ХРЕСНИЙ ШЛЯХ ХРИСТОВИЙ

Протопіп Авакум на початку свого “Житія”, розмірковуючи над створенням світу, уявляє собі, як перед цим відбувалася Предвічна Рада. Отець сказав Синові: “Створімо світ!”, і Син відповів: “Так, Отче!”. “Але цей світ, - каже Отець, - відпаде від свого шляху, і аби його врятувати, Тобі доведеться стати людиною і вмерти”. “Хай буде так!” – відповідає Син. І Господь створив світ. Це, звісно, образні слова, але вони відбивають ту таємницю любові Божої, котра не лише радіє красі створеного, не лише дає нам свободу і життя, роблячи нас дітьми Свого Царства... Ці слова відкривають нам Бога, Котрий іде любов'ю до самої межі, тобто до смерті, і за межу смерті...

І ось розп'яття Христове, ця смерть Невинного має нам нагадати про те, що цей страшний закон залежить від нас і не лише стосовно Христа, але й стосовно один одного. Стосовно кожної людини, долі всієї землі, людський гріх, людська злоба, неправда, жорстокість завжди врізаються у плоть і в душу невинного. Ось перше, про що каже нам образ Агнця Божого, закланого до створення світу...

Якщо згадати Старий Завіт, то побачимо, що Богові довелося карати єгиптян жахами одним за одним, щоби звільнити Ізраїль з єгипетського рабства; найжахливішою карою була смерть кожного первородного в Єгипті. Наче викупом за цей жах Господь повелів Мойсеєві: кожен первородний чоловічої статі, народжений від ізраїльської матері, приносився Йому до храму в жертву, себто віддавався Йому на життя і на смерть, віддавався так, щоб Сам Бог міг вирішити – приймає Він його криваву жертву, чи відпускає за викуп. Цим викупом для заможних людей було ягня, а для бідних – два голуба. Через усю історію Ізраїлю проходить образ: для нашого спасіння загинули діти єгипетські, і на відкуплення за них ми приносимо наших синів – первородних, найдорожчих. І Господь у милості Своїй не вимагає від нас смерті цих дітей, Він їх відпускає з миром жити, але жити вони мають вже як власні діти Божі. І Божий Син, народжений від Діви, Котрий через Матір належить народові ізраїльському, а по Отцеві належить Божественній вічності, це Дитя Богом приймається... Тільки на деякий час Бог приймає викуп голубів – доки не здійснить Його власний Син усе – справу безмежної любові. А закінчить Він своє життя, як кривава жертва; єдиний із первородних за всю історію ізраїльського народу Він умре тому, що був принесений до храму як викуп за Ізраїль, а також за немовлят єгипетських, показуючи тим, що Його смерть є спасінням не лише вибраного народу, але усього людства.

Ось шлях Христовий; але цей шлях каже нам і про нас самих, бо це наш гріх; гріх усього людства і кожного з нас, тому, що гріх землі сплітається з дрібних та з великих гріхів кожної людини. Як ми відкликнемося на це? Бог віддав Свого Сина на смерть, невинного і беззахисного; і цей Син людської і Божественної любові вільною волею на Себе приймає все, що Бог на Нього поклав. Як ми відкликнемося на таку Божественну і людську любов Христа? Як би ми відкликнулися, якби хтось із наших ближніх, друзів чи хтось чужий без примусу віддав своє життя для того, щоб вирвати нас із смерті?.. Невже в нас не вистачить ані серця, ані уяви, аби зрозуміти, що це значить? Невже людина, котра кидається в вогонь для того, щоб спасти іншу людину, і гине, чинить переконливіше за Христа? Не можна відказувати на те, що Христос Є Богом; Він живе і вмирає в Своїй людськості, а не в Божестві. То як же кожен із нас може віддати своє життя чи відмовити у ньому ближньому...

Ось над чим нам варто міцно замислитися, коли ми живемо так, як ми живемо, а не так, як Господь Своїм Життям і смертю нас молить жити.