ќдин ≥з м≥ф≥в, ¤к≥ в'њлис¤ у рел≥г≥Їзнавч≥ у¤вленн¤ сучасних людей, стосуЇтьс¤ слова "в≥ра". " раще знати , ан≥ж в≥рити... ¬≥ра - талант слабких... –ел≥г≥¤ маЇ справу з в≥рою, а область знанн¤ - справа науки... ¬≥р¤ть у те, що неможливо довести." “ак≥ формули в≥дпов≥дного розд≥лу св≥тського катехизису. ѕригл¤ньмос¤ уважн≥ше до них, до ≥сторичноњ конкретики ≥ до самосв≥домост≥ самоњ церковноњ в≥ри....

Ќасправд≥ людина потребуЇ не т≥ ≥стини, ¤к≥ слугують њй, а тих ≥нстин, ¤ким вона сама могла б служити. Ќам необх≥дний стрибок ≥з св≥ту людського волод≥нн¤ у св≥т служ≥нн¤ ≥ послуху.

    "¬ том, что известно, пользы нет.
    ќдно неведомое нужно." (¬. √ете)...

“ехнолог≥чна цив≥л≥зац≥¤ любить розм≥рковувати про —ередньов≥чч¤, ¤к про дит¤чу пору людства, але де¤к≥ - при чому зовс≥м не св≥тл≥ - риси дит¤чост≥ характерн≥ њй сам≥й. ћи хвор≥ ≥нфантильн≥стю св≥домост≥: невм≥нн¤м брати в≥дпов≥дальн≥сть на себе, граничну в≥дпов≥дальн≥сть за свою смертн≥сть. ћи хвор≥ небажанн¤м прийн¤ти серйозн≥сть своЇњ смертност≥, доступн≥сть стражданн¤м ≥ к≥нечн≥сть. Ћюдина втратила смак до невпевненост≥. ”с≥л¤ка трудн≥сть осмислюЇтьс¤ виключно технолог≥чно: ¤к ≥з нењ вийти, а не ¤к у н≥й жити. ¬она сприймаЇтьс¤ не ¤к поклик до внутр≥шьньоњ роботи ≥ росту, а, ¤к зовн≥шн¤ перешкода, ¤ку треба зум≥ти об≥йти.

Ћюдин≥ потр≥бно акс≥олог≥чно подоросл≥шати. ¬ њњ духовному св≥т≥ маЇ знайтись м≥сце дл¤ таких ц≥нностей, ¤к≥ б не просто задовольн¤ли певн≥ потреби, але ¤ким вона була б готова служити сама, готова була б любити та обер≥гати њх. “ак≥ стосунки людини з речами чи ц≥нност¤ми н≥¤к не схож≥ на волод≥нн¤...

« одкровенн¤м, ¤к способом п≥знанн¤ духовноњ реальност≥ ми маЇмо справу не лише тод≥, коли розм≥рковуЇмо про рел≥г≥йне п≥знанн¤, але й коли сп≥лкуЇмос¤ з ≥ншими людьми про сприйн¤тт¤ мистецтва. ≈стетичне сприйн¤тт¤ взагал≥ багато в чому сходитьс¤ з рел≥г≥йним. як ≥ в акт≥ рел≥г≥йного сприйн¤тт¤, естетично пережита д≥йсн≥сть не пасивна, ≥ "в момент естетичного досв≥ду ми перестаЇмо в≥дчувати себе самотн≥ми - ми входимо у зовн≥шн≥й реальност≥ в сп≥лкуванн¤ з чимось нам р≥дним. «овн≥шнЇ перестаЇ бути частиною холодного байдужого об'Їктивного св≥ту, ≥ ми в≥дчуваЇмо цю њњ спор≥днен≥сть з нашим внутр≥шн≥м Їством. ћи в≥дчуваЇмо вплив об'Їкта на нас. јле водночас ми усв≥домлюЇмо ту, сприйн¤ту в естетичному досв≥д≥ реальн≥сть ¤к безособову, позбавлену особист≥сного центра самосв≥домост≥".

“ож, в≥дм≥нн≥сть естетики ≥ м≥стики в т≥м, що рел≥г≥йне почутт¤ в≥дчуваЇ присутн≥сть особистост≥ за гармон≥Їю св≥ту. (” зв'¤зку з цим не можемо не пригадати влучне зауваженн¤ „естертона про те, що найнещасн≥ша людина на св≥т≥ - це атењст, котрий бачить вражаючу красу заходу сонц¤ ≥ при цьому не може н≥кому сказати: "ƒ¤кую!")...

¬≥дтак, в≥ра протилежна знанню не тому, що вона не аргументована чи не впевнена у свому предметов≥. ÷е не ¤кась неповноц≥нн≥сть знанн¤. ÷е просто зовс≥м ≥нша форма встановленн¤ в≥дносин з ≤стиною. ≤снуЇ коло питань, ¤к≥ не допускають ≥ншоњ в≥дпов≥д≥, ан≥ж в≥дпов≥дь в≥ри. ÷е во≥стину так, оск≥льки мо¤ людська особист≥сть, особистост≥ ≥нших людей, ¤к ≥ особист≥сна реальн≥сть ¬севишнього уникаЇ вс≥л¤коњ технолог≥чност≥ та об'Їктивованост≥, себто вона вт≥каЇ в≥д ус¤кого безособового п≥знаванн¤. Ѕезособове, об'Їктивне, систематичне знанн¤ випускаЇ найсуттЇв≥ше - воно не може схопити мене, не може знайти Ѕога. “ому лише в≥ра може уникнути "приречено печального св≥ту рац≥онал≥зму"(√. ћарсель)".

¬≥ра передбачаЇ особисте в≥дношенн¤ до предмету досл≥дженн¤, тобто, по-перше, в≥льно прагнуче ≥ тому не спровоковане, по-друге, особист≥сне, тобто моЇ, а не чиЇсь в≥дношенн¤ до ≥стини; по-третЇ, встановленн¤ в≥дносин в≥ри передбачаЇ сутн≥сну зм≥ну мене ¤к суб'Їкта в≥ри.

¬иход¤чи з цього можна запропонувати таке визначенн¤ в≥ри: ¬≥ра - особист≥сне самовизначенн¤ людини по в≥дношенню до знанн¤, ¤ким вона волод≥Ї.  оли людина в≥дкриваЇ, що певне знанн¤ (духовне ≥ моральне) не може бути нею просто "прийн¤то до уваги", а потребуЇ в≥д нењ життЇвоњ в≥дпов≥д≥ - ц≥Їю в≥дпов≥ддю ви¤вл¤Їтьс¤ в≥ра. “ому в≥ра не потребуЇ перевт≥ленн¤ у ¤кусь форму "позитивного знанн¤". ƒл¤ в≥руючого Ѕог - очевидн≥сть, котра потребуЇ в≥ри. ¬≥рою вольовим актом людина переносить знанн¤, ¤ке про¤вилос¤ в н≥й з загуменк≥в своЇњ св≥домост≥ ≥ житт¤ в њхн≥й центр. так вир≥шуЇтьс¤ у¤вне протир≥чч¤ сл≥в апостола ѕавла: "я знаю в  ого пов≥рив"(“им. 1,12).

¬≥рою Ї вол¤, спр¤мована на область п≥знанн¤. ¬ цьому њњ в≥дм≥нн≥сть в≥д звичайних розумових акт≥в, ¤к≥ н≥ до чого не зобов'¤зують ≥ не потребують жертви...