ЧУДО НЕБЕСНОГО ВОГНЮ!

В Євангелії св. Луки (12, 49) є слова: „Я прийшов вогонь звести на землю, і Я прагну, щоб він уже запалав!. Звичайно ці слова символізють - вогонь віри, любові, гарячих почуттів як у Пісні над Піснями (Пісн.8,6). Але народження Церкви як Нареченої Агнця ознаменувало в День П'ятидесятниці зіслання Святого Духа у вигляді язиків Вогню. „І раптом стався шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони знаходились. І з'явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них" (Діян. 2,2-3). Цей Вогонь, як навчає св. Симеон Новий Богослов, означає Духа Святого (Проп. XIII 9). Він діє, як говорив прп. Серафим Саровський, в душі кожної охрещеної людини і творить у ній Царство Боже.

У Старому Завіті знаходимо багато свідчень про Святий Вогонь. Слово Боже (Єр. 23,29) і, навіть Сам Бог уподібнюється до вогню: „Бо Господь Бог твій - Він палючий вогонь" (Втор. 4,24). Коли св. пророк Мойсей вів дванадцять колін Ізраїля до Землі Обітованої, стовп вогню вказував шлях уночі впродовж 40 років мандрівки по пустелі (Вих. 40, 38). Незвичайні явища супроводжували і покликання Мойсея до служби Богові: „І з'явився йому Ангел Господній у полум'ї вогняному з посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить вогнем, але не згоряє кущ" (Вих. 3,2). Чудесні явища під час посвяти Храму царем Соломоном також пов'язані з вогнем: „А коли Соломон закінчив молитися, то зійшов вогонь з небес, поїв ці лопалення та жертви" (II Хр. 7,1). На горі Кармел вогонь зійшов з неба на жертву пророка Іллі, щоб навернути народ Ізраїля, охоплений ідолопоклонством (І Цар. 18, 19-40). Повторне освячення Храму в 164 р. до н.е. після осквернення язичниками і, згодом, встановлення єврейського свята Вогнів (Ханука), також засвідчили дію Святого Вогню.

Чи після мученицької смерті Христа на хресті та Воскресіння Бог залишив свій народ без видимого знаку Своєї слави? Без сумніву, ні. Побожні вірні Православної Церкви відчувають присутність Христа, дію Його благодаті та прояви Божого Провидіння. У житті кожної віруючої людини часто відбуваються незвичайні події „малі чуда". Люди грішні, не знаючи покути, ніколи не відчувають присутності Христа, дії Його Ласки. І лише Господні Святі, зодягнуті благодаттю Святого Духа, на вершині свого життєвого шляху удостоюються особистої зустрічі з Христом.

Чудо Вогню над Гробом Господнім в Єрусалимі що року єднає всіх - праведних і грішних. Невичерпна сила життя, розпочатого від Христового Воскресіння, перемагає будь-яку людську обмеженість. Священик Сергій Булгаков закликає: „Прийди і поглянь, бо ніхто не зрозуміє Церкви інакше, як лише через досвід, благодать, участь в Її житті". Захід, зачарований видінням Святої Землі і Гробу Господнього, ще від епохи хрестових походів містично зосереджується на Хресті. Натомість будь-яке наслідування мук, драматизація страждаючої людської природи Христа, всіляка „стражденність" назавжди залишаються чужими православній духовності. Християнський Схід ніколи не покидав своєї духовної батьківщини - Палестини. Він поглиблює своє догматичне бачення і розвивається у світлі Божої Слави.

Чудо Вогню над Божим Гробом в Єрусалимі є особливим таїнством присутності благодаті Святого Духа у Православній Церкві. Лише православні отримують святий благодатний Вогонь на Гробі Господньому - місці Христового Воскресіння. Це - живий доказ, незаперечне свідчення правовірності і святості Православної Церкви.

