За благословенням Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України | ||
Інтернет-версія
газети
|
|
газета для всіх тих, хто любить Православіє № 45 |
Святинi
"ВОЛСВИ ЖЕ СО ЗВЕЗДОЮ ПУТЕШЕСТВУЮТ..."На жаль, після середньовічного періоду хрестових походів, чимало християнських святинь знаходиться тепер у Католицькій церкві, але нам православним прочанам, варто всеж-таки знати про них. Сьогодні наша розповідь про трьох царів. Золотий Релікварій з мощами трьох волхвів у соборі міста КьольнаЯк відомо, біблійська історія умовчує про імена, походження, число волхвів, їх зовнішність й про час їхньої появи у Віфлеємі. На Заході побутує думка, якщо число дарів-скарбів, що були принесені Христу-Немовляті, дорівнює трьом, отже, стільки ж було і волхвів. Щодо часу їхньої появи у Віфлеємі думки трохи розбігаються. На іконах, живописних полотнах і в різдвяних яслах, що влаштовують у німецьких храмах, Богонемовля зображене не сповитим, а вже трохи підрослим. Очевидно, у західній традиції вважається, що поклоніння волхвів було не на першому тижні після народження Іісуса, а коли Немовляті було вже не менше двох років, як зазначено у наказі Ірода про побиття всіх немовлят у Віфлеємі та в його околицях – "від двох років і нижче, за часом, про який дізнався від волхвів" (Мф. 2,16). Згідно з одним джерелом, імена біблійських волхвів – Каспар, Мельхіор і Валтасар – