“ВОЛОДИМИРЕ, КНЯЗЮ ВЕЛИКИЙ”

    Такими урочистими словами з церковних піснеспівів різних століть тисячі Володимирів по всьому світі дякують Богові за свого небесного покровителя. Сьогодні день пам'яті великого сина нашої землі. Чому таким особливим постає він у 2000-му році? З якими надіями ми покликаємося до небесного предстательства рівноапостольного хрестителя Русі? У чому ми покаянно визнаємо себе, як нерадивих спадкоємців того благодатного подвигу, “нимъ же благослови Господь Бог праотцевъ нашихъ”?..

Ці та інші запитання постають перед нами у ці дні, щоб на порозі третього тисячоліття від Різдва Сина Божого із новою силою нагадати нам, про велику вдячність. Подяка за те, що молитва, з якою християни перших століть прийшли у Тавриду, учні Кирила й Мефодія до Карпат, молитва, з якою рівноапостольна княгиня Ольга сподобилася від Бога воцерковлення свого внука Володимира - ця молитва мільйонами наших молитв сьогодні запалює лампадки нових обителей України. Це вдячність за те, що так, як у VIII ст. бісівські лютування були знищені мученицьким подвигом киянина Феодора і сина його Іоанна, як ганебне життя Володимира-язичника преобразилося силою святого Хрещення, - сьогодні через біль суворих випробувань тисячі українців виходять із мороку атеїстичної безнадії. Наче княжі посли у пошуках правдивої віри, сотні кримчан, донеччан та запорожців відкривають сьогодні для себе силу “світа нетварнаго”, сотні галичан, подоляків і поліщуків струшують із сердець омани єресей і розколів.

Таємнича і сокровенна дія цього освячення не залишається просто фактом завмерлим десь там, у надрах історії - вона виявляється буквально у всьому: зростає родина православних спільнот, по всій країні відроджуються чоловічі й жіночі обителі, у відібрані й поруйновані храми повертається молитва... “Подобствовавъ великому апостолу Павлу, в сiдинахъ... яко муж совершеннный украсился еси божественнаго крещенiя багряницею” - так у кондаку оспівуємо диво Господнє, яке з убивці та перелюбника сотворило нам віри ревнителя і небесного заступника у вічності. Його тепер призиваємо у молитві за Богом бережену Вкраїну, владу і воїнство її. Бо дедалі більше серед нас людей, котрі розуміють, що міць Київської Русі, добробут її сімей будувалися вірою та любов'ю, а не військовими походами (як це представляють нам деякі історики) чи політичними хитрощами (якими лише розпалювалися братовбивчі міжусобиці). І щоб уберегти свої сім'ї, все найдорожче у свому житті від великої небезпеки - духовної смерті, кожному з нас варто пам'ятати, що тупим і жалюгідним варваром був Володимир для свого народу і для всього світу, коли намагався будувати державу, не будуючи храму душі своєї. Але “Володимир-Красне Cонечко” називали його прадіди наші, коли на горах київських ще за життя його постало 500 православних храмів коли раб Божий Василій (у святому Хрещенні) із благочестивою дружиною Іриною сподобилися в Бога великого сина - Ярослава Мудрого, просвітителя слов'ян.

А чи цінуємо ми на світанку нового тисячоліття те, чого сподобилися від Бога? Чи готове суспільство прийняти те, чого просять для нас у Творця наші рівноапостольні заступники, те, за що молиться велика наша соборна апостольська родина - Українська Православна Церква? Великою надією сповнюються наші серця, коли звідусюди до первопрестольного града Києва прибувають архієреї, священики та віруючі люди з молитвою у День Ангела Блаженнішого Предстоятеля - Митрополита Київського і всієї України Володимира:

МНОГАЯ ЛІТА,
ВЛАДИКО!