Св. Максим Сповідник наголошував: „Той, хто знає таємницю Хреста і Гробу... той, хто проникає ще далі і втаємничується в містерію Воскресіння, навчається розуміти мету, з якою Бог створив усі речі на початку".

Слово „пасха" у перекладі з єврейської означає „перехід", „переведення" - перехід від смерті до життя. Це - День Господній і настав Він вже сьогодні: - Світися, світися новий Єрусалиме, слава-бо Господня над тобою зійшла. Воскреслий Христос завжди присутній у своїй Церкві: З нами бо правдиво обіцяв Ти бути до кінця віку, Христе (З канону Пасхальної Утрені св. Іоана Дамаскіна). Пасхальний часовий цикл охоплює і час творення світу, і Старозаповітну Пасху, і час Страстей Господніх та Воскресіння - День грядучого віку. Лише Православна Церква, вірна Священному Переданню і Апостольським Правилам, щороку в день Великої Суботи очікує радісної зустрічі з Господом як вірна Наречена Агнця.

Руський паломник XII ст. ігумен Даниїл, удостоївшись побачити Чудо Вогню у Велику Суботу в Єрусалимі, переконливо засвідчив: „ Найщасливішою людиною є той, хто бачив Святе Світло". Пасхальне сяйво є тим же світлом, що й сяйво Пришестя. Нематеріальний вогонь, світло, за свідченням Апостолів і Св. Отців, осяяли Гріб Господній у час Воскресіння Спасителя нашого Ісуса Христа. Св. Григорій Ніський наголошував: „Петро вірив, бачив не лише тілесними очима, але також великим апостольським розумом, що Гріб сповнений світлом, хоч і була ніч...". У св. Іоана Дамаскіна читаємо: „Стоячи біля Гробу і побачивши світло всередині, Петро закрився".

Перші згадки про сходження на Гріб Господній в Єрусалимі Святого Вогню сягають IV ст. Від часу побудови царицею Єленою Храму Гробу Господнього (335 р.) відомі свідчення про Чудо Вогню. Про феномен згадують історик Євсевій та численні паломники. Незвичайне явище Святого Вогню в Базиліці підтвердила багата римська аристократка Сільвія Аквітанська, яка у IV ст. відбула подорож до Святої Землі. У Парижі було видано „Паломництво Сільвії" - дослідження бенедиктинського ченця, пріора Франкійського аббатства Дона Кабріолі, присвячене історії IV і V ст. Ця праця (з бібліотеки аббатства у Калабрії) містить розповіді про благодать Вогню над Гробом Господнім у Велику Суботу.

Спочатку єрусалимський патріарх отримував Святий Вогонь на Утрені в Пасхальну ніч. До сьогодні в усіх церквах православного Сходу зберігся звичай роздавання вогню на початку Пасхальної Утрені. Вогонь, запалений від лампади, виноситься з вівтаря. Але з бігом часу зауважено, що велика радість від отримання чудотворного Вогню, гамір і радісні вигуки у поєднанні зі східним темпераментом багатотисячної юрби, відвертають увагу від Пасхального богослужіння. Тому, рішенням одного з синодів Єрусалимської Церкви, отримання Святого Вогню перенесено на Велику Суботу. Відтоді православний патріарх (або його заступник) отримує Вогонь у Велику Суботу близько полудня.

Чудо Вогню відбувалося завжди, навіть коли Єрусалимом і всією Святою Землею впродовж століть керували чужі правителі. У часи Саладіна сам халіф приходив і стояв тут зі свічками. До сьогодні мусульмани приходять, щоб отримати Святий Вогонь, називаючи його „вогнем з неба". Ізраїльські військові, які слідкують за дотриманням порядку в Базиліці (храм може вмістити 8 тисяч людей), також стають свідками Чуда Вогню. Відсутні лише католики та представники гілок християнства, що відокремились від католицизму. Із зміною календаря та святкування Пасхи вони відлучилися від благодаті отримання Святого Вогню.

