ПОМИНАННЯ СПОЧИЛИХ

“Не тяжійте до землі. Усе тлінно - тільки одне щастя загробне вічне, незмінно, вірно. І це щастя залежить від того, як проживемо ми це наше життя!”

Звичай поминати покійних зустрічається вже в Старозавітній Церкві (Чис. 20, 29; Втор. 34,8; 1 Цар. 31, 13; 2 Макк. 12, 43). У Церкві християнській цей звичай відомий із самих древніх часів. У древніх літургіях, що дійшли до нас, зустрічаються молитви і за спочилих. З особливою ясністю про поминання покійних згадують Апостольські Постанови. Тут знаходимо як молитви за покійних при здійсненні євхаристії, так і вказівки на дні, у які особливо пристойно поминати покійних, саме: третій, дев'ятий, сороковий і річний. Таке ж значення, яке їм придає Церква і в даний час. Святі отці і вчителі Церкви послідуючих часів, висловлюючи зміст поминання покійних і показуючи щирий образ його в молитвах, здійсненні безкровної жертви і милостині, часто свідчать, що поминання покійних є Апостольським встановленням. Воно дотримується у всій Церкві і що літургія за спасіння покійних чи приношення за них безкровної жертви є найдужчий і дійсний засіб благання покійним милості Божої. Свята Церква підносить безнастанні молитви про батьків, що відійшли, і за братів і сестер наших при всякім богослужінні й особливо на літургії. Але, крім того, Свята Церква служить у визначені часи особливе поминання усіх від віка померлих батьків і братів по вірі, що сподобилися християнської кончини, дорівнює і тих, котрі, захопленою раптовою смертю, не увійшли гідно в загробне життя молитвами Церкви. Звершені при цьому панахиди називаються Вселенськими (як правило це відбувається по суботах).

Крім загального поминання, відбувається особисте поминання кожного покійного окремо. Для поминання новопреставлених Церква призначає перші сорок днів від дня смерті, знаходячи в цьому числі, за вказівкою Святого Писання, достатній термін для очищення від гріхів і прохань до Бога (Бут. 7, 12; Числ. 14, 31-34; порівн. Мф. 4, 2). Крім того, з цих сорока днів особливо присвячуються молитві за покійні дні – третій, у спогад воскреслого в цей день Спасителя, дев'ятий – по благочестивому бажанню Церкви, щоб дух покійного був залічений до дев'яти чинів ангельських, і сороковий – по Старозавітному прикладі, оплакування Мойсея ізраїльтянами в продовж сорока днів і по зближенню цього дня з днем Вознесіння Господня. Нарешті, поминанню покійного присвячується річний день смерті, день народження й іменин тому що померлий живий і безсмертний за духом і доки Господь воздвигне саме тіло його. Св. Макарій Олександрійський інколи запитував ангелів, що супроводжували його по пустелі: “Коли отцям віддано робити в церкві приношення Богу за покійного в третій, дев'ятий і чьотиридесятий день, то яка з того відбувається користь душі що преставилась?”. Ангел відповідав: “Бог не попустив нічому бути в Церкві Своїй неблагопотрібному і некорисному; але влаштував у Церкві Своїй небесні і земні таїнства і повелів їх робити.

Коли в третій день буває в церкві приношення, то душу померлого одержує від її ангела полегшення в скорботі, яку почуває від розлучення з тілом; одержує тому, що славослів'я і приношення в церкві Божій за неї зроблене, від чого в ній народжується блага надія. Тому що в продовженні двох днів дозволяється душі, разом з ангелами, що є при ній, ходити по землі, де хоче. Тому душу, що любить тіло, скитається іноді біля будинку, у якому розлучилася з тілом, іноді біля труни, у якому покладене тіло; і в такий спосіб проводить два дні, як птах, шукаючи гнізда собі. А доброчесна душа ходить по тим місцям, у яких мала звичай чинити правду. У третій же день Той, Хто воскрес з мертвих, велить, у наслідування Його воскресінню, піднестися всякій християнській душі на небеса для поклоніння Богу всіх. Отже, Церква має благий звичай робити в третій день приношення і молитву за душу.

Після поклоніння Богу душі показуються різні і приємні обителі святих і красу раю. Усе це розглядає душа шість днів, дивуючись і прославляючи Творця усього – Бога. Споглядаючи ж усе це, вона змінюється і забуває скорботу, що мала, будучи в тілі. Але якщо вона винувата в гріхах, то побачивши насолод святих починає картатися, кажучи: - Жаль мені! Скільки я суєтилась у тім світі! Захопившись задоволенням похотей, я провела велику частину життя в безтурботності і не послужила Богу як треба, щоб можна було і мені удостоїтися цієї благодаті і слави. О жаль мені, бідній!.. Після розгляду ж, у продовженні шести днів, усієї радості праведних, вона знову підноситься ангелами на поклоніння Богу. От же, добре що Церква, робить в дев'ятий день служби і приношення за покійного.

Після вторинного поклоніння Владика усіх велить відвести душу в пекло і показати їй місця мучень, що знаходяться там, різні частини пекла і різноманітні мучення нечестивих, знаходячись у який, душі грішників безперестану ридають і скрегочуть зубами. По цих різних місцях страждання душа носиться тридцять днів, тріпотячи, щоб і самої не бути засудженої на висновок у них. У сороковий день знову вона підноситься на поклоніння Богу; і тоді вже Судія визначає пристойне їй по її справах місце. Отже, вірно чинить Церква, роблячи поминання в сороковий день за покійних - що приняли хрещення”. “Упокій, Господи, душі покійних рабів Твоїх!”.