ПОВЕРНІТЬСЯ НА ВКРАЇНУ НЕ НАЙМИТАМИ, А СИНАМИ

    Ще святий Іван Златоуст небезпідставно застерігав віруючих христиан про те, що “неправда, аби їй повірили, завжди намагається грунтуватися на істині”. Реалії нашого життя знову і знову підтверждують істинність слів вселенського вчителя Церкви Христової. Адже те, що відбувається зараз у суспільстві, можна впевнено назвати справжнім торжеством лукавої неправди і гірше на все, що істина і непрада так переплуталися і перемішалися сьогодні у людському житті, що навідь добросовісним і добропорядним людям інколи буває дуже важко, або й зовсім неможливо розібратися до кінця - де ж все-таки є істина, а де прихована неправда.

Мова не стільки про саму постанову Синоду Української Греко-Католицкої Церкви (УГКЦ) щодо зміни її назви на Київську Католицьку Церкву (ККЦ), скільки про коментарі якими рясніють галицькі газети.

Відповідаючи на запитання про те, що ж зумовило прийняття рішення про зміну назви Церкви, єпископ Юліан Гбур заявив “Найважливішим є те, що ми віднайшли свою тотожність. У назві східних церквів відображено місце їх походження: Церква Константинопольська, Церква Сирійська і т.д. Нашим джерелом є Київ – нема жодних сумнівів. Звідси й назва – Київська Церква. Очевидно, можна б сказати, що з Київської Церкви тепер походять і православні церкви. Щоб бути вірним історії і не спотворювати її, згадаймо, що саме Київські митрополити прийняли унію, а інші, які були освячені Константинополем, присвоїли собі цю первісну назву…”

Складно сказати, як саме засіюється в уми українців таке спотворення історичної правди, але в будь-якому разі для багатьох із нас, православних українців, нащадків великих князів Київських та прославлених гетьманів та козаків, серйозне сприймання подібних заяв та ще з такої поважної утотожнюється тільки із блюзнірством та наругою над світлою пам`яттю тих козаків-русичів, що пролили свою кров, захищаючи українську землю й нашу святу віру Апостольску Православну від загарбницької частини польсько-католицької та уніатської шляхти.

Не личить, ратуючи за вірність історії та її неспотворювання, вдаватися до такої брудної фальсіфікації історичного минулого. Відколи це Православний Київ був джерелом католицизму, а тим паче унії?! І що це за одна, ота безлика “Київська Церква”? Можливо нам, українцям, хочуть розповісти стару католицьку байку про те, що київський князь прийняв хрещення і охрестив увесь люд руський через латинського єпископа Бруно, про якого оповідає італійський чернець Петро Даміяні? А правду ми добре знаємо, що Русь Київська прийняла Православну віру Апостольську, хоча й було багато охочих перетягнути русичів до інших віросповідань.

Так само добре відомо, що св.Володимир, Великий князь Київський, прийняв хрещення православне і віру нашу святу Апостольську по всій землі руській впровадив. Тому й Церква Православна вшановує його як рівноапостольного. Ось і молитву до Бога, яку цей славний князь промовив під час хрещення русичів, доніс до нас Нестор Літописець: “Боже, сотворивий небо і землю! Призри на новия люди сія, і даждь їм увідити Тебе, Бога істинного, яко увідиша страни христианскія і утверди в них віру ПРАВУ і несовратну…” Про це ж маємо свідчення і в “Повісті временних літ”, і в багатьох інших історичних джерелах. На Бозі стоїть і стоятиме віра наша.

Був, нажаль, один юда-Святополк, син Великого Князя Володимира, що мав за дружину доньку польського короля Болеслава, звісно ж католичку, через яку Рим намагався протягнути католицьку віру на Русь Православну. Такому владолюбнику, аби захопити Київський престол, було однаково кому продатися – чи католикам, чи поганам-печенігам. І тих, і інших не один раз приводив він на землю руську, щоб руйнувати й грабити люд православний. Це той Святополк, що вбив братів Бориса, Гліба і Святослава, але врешті-решт був розбитий військом Ярослава Мудрого. І за такі свої діяння залишився він у пам`яті народу “Окаянним”, себто нерозкаяним...