ЛЮБОВ ЗАВЖДИ НА ХРЕСТІ,
БО У НІЙ - ВОСКРЕСІННЯ

ЗА РОЗПОВІДДЮ ЧЕРНИЦІ ГАВРИЇЛИ “АСКЕТИКА ЛЮБОВІ”

Цей матеріал Господь послав нам у ювілейному році під час міжнародного молодіжного православного семінару “Синдесмос” в Ужгороді завдяки зустрічі з черницею Гавриїлою, духовною донькою видатної православної подвижниці Гаврилії (Папаянні). З молитвою чудо ввіходить у наше повсякдення, воно преображає, воскрешає найсвятіші дари Промислу Господнього щодо нас. Відтак, що таке хвороба? Що таке смерть? Що таке зустріч і розлука з найдорожчими нам людьми?
До вашої уваги матеріали розповіді та книги черниці Гавриїли “Аскетика любові”.

Гаврилія Папаянні народилася 2 жовтня в Константинополі 1897 р. у свято свв. Кипріана і Іустинії. Вона народилася четвертою і останньою дитиною Іллі та Вікторії Папаянні. Якоюсь особливою вона була з дитинства. Родичі казали, що вона завжди світилася любов'ю. Такою дитинною і неповторною вона залишилася до старості.

Після смерті мами вона почула голос: “Індія”. Продавши усе майно, купила квитки і вирушила з Лондона через Францію, Італію, Середземне море, Туреччину, Іран, Ірак, Пакистан – на третій місяць подорожі прибула до Індії. Там з міста до міста, з провінції до провінції пішла працювати за покликанням – з молитвою нести допомогу хворим людям. Найбільше працювала у лепрозоріях (колоніях для прокажених).

На старості вирушила до рідної Греції, де продовжувала своє служіння, відкриваючи людям у покаянні очі на їхні духовні, душевні та тілесні недуги. 28 березня 1992 р. в келії Святих Ангелів на острові Лерос (Греція) вона народилася для Неба - Батьківщини, яку вона любила, до якої вона прагнула над усе.
 

ЦЕЙ ДАР - БУТИ УСІМ ДЛЯ УСІХ

“Ви ніколи, - розповідає учениця Гаврилії, - навіть не мріяли про те, що можливо в нас час, у турботливому повсякденні галасливого міста зустріти таку людину. Завжди уявляємо собі таку зустріч в ранніх століттях високо в горах...” Бо ніколи вона не проповідувала Православ'я словами, але тихо і природно несла освіту усім своїм серцем - виключно через приклад свого щохвилинного життя (1 Кор. 9,22)....

Зі щоденника: /Ананд Уан, 10 січня 1956 р. / “Моє тіло носить мою душу протягом усього дня і моя душа знаходить Бога вночі... Тут я не розмовляю по-індійськи, однак хворих, здається це не тривожить... Моя розмова особлива. Я дякую Вседержителю навіть коли мої ножиці ріжуть тіло на пальцях ніг і рук, уражених гангреною, дякую за те, що хворі часом не відчувають болю... Вночі, коли я читаю Священне Писання, час від часу заповзають змії, скорпіони та щурі. Я зупиняюсь, щоб вимести їх з палатки... У 5.00 встаю, в 6.00 зустрічаю сонце надворі. Випиваю водички з лимоном та з'їдаю банан. Тоді час обробити та перебинтувати виразки прокажених і приступати до масажів. Потім, здивована і водночас захоплена оздоровчим ефектом від накладання мазі з нафтового желе, йду по воду для миття робочого одягу.

Обідаю і маю годину тиші, молитви і роздумів. Тоді маю урок англійської мови з двома місцевими хлопчиками (єдиний проміжок доби, коли я розмовляю). Після того дві години мирної праці, захід сонця у присутності Божій... Місяць встає і я ще стою. Тоді вечеряю і читаю Священне Писання. До 21.30 знову молюся і засинаю.”
 

“ДАЙТЕ НАМ СЛОВО”

Стариця Гаврилія була мудрою у старозавітньому сенсі цього слова. Вона була не просто теоретичним мислителем, філософом та глибоко освіченою культурною людиною. Її мудрість була невіддільною від її praxis (ділання, спосіб життя), і це дозволило їй духовно вести тих, хто шукав у неї поради.

Вона богословствувала тільки тому, що знала як розмовляти з Богом. Вона богословствувала тому, що вона молилася не як той, хто читає молитви, але як той, хто вже сам став Неперервною молитвою Серця - як Отці Церкви описують тих, кому вдалося “інтронізувати інтелект у серці”.