У XVI ст., в часи турецького завоювання у Єрусалимі сталася незвичайна подія. Вірмени вирішили самі отримати Святий Вогонь, не допустивши до храму православних. Підкуплена великим коштом турецька влада вжила заходів для того, щоб у Велику Суботу православні не змогли увійти до Базиліки Гробу Господнього. Громада вірних залишилася перед замкненими воротами, а вірмени та представники інших віровизнань перебували в храмі. Болючим було розчарування, але ще палкішою стала молитва. Увійшовши до Гробу вірмени впродовж багатьох годин безрезультатно закликали Небо, благали зіслання благодатного Вогню. У певний час Святе Полум'я з'явилося, але не на Святому Гробі, а з великим шумом вийшло з мармурової колони ззовні храму, розколовши її надвоє. Православний патріарх з трепетом прийняв Святий Вогонь і почав роздавати його зібраному на площі народу. Неможливо описати радості, яка охопила всіх. Один турецький воїн, який знаходився на даху храму, побачивши таке чудо, вигукнув „Браття, я також вірую в Христа!". У великій радості він кинувся згори на землю, але, як писав історик, „каміння стало для нього воском" - незважаючи на висоту, воїн залишився живий, а пізніше, за прийняття християнської віри, прийняв мученицьку смерть від своїх турецьких братів. Розщеплена мармурова колона збереглася дотепер, і православні паломники, проходячи повз неї, завжди цілують це місце. Від тоді вірменський єпископ смиренно просить у православних дозволу увійти у Велику Суботу лише до Приділу Ангела. У 1859 р. у день свята біля Гробу Господнього була Варвара Б. У листі до свого духівника ігумена Антонія вона написала ці щирі рядки: „В суботу зранку в монастирі, де я зупинилася, всі паломники кольоровими стрічками в'язали пучки свічок, так, щоб у кожному було по 33 - на знак віку Христа. О 10-тій годині, після Літургії, на Гробі і по всій Базиліці погасили всі свічки. У всьому місті і навіть в околицях не залишилось жодної іскри вогню. Лише у нечисленних будинках когось з юдеїв, католиків і протестантів горів вогонь. Навіть турки, слідуючи звичаям православних, приходять цього дня до Гробу. Я бачила, як їхні діти тримали в руках пучки свічок і розмовляла з ними через перекладача. О 12-тій годині двері храму відчинено, а всередині було повно людей. Насилу ми увійшли. Юрби паломників заповнили не лише п'ять рядів хорів, але й стіни - араби сиділи всюди, де тільки можна було втриматись… Було багато дітей різного віку. Усі чекали благодаті Вогню. Серед них стояли охоронці порядку - турецькі військові.

Цього року єрусалимський патріарх вперше особисто присутній біля Гробу, якраз недавно повернувся з Константинополя. У попередні роки Вогонь отримував його заступник митрополит Петро. Від Вербної Неділі він не їв нічого, окрім просфори, і навіть не пив води, тому був блідішим, ніж завжди...

Наступає кульмінаційний момент, кожен чує биття свого серця... Всі зосереджені на одній думці - про феноменальне явище вогню. Одні сповнені сумнівів, інші більше вірять, гаряче моляться з повним переконанням і надією на Боже Милосердя. Ще інші спостерігають майже байдуже, лише з цікавості що буде... І ось нарешті над Кувуклією блиснув промінь сонця, але, на хвилину, хмара затінила отвір, через який він падав. Мить охопила і мене... Почала молитися. Араби стали кричати і співати, битися в груди, голосно молитися, зносячи руки до неба; і кавасі (спеціальна служба, виставлена турками для охорони паломників), і турецькі військові стримували їх... В очікуванні чуда з неба усі змовкають, але ненадовго. Ось знову кричать, моляться... Несподівано з бічного отвору з'явився пучок запалених свічок. Архім. Серафим миттєво передає свічки людям. У верхньому ряді Кувуклії загоряються лампади. Всі радіють, хрестяться, плачуть від радості, сотні, тисячі свічок передають світло одна одній. Араби занурюють у вогонь свої бороди аж до оголеної шиї. Вогонь пронизує юрби, але ніколи не було пожежі. Загальну радість неможливо описати: це чудо неможливо уявити..."

