Живий літопис

Пізнавати Спасителя... Чи не означає і пізнавати справи Його, кожним подихом дякувати за чудеса Його. що звершуються на наших долях щохвилинно? У кожному наступному номері "ВіК" ми намагатимемося зазирати глибше і глибше в історію. Адже православний храм на цьому благодатному березі, відомому, як "Кухмістерська слободка", передав у спадок сучасникам незліченні скарби духовні. Ці незримі заповіти святих страстотерпців і невідомих (поки що) мучеників за віру якраз і тримають стіни новозбудованого храму Божого. Настоятель з ігуменом Гавриїлом нераз підкреслюють це духовним чадам, нагадуючи, що за переданням 1938 року, коли руйнували тут святиню на озері Тельбин, палили ікони... Людей, котрі рятували тоді святині від вогню та знущання, кого висилали з України на 10 років, а кого - назавжди...
До дослідницької роботи над історичними архівами храму ми заохочуємо дописувачів нашої майбутньої газети. Водночас, ведучи часопис сучасної історії парафії, пропонуємо вам рубрику "Живий літопис".

ЖИВИЙ ЛІТОПИС

Скільки тих днів? А скільки в кожному з них можна чудес сподобитися! Будівництво - суцільна епопея. А будівництво святині Божої - яко натхнення смиренного подвигу громади Христової. Скільки нових і нових Людей з великої літери приводив Отець Небесний до храму. Покійний Євген Іванович левову частку роботи з документацією громади взяв на себе... Евген Володимирович і Генріх Тимофійович неодноразово виручали з церковними облаштунками.

До Генріха Тимофійовича священна будова прийшла сама. "Бо, коли потрібна допомога у спорудженні святині – долучитися Сам Бог велить", - ділиться Генріх Тимофійович. тому й побажання у нього на Різдво одне – "Щоб ми міцніли у вірі. Вона ще в нас така слабка... Щоб діти наші росли у Православ'ї, як здавна весь наш народ".

"Скільки важких днів довелося пережити! Зневіра та відчай підстерігали нас звідусіль, - діляться парафіяни, - але завжди отець-настоятель збере нас на молитву і..."

...В один із таких днів одразу після молитви на церковне подвір'я прийшли Андрій із Світланою. Зустрілися із священиком. "Ми хочемо допомогти у будові храму".
До речі, Андрій родом із Березняків.

- Оце ви побачили розпочату будову, то й виникло бажання допомогти?..

- Ні, не тоді. Ще, як їхав сюди, вже знав, що будуватиму. Йшов лише знайомитися із настоятелем.

- Але ж у багатьох різних куточках Києва виростають гарні храми...

- Ні, - відказує Світлана, - тут щось особливе... Коли, бувало, з поганим самопочуттям заходжу до цієї церкви, спускаюся в нижній храм і... одразу все минає, - і пригніченість якась, і біль у скронях, і настрій кращає... Бува таке, коли потрапляєш кудись і одразу розумієш - твоє місце. Оце якраз той випадок.

- Маю зазначити, - продовжує Андрій, - що, якби не допомога мого друга і компаньйона Олександра, ми б не могли зробити cтільки для храму.

Андрій, Світлана, син Сашко були небагатослівні, але напередодні Різдва Христового для молодих православних родин у них знайшлись побажання:
- Щоб мир був і любов. По-Божому любити себе і ближніх - це лише від Творця. Тож - любові бажаю внутрішньої, доброти і світла.
 

Настоятель протоієрей Василій Біляк, його помічник Ігор і перше подружжя, котре прийме святе Таїнство Вінчання у новонародженому храмі. З Андрієм і Світланою - син Сашко.