Вона не втручалась у царину Божественного шляхами розумування. Вона кликала Бога своїм смиренням, покорою, в той спосіб, як Він Сам вперше торкнувся, увійшов і покликав - через Служіння Любові. Черниця Гавриїла якось запитала у стариці Гаврилії:

- Я помітила, що деякі люди, коли їм сказати щось правдиве, ображаються або просто відкидають це з негативною реакцією”... Стариця відповіла:

- Коли я знаю щось зі свого особистого досвіду, що може допомогти комусь, я передаю це своєму співрозмовнику опосередковано - від третьої особи. Мета - уникнути удару по егоїзмові свого ближнього, запобігти цій негативній реакції. Приміром, я знаю що певні ліки є дуже ефективними в такому й такому випадках. Якщо я просто почну нав'язувати їх тобі, ти подумаєш: “Якщо вона так гадає, то чому і як так маю так думати?” Якась гординя може завадити людині прийняти пораду. Ось чому я за звичай кажу: “Хтось у США дослідив, що...”, або “Я десь читала...” Тоді співрозмовник приймав думку; хвора людина отримувала користь від поради.

- Виходить, егоїзм пов'язаний з непослухом?

- Егоїзм викликає непослух. Це спричинило падіння частини ангелів. Тепер дедалі частіше зустрічаємо людей, котрі нізащо не приймуть нічийого судження чи поради. Швидше така людина піде проти своїх інтересів чим піде за чиєюсь порадою.
 

СПРАВЖНЯ ЛЮБОВ ЗАВЖДИ НА ХРЕСТІ

Ставши символом нашого спасіння, хрест для кожного з нас став знаком самопожертви для інших. Ось як це відбувається. Той, хто любить, віддає себе іншим, не відчуваючи це жертвою. Коли любов віддається, вона не віддається людиною. Це Любов Божа, що розквітає у серцях тих, хто дає. Той, хто віддає себе, знаходиться у нормальному людському стані, він не відчуває якихось особливих змін. Це стан неперервної радості, бо він стає водночас і тим, хто віддає, і тим, хто приймає Божественної Любові та Сили.

Христос показав нам це усім Своїм життям, Своїм вченням, Своїм розп'яттям, Своїм Воскресінням. Ось чому справжня любов завжди на Хресті; у цей час вона радіє у світлі Воскресіння.
 

БОЖІ ЛЮДИ Є УСЮДИ

Кожна зустріч людини з людиною є провіденційною. Мусимо завжди вбачати у зустрічі шанс. Шанс того, що може вийти з цієї зустрічі, того, про що ми ніколи не знаємо напевно. Саме про це Апостол Павло каже:

“Пам'ятайте про те, щоб виявляти гостинність. Є багато людей, котрі гостинністю своєю послужили ангелам, не знаючи цього”.

Якось в Індії, один місіонер, зустрівши мене запитав: “Які з місцевих мов ви вивчили за весь час перебування в Індії?”... Я помолилася: “Господи! Дай мені відповідь!” І тоді кажу: “Я користуюся п'ятьма мовами: перша - усмішка, друга - сльози, третя - доторк, четверта - молитва, п'ята - любов”. З цими п'ятьма мовами можеш мандрувати усіма континентами і весь світ буде твоїм. Ти любитимеш кожного незалежно від його релігії чи національності. Божі люди є усюди. Ти ніколи не знаєш, а може людина, котру ти зустріла сьогодні завтра буде святою...
 

ПРОЩАННЯ

Навіть коли вона була у вирі цього життя, ми помічали і відчували, що вона не була тут, у цьому світі, але що вона була вже там. Часто в такій ситуації ви навіть десь запитуєте себе: “чи вона справді існує?”... бо, хоч вона відчайдушно допомагає кожному відчувати себе поруч із нею “на рівні”, але не можеш не констатувати якусь її унікальність. Щось у її глибокому тривалому погляді, щось у її образі, принесеному наче іскорка з Неба, як безцінний дар, що ти отримав раптом просто так...

6.15 ранку 28 березня кілька хвилин до сходу сонця, якимось невимовним спокоєм і умиротвореною безтурботністю сповнилась її келія. Раптом вона піднесла свої тремтячі руки до Неба, наче намагаючись щось сказати нам... Ми зрозуміли, що це якраз той момент, коли благословляє нас вона останнім своїм подихом. Все свідчило про те, що вона відчувала Божественну Присутність. А що найбільше нас вразило - саме тоді ми виразно почули як чийсь радісний голос наспівував невідому мелодію, радісну, ангельську... Це тривало якісь секунди. Тоді тиша, відсутність і пустка, якою просякла келія.

Ми відкрили вікно і перші сонячні промені осяяли кімнату. Після тривалих чувань і виснаження ми раптом вперше відчули духовне полегшення.

(Далі буде)