СВІДЧЕННЯ ВІРИ

ДО 100-ЛІТТЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
ДУХІВНИКА НАШОГО БЛАГОЧИННОГО

Перед самими святами, в день св. Анни - 22 грудня - у Свято-Макарівській церкві відбулася Літія та вечір пам'яті одного із найвидатніших духівників Православного Києва, подвижника ХХ ст. – прот. Георгія Єдлінського. Один із духовних синів отця Георгія, протоієрей Всеволод Рибчинський - благочинний нашого округу. До того ж у 2001 р. він відзначив 25-літній ювілей служіння Святій Церкві. Разом із прот. Анатолієм Затовським він поділився спогадами про свого духівника із тими, хто особисто знав і тими, хто вже не застав на цьому світі цього великого сповідника віри:

- Я народився в родині директора школи. У ті часи це означало, що, як син комуніста, я не не міг навіть мріяти про Церкву. Мама потай навчила мене хреститися, а “Отче наш” я не знав. Закінчивши будівельний технікум, на два роки я поїхав працювати до Донбасу. Коли повернувся, мій дядько, Іван Боднарчук взявся за моє виховання: вмовив піти до Володимирського собору на вечірню. Мені, звісно, не до того – збігати б у кіно... Але пішов.

Ледво вистояв ті три години. Прийшов та кажу – ні то не для мене. Коли після інституту я таки прийшов до Макарівської церкви – досі не можу забути вражень від прот. Георгія Єдлінського...

Мене взяла його щира проповідь, яка була короткою, але такою цікавоюб, що хотілося щоб він ще і ще говорив. Тут родина Карпових мене стала непомітно готувати до розуміння Церкви. Ніна Миколаївна через якийсь час радить: “А чому б тобі не служити у Церкві?” Для мене вже тоді отець Георгій був ого який авторитет! Я спочатку відсахнувся: “Як це? 15 років на будівництві, аж тут – служити...” Іду за порадою до духівника. Отець Георгій на те: “Ви – ангел. А ангел має бути коло Престолу!”...

Я за цю прямоту й любив його. Він коли говорить, то забуваєш де ти знаходишся. А ще ж часи які небезпечні були. Мене молодого часом заносило: ми з колегами та парафіянами на Різдво завжди колядували. Таке духовне піднесення, як тоді, я рідко в житті відчуваю. Коло 23.00 ми заходили до о.Георгія. Він з радістю впускав і ми колядували-и-и! Аж усе гуло! Отець теж із нами, але проводжаючи з благословенням завжди додавав: “Всеволоде, тільки обережно!” А ми де не ходимо – у тролейбусах чи в метро – усюди колядуємо безперестанку. До другої ночі ходили...

І ви знаєте, все це було тим світлом проповіді, яке Господь запалив у нас через отця Георгія. Це та віра і та радість, як свідчення живої віри, якої завжди спрагнуть люди! Чи правиться панахида, чи молебен який – отець завжди привітається з парафіянами. Кожного поцілує в голову, щось запитає... Коли святить помешкання розпитає про людей, які там живуть, про проблеми, щось обов'язково порадить а тоді вже освячує. Щоправда мусив завжди поспішати. (Зрозуміло, адже церква повна людей, а сповідав по годині-півтори). Часто зустрінеш його у місті – біжить аж спотикається, але завжди – радісний!

Як духівник отець Георгій мав дар бачити майбутнє: про мене як казав – так і сталося, ще про одного священика... “Олександре, - каже на першій сповіді керівникові комсомольської організації, - а ви священиком будете”. Той від несповіванки і закляк. А так і сталося... А найголовніше, дорогі отці, браття і сестри, що сьогодні ми з вами маємо не просто заступника у вічності, а – живе свідчення віри, якому навчив нас сивий київський духівник – протоієрей Георгій Єдлінський.