І це чудо Господь наш Ісус Христос дарував лише православним.

Ось уривок з розмови Варвари Б. з Високопреосвященним митрополитом Петром, який уже впродовж тридцяти років отримував Живоносний Вогонь: „Сьогодні Благодать зійшла на Гріб, коли я увійшов до Кувуклії. Очевидно, ви дуже молилися і Бог почув ваші молитви. Іноді бувало, що я довго слізно молився, а Вогонь не сходив з небес близько двох годин. А сьогодні я побачив Його як тільки зачинили за мною двері! А на тебе впала свята роса?". Я сказала, що сліди, подібні до білого воску, ще помітні на моїй сукні. „Вони залишаться назавжди", - відповів владика. І дійсно так сталося - 12 разів віддавала сукню на прання, але плями залишилися. Потім я запитала: „Що відчував Високопреосвященний, коли вихо див з Кувуклії і чому йшов так швидко?". „Я був наче сліпий, нічого не бачив, і, коли б мене не підтримували, впав би! Справді, це можна було помітити: очі мав ніби невидющі, хоч і відкриті". Цей лист можна завершити словами з канону Великої Суботи: „Нехай мовчить всяка плоть людська" перед найсвятішою таємницею Божої благодаті. Гріб запечатаний... Ось ще одне свідчення про Живоносний Вогонь, з 1892 р., опубліковане у часописі „Нива": "Святе Світло", як кажуть греки, і "Святий Вогонь", як його називають росіяни, - пише автор, - що впродовж століть сходить на Божий Гріб в останній день Великого Тижня, Тижня Страстей Господніх, - це феномен, якому немає рівних в цілому християнському світі.

Я двічі був свідком цього чуда. Звичайно у Велику Суботу близько полудня вдаряє дзвін в Патріархії. Звідти починається процесія. Довгою чорною стрічкою наближається грецьке духовенство з Його Святістю Патріархом. Він у літургічному облаченні, в блискучій митрі, з панагією. Повільно, з гідністю проходять біля Каменя Умащення, оминають два ряди озброєних турецьких військових, які силоміць стримують натиск юрби, і зникають всередині храму. Патріарх зупиняється перед Царськими вратами.

Після трикратного обходу Кувуклії з хоругвами і співом. "Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах", патріарх зупиняється на помості перед входом до Гробу. Тут його чекає вірменський єпископ. Турецький офіцер знімає печать. Ворота зачиняються після входу патріарха і вірменського єпископа (він залишається в Приділі Ангела і до Гробу не заходить)..

У Гробі панує темрява. Минають напружені хвилини - іноді чверть години, часом двадцять хвилин. Це цілий вік очікування. Гробова тиша... Уявіть собі мертву тишу багатотисячного натовпу - коли б пролетів птах, було б чути шум його крил. Тільки той, хто пережив ці напружені хвилини, знає як б'ється тоді серце...

У Приділі Ангела з північного і південного боку є два отвори. Несподівано у північному з'являється довга свіча... палаюча!

- Благодать! Господи помилуй! Кіріє елейсон!

- Вола-дін, іла-дін, ель-Месія! (арабською: немає іншої віри, крім Православ'я!) Вигуки, нестримний крик долинає згори, знизу, з балконів, галерей... Биття дзвонів, шум бубнів, звуки металевих молотків - всі стрибають, плачуть, кидаються в обійми...

