Іконопис

ОБРАЗ ПЕРВООБРАЗУ

За вченням VII Вселенського Собору

    Ікона - священний образ, частина Священного Передання, його прояв; "богослов'я у фарбах", "Євангеліє для початківців", вона відтворює не суб'єктивні уявлення, а саму духовну реальність. Почитання ікон є догматом християнської віри (VII Вселенський собор).

"Навіть коли чесні ікони є витворами немистецького пензля, їх варто почитати заради первообразів", - вчить патріарх Єрусалимський Феодор, у своєму посланні, схвально заслуханому VII Собором.

Соборне поняття ікони є ширшим, аніж просто витвір мистецтва, бо не на художності грунтується наше відношення до ікони. Тобто, іконописцеві досить лише деякої схожості ікони з її первообразом. Головне - передати в іконі духовну реальність.

VII Собор не допускає вигадки в іконі. У зауваженні читаємо: „Автору належить тільки технічна сторона справи, а сама композиція, побудова має грунтуватися на каноні Святих Отців” (Діяння… с.226). Ікона передає „ідею” Святого (з послання Германа, архієп. Константинопольського II Діяння… с. 163). „Ікона лише по йменню має спільність із первообразом, а не по самій суті, бо вона не має душі, котру неможливо описати, оскільки душа теж невидима” (Діяння…VI с. 268 ibid.). Ікона подібна до первообразу не по суті, а своїм нагадуванням його. Правдива передача глибин змісту первообразу можлива лише творчим шляхом, який перетворює ікону в художній образ, сповнений краси.

В Діяннях VII Собору говориться про ікону і як про витвір мистецтва для виявлення віри, і як про прекрасне явище: "ось чому ми і всі православні для прославлення віри нашої і для прикраси Дома Божого вживаємо розмаїття кольорів та прикрашаємо свої помешкання барвистими зображеннями" (Діяння…II c. 68 ibid.). "Коли їм (іконам) придаються кольори, тоді постає особлива краса" (з положення св. Кирила Олександрійського). Ікона – “краса Святої Церкви Божої" (єп. Катанский Федор. Діяння…V c. 191 ibid.) и т.ін.

У Візантії до XI-XII стт. сформувався так званий іконописний канон – сукупність правил і норм. Цей канон досі використовується Православною Церквою. Зміст церковного іконописного канона в тому, щоб відділити образи надриродніх сил та їхню суть од зображень реальних земних об'єктів, підкреслити їхній особливий характер. Для цього існує принцип обов'язкової нерухомості священних фігур, і особливо - так звана "зворотня перспектива", золотий фон, (символізує нетварне світло) та інші правила, які захоплюють глибиною символіки й змісту.

Використовуються особливі фарби та їх поєднання (кожен колір має в іконописі своє значення і символіку). Канонічна ікона ніколи не сковувалась рамкою, оскільки її ідея и внутрішній зміст не має меж. До 787 року (VII Вселенський собор), канонічні ікони не потребували освячення, бо догматично вони були правильні і ставали іконами при написанні ймення Того, Кого зображали.

Такі давньоруські іконописці, як прп. Аліпій Печерський, прп. Андрій Рубльов, прп. Феофан Грек, Діонісій, сподоблялися високого ступеню художньої досконалості, втілюючи у своїх іконах істинний дух Православ'я. У світі ікони закони зворотньої перспективи дають можливість молитися зосереджено і не розсіюватись думками.

Ікона – більше як образ, зображення, ілюстрація, вона є повною відповідністю Священному Писанню. Православна ікона – не просто "один із аспектів" Православ'я, а дорога до розуміння суті Православ'я, це його життя, це скарб. Адже, молитовно поринаючи поглядом у дивовижний лик з ікони, ми возносимо наше сердце до Первообраза і споглядаємо Його.