Як тривалий шлях через чи пустелю, як сходження на високу гору, так сприймається Церквою весь період Великого Посту, якому передують два підготовчих тижні.

Але тільки пройшовши цей довгий шлях достойно, подвизаючись “подвигом добрим” у пості й молитві, прагнучи очиститися від своїх навіть малих пристрастей, недоліків, покаянням, - саме так, як учить нас Свята Церква, і зміцнюючись благодаттю Божою, можемо гідно ввійти у Великі дні Страсної Седмиці і нарешті - Воскресіння Христове.

Протягом цього шляху, подібно євангельському Закхею, який заліз на дерево, щоб краще бачити Христа, і ми постаралися піднятися вище всіх наших пристрастей, і навіть необхідних турбот.

На другому тижні Великого Посту ми зміцнилися молитвами св. Григорія Палами, учителя про благодатне Світло, яким опромінює Господь, що процвітали в подвигу молитви і пості.

Поклонилися в третю неділю Хресту Господьому: це було вже майже передоднем Страстей, але і Пасхи! Потім Тріумфували свято Благовіщення.

В четверте: перевірили свої духовні сили, порівнявши їх з “ліствицею чеснот” св. Іоанна Ліствичника (+649). Потім, піднесли (уже святкову!) Похвалу Цариці Небесній.

У п'яту неділю пізнали силу покаяння на прикладі св. Марії Єгипетської.

У шосту, після свята воскресіння Лазаря, увійшли ми з Господом у Єрусалим. І залишаючись з Господом усі дні Страсної Седмиці, стояли ми біля Хреста на Голгофі, а потім пішли за “Благовидним Йосипом” навіть до дверей кам'яного “гробу” - печери. І нарешті гідно зустріли Світле Воскресіння:

“Небеса убо достойно да веселятся, земля же да радуется, да празнует же мир весь - видимый и невидимый: Христос бо восста, веселіє вічное!“

Здавалося б, досягли ми бажаного, досягли мети нашого довгого ходу, і людська природа нашіптує нам, що ми тепер можемо відпочити і вже цілком переключитися на всі наші мирські справи...

Тим часом для Церкви Воскресіння Христове - це не кінець, а початок! Початок нового богослужбового, на весь рік, кола. Але не в цьому навіть головне. Великдень є початок нашого нового благодатного життя.

Як один суцільний святковий день, усю Великодню Седмицю, після ночі Воскресіння, продовжує радіти Церква.

Таке велике для нас значення цієї події! І все це для того, щоб дати нам можливість ще більше наповнитися пасхальною радістю, запалюючи вогонь ревнощів про Господа в своєму серце.

А це особливо важливо в наш час!

Скористайся ж, православний християнине, цим! Почерпни з невичерпного джерела благодать Божу! Запасися, відклавши ще на деякий час усе другорядне. Але ж для деяких ця можливість може буде і останньою...

Світла Седмиця закінчується “Антипасхою” - неділя пам'яті апостола Фоми, який хотів покласти свої персти до ран Христа, аби впевнитись у Його Воскресінні.

І якщо Пасхальна Ніч була “празників Празник і Торжество із торжеств“, то в цей день, дещо скромніше, але пасхальне богослужіння повторюється. А дотик апостола Фоми підкріплює і нас, маловірних.

Цей день називається Церквою “весною нашего живота”. Снову Пасха! Явління ж Христа апостолу було проявом Його Божественної любові і милості. Ми називаємо цю подію “увіренієм” апостола Фоми. “Невіруючим”, по народному вираженню, він не був, але одним навіть з найревніших Учнів Христа, готовим першим йти за Ним, навіть до побиття каменями (Іоанн, Х1,8-16). Апостол, просячи підтвердження, жадав віри абсолютної, тому що сподівався Воскресіння Христа і розумів його значення.

З відвагою сприймає дотиком він Воскреслого Христа, зміцнюючи віру в Нього за всіх часів, аж до наших днів.

Спогад же про Світле Воскресіння Христовому буде продовжуватися не тільки до Свята Вознесіння, але й у кожен “перший день тижня” - щонеділі. І такі дні протягом усього року будуть “маленькою” Пасхою!

Будемо ж ми й надалі щомиті жити Пасхою, щоби ввійти і нам по смерті до нового немерехтливого і вічного життя грядущого віку.

Христос Воскресе!