Складається враження, що я знаходжуся у величезному будинку, охопленому пожежею. Вогонь негайно проникає всюди, у всіх - запалені пучки свічок. Злітають вгору запалені свічі, спущені на шнурках з галереї. Увесь храм охоплений полум'ям. Температура миттєво сягає 45°С. Турецьким військовим нелегко прокладати шлях для патріарха... Він блідий, на обличчі старця - відображення пережитого. Таким колись св. пророк Мойсей сходив з вершини Синаю. Патріарх передає вогонь наліво і направо. Хто встигає, гасить свій пучок і ловить полум'я із свічок патріарха. Я ніколи не міг зрозуміти яким чином Вогонь миттєво з'являється у вівтарі церкви Воскресіння. Там свічки горять вже тоді, коли вогонь лише починає поширюватись довкола Гробу Господнього. Отже, біля отворів Приділу Ангела звичайно чекають два посланці з ліхтарями - один з них сідає на коня і везе Вогонь до недалекого Вифлеєму. Але яким чином другий посланець миттєво долає щільний натовп на шляху до вівтаря, залишається незрозумілим. Що ж відбулося? Як Вогонь з'явився у патріарха? Такі питання звичайно ставлять скептики.

Одного разу, після святкових днів, я був серед паломників, що супроводжували патріарха на шляху до Єрихону і Йордану. Посередині дороги нас було запрошено на обід до його намету. Один з таких скептиків запитав: „Звідки Його Святість зволить отримувати Вогонь у Кувуклії?". Не звергаючи уваги на помічену інтонацію, патріарх відповів (його відповідь я записав дослівно): - Шановний чоловіче, я, до Вашого відома, без окулярів уже не читаю. Спочатку, коли я увійшов до Приділу Ангела і двері за мною зачинилися, було напівтемне. Світло трохи проникало через два отвори з ротонди Базиліки, яка також слабо освітлена згори. Всередині Гробу не міг розрізнити - молитовник тримаю в руці чи щось інше. Заледве помічав ніби білу пляму на тлі ночі: біліла мармурова плита на Святому Гробі Божому. чотири строфи і глянув на плиту. Плита Гробу все більше біліла, так що ясно побачив всі її краї. Тоді я помітив на ній ніби розсипані дрібні різнокольорові перлини, а Плита почала випромінювати світло. Згортаючи ватою ці перлини, що зливалися наче краплі олії, я відчув, що вата тепла і торкнувся свічі. Відбувся ніби вибух і Коли відкрив молитовник - здивувався: без окулярів чітко бачив друк. Переживаючи глибокий внутрішній неспокій, встиг прочитати не більше як три свічка загорілася, освітлюючи три ікони Воскресіння, образ Божої Матері і металеві лампади над Гробом. Отож, шановний пане, залишаю на Ваш розсуд те, що я пережив у ті хвилини".

Цікаво, що саме благальна литія за сходження Святого Вогню є найкоротшим богослужінням Православної Церкви.

Сьогодні, як і сотні років тому, Благодатний Вогонь сходить на Гріб. Немає вже турецьких воїнів - їх місце зайняли Ізраїльські. Паломники, які бажають бути всередині Базиліки, проводять там без сну ніч з п'ятниці на суботу. В суботу ж зранку увійти до храму неможливо. Всі прагнуть бути поряд з Кувуклією, а там - 17 годин очікування. Вся площа перед храмом заповнена до країв, люди стоять на дахах будинків, на балконах, всі сусідні вулиці переповнені людським потоком. Всередині - багатотисячний багато-національний натовп: одні розмовляють, інші моляться, у всіх, після безсонної ночі, втома на обличчях. Атмосфера починає оживати, коли з'являються молоді хлопці з бубнами. Це араби. Їх віра проста. Вони вигукують і танцюють, як колись Цар Давид після повернення Ковчегу Заповіту. „О Мати Божа, ублагай Свого Сина, щоб послав нам Святий Вогонь...". І приспів: „Наша Віра права, наша Віра справедлива, Віра православна..."

