна залишатися збоку від столбового розвитку європейської цивілізації. Візит в Константинополь і хрещення поставили її в ряди проінформованих європейських лідерів.

Корр.: Ваша думка про виступи опозиції. Ви їх схвалюєте?

П.Т.: Особисто я ні. Але після заяви Президента приступайте до реалізації заявлених пропозицій. Адже ви ж цього хотіли. Давайте потерпимо два роки.

Корр.: Ви зустрічалися з Нашим Предстоятелем?

П.Т.: Так. З розмови з митрополитом Володимиром я виніс враження, що він людина Божа, а не політичний агітатор, проповідник і вчитель, а може і святий. Думаю, що його можна поставити в ряд найвидатніших постатей ХХ-ХХІ століття. У ньому я бачу не від миру цього піднесення над нашою життєвою суєтою. І це заслуговує поваги.

Корр.: Ви пробували наводити містки між Церквою і державною владою?

П.Т.: Ні, не пробував, тому що я не прагну до політичного лідерства. У науці я хочу бути ведучим, а в суспільно-політичному житті у мене немає амбіцій щось очолити, стати у розділі рушення. До того ж, я завжди побоююся, що на якомусь етапі мети мотиви тієї групи, яку ти створиш або очолиш, можуть виявитися в розрізі з твоїми власними переконаннями і совістю. Мені не хочеться випробовувати розчарування. Мости повинні зводитися не між Церквою і владою, а між Церквою і народом.

Корр.: Політика впливає на долі мільйонів людей, тому особливо важливо, щоб політичні лідери знаходили основу свого життя в православній вірі. Звичайно, освіта серця людини йде від Бога, але люди, часом і невіруючі, часто сприяють цій благодатній справі.

П.Т.: У міру своїх сил і здібностей і я готовий служити цій благородній меті.