Церковна музика

З ІСТОРІЇ ВИНИКНЕННЯ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОГО РОЗСПІВУ

    Починається вона, звісно ж у Києво-Печерському монастирі в часи прп. Феодосія (1074 р.). В той час деместиком (керівником і вчителем співу) був чернець Стефан, що став пізніше ігуменом обителі. Оскільки рік його народження невідомий, а помер він 1084 р., то можемо припустити, що у двадцятилітньому віці він міг бути учнем трьох грецьких півчих, що прибули у 1051 – 1053 роках до Ярослава Мудрого. Відповідно історія розспіву бере свої початки тут. Про це зокрема стверджують протоієрей Мстислав і свящ. Спірідон, регент Іонівського монастиря.

Важко достеменно визначити, яким був спів стародавньої Русі, принесений “із греків”, а може більше від слов'янської Болгарії. Хоча є підстави гадати, що він був не одноголосним, а триголосним.

За твердженням прот. М. Лисицина, старий спів водночас приходив до нас із Студійським богослужбовим уставом (1064 р.) Саме устав передав київським ченцям Єфрем Кожевник. Типікон однак не дає вказiвки на те, яким голосовим складом повинен співати хор. Зазначається лише, що ні в якому разі не має бути “безчинного голосіння”. У такому разі, як бачимо, тим, хто співом підносить молитву на криласах типікон надає повну творчу свободу.

Києво-Печерський монастир завдяки своїй організації духовного життя притягував до себе найкращих талановитих насельників, як правило слов'янського походження. Вони були представниками своїх місцевих традицій (а таких було чимало). Потім із ченців Києво-Печерського монастиря обиралися єпископи на різні кафедри. Ті ж, звісно, брали з собою кліриків, між якими були також і співаки. Так поширювалась київська церковна культура.