Перед опечатуванням Гріб перевіряє спеціальна комісія. До її складу входять представники міської влади, поліції, духовенства різних християнських визнань: православний, вірменин, копт і католик (францисканець). Після трикратного обходу Кувуклії, очолений патріархом хресний хід зупиняється навпроти входу до Гробу. Патріарх знімає літургічне облачення і заходить до Гробу в білому підряснику, єпитрахилі і поручах. Лише це засвідчує його священичий сан. Патріарх іде до Гробу, коли хор починає співати чудовий ранньохристиянський гімн „Світе тихий":.. І раптом! Ні, це треба бачити! Заясніло, засвітилося. Цілий Гріб запроменів блакитним вогнем. Сльози радості, вигуки захоплення звідусюди. Виходить Патріарх із запаленими пучками свічок. Благословляє народ. Тисячі рук спрямовують до нього свічі. Миттєво вся церква наповнюється вогнем. Одні плачуть, інші сміються. Торкаюся полум'я - вогонь не обпалює". Так описував Пасху в Єрусалимі 1992 року ієромонах Роман.

Звичайно вогонь сходить в суботу близько першої години дня. Немає визначеного часу очікування: іноді це 5 чи 10 хвилин, часом - 20, але й відомі випадки, коли треба було чекати близько двох годин. Напруження сягало такого рівня, що стояв плач - адже це благословіння на цілий рік.. Благодатний Вогонь щороку має інший відтінок, що разу іншими є і незвичайні явища довкола Кувуклії, що супроводжують Його появу. Часто Вогонь з'являється в повітрі у вигляді літаючої кольорової стрічки. Сестри-черниці називають їх „змійками вогню". Але найчастіше це - блискавки, що вертикально пронизують простір згори донизу. Трапляється, що благодать у вигляді невеликої кулі світла затримається на ряді лампад над Кувуклією і „грається" - ніби танцюючи, перескакує з одної лампади на іншу, іноді запалюючи котрусь з них. Буває, що незвичайні явища довкола Кувуклії настільки сильні, що стін майже не видно. Потоки світла ніби водою обливають її з усіх боків. Купол над Гробом вкритий мерехтливими зірочками. Важко визначити їх колір - щось середнє між золотом і сріблом. Трапляється, що лик Христа на іконі зовнішнього боку Святого Гробу починає випромінювати сяйво. Це явище повторюється багато разів. Нерідко також величезна вогняна куля дво-триметрового діаметру, спливає як мильна бульбашка, і зупиняється серед юрби. Збоку це нагадує пожежу, людських облич всередині кулі не видно, всі стоять охоплені полум'ям. Це триває якусь мить, після чого куля зникає, щоб знову з'явитися в іншому місці. Одного року замість „живого вогню" і блискавок з'явилася Предвічна Небесна Ясність. Там, де вона виникала, обличчя людей починали світитися. Тоді запанувала повна тиша і всі дивилися на вибраних... Такі чудесні явища виникають не лише біля Кувуклії, але і на Голгофі, неподалік. Стрічки вогню пронизують простір, кружляють довкола Святого Хреста, фігур Божої Матері та ап. Іоана Богослова.

У перші хвилини Святий Вогонь не обпікає. Його можна торкатися руками, омити Ним обличчя. Благодатний Вогонь очищає і лікує. Одна із сестер розповідала, як гречанка, що стояла біля неї, побачивши в повітрі потік Світла, радісно вигукнула і підкинула свічки вгору. Вони повернулися до неї запаленими!

Про незвичайне пережиття розповів один чоловік, який бачив Чудо Вогню у 1991 р. Він приїхав з Грузії на запрошення своїх далеких родичів в Ізраїлі. Жодних заощаджень не мав, тому кошти на поїздку йому зібрали з усієї парафії. У Велику Суботу з великими труднощами йому вдалося увійти до Базиліки, але стояв біля самих дверей поряд зі сходами, що ведуть на Голгофу. На жаль, звідти нічого не було видно, ні чути. Перед очима - натовп і така тіснота, що ставало важко дихати. „Мені було прикро, що нічого не побачу. З власною невдачею легко міг погодитись, але пригнічувала думка, що я скажу родині, коли повернуся? А що розкажу парафіянам, які давали мені гроші і чекають оповіді про Благодатний Вогонь? У ці роки виїзд до Святої Землі з моєї країни був надзвичайною рідкістю. Що ж, скажу їм всім, що треба було вислати когось іншого - я виявився занадто грішним, щоб бачити таке велике чудо. Я вже змирився зі своєю долею. І раптом, перед самими моїми очима, у старенької гречанки свічки запалали великим ясним полум'ям. Її бліде обличчя і стікаючі сльози змушували лише здогадуватись, що вона переживала в цю хвилину. Несподіваному запаленню свічок передував дивний тріск, що нагадував електростатичний розряд. Цей тріск привернув увагу всіх, навіть, хто стояв ззаду, почали озиратися. Завдяки цьому звукові всі побачили мить самостійного загоряння свічок. Хіба можна описати радість, що запанувала тоді, як з рук в руки передавали Живоносний Вогонь? Чи ж можливо описати мою радість?".

Російські сестри розповідали про випадок, що стався кілька - років тому. Одна з сестер, що вперше була присутня біля Гробу у Велику Суботу, без страху Божого занурила обличчя у Святе Полум'я. За мить стояла вся у вогні, велике полум'я охопило одяг. Всі кинулися на порятунок. Вогонь погасили, але від „пожежі" не залишилося й сліду. На голові не спалено жодної волосини, на одязі - жодної дірки чи знебарвлення. Багато років сестра носила цей одяг.

У 1994 р. Чудо Вогню сталося також влітку. Православна Церква вшановувала тоді пам'ять Всіх Святих Землі Руської. Впродовж цілого тижня від самого ранку аж до вечірніх годин, до замикання Базиліки Гробу, відбувалися світлові явища. Завжди напівтемний Приділ Ангела щохвилини яснів потоками світла; світлові кулі зависали в повітрі над рядами розвішених лампад, і знову повторювалася „гра" вогню, який перескакував з одної лампади на іншу. Вогняні кульки з'являлися то над Головою Христа на рельєфній мармуровій іконі на Гробі, то знову на кінчиках крил вирізьблених там Херувимів. Іноді промінь злітав з мармурової плити, що покриває Гріб Господній і вузькою смужкою освітлював обличчя людини, що саме входила туди. Бували хвилини, коли середина Гробу і Приділу Ангела сяяли так яскраво, що сонячне світло порівняно з цим здавалося жовтим. Тоді цей блиск освітлював найвіддаленіші закутки, а серцям усіх присутніх приносив блаженний мир. Лише той, хто бачив це світло, може зрозуміти значення слів: „Світе тихий святої слави...".

Численні православні паломники, що відвідують Святу Землю, часто стають свідками великих і малих чудес. У 1993 р. група прочан з України (45 осіб), що складалася з православного духовенства і мирян, над входом до Гробу побачили спалахи Святого Вогню, які тричі повторилися. Навесні цього ж року ізраїльський митник запитав групу московських паломників, які поверталися з Святої Землі: „Що світиться в кутку одної валізки?" Власниця багажу відповіла, що це - хліб. „А що ж у тому хлібі, що він світиться?" „Це - святий хліб!",- почулося у відповідь. Це був т. зв. антідор, що, за грецьким звичаєм, роздається після закінчення нічної Літургії біля Гробу Божого в Єрусалимі. Цього року у Перший день Великодніх свят грецький єпископ Олексій побачив над Базилікою Гробу Божого знак Святого Хреста вогняного кольору. Подібну появу на небі Хреста Господнього відзначено в Єрусалимі в 351 р. Хто ж зрозуміє Твої знаки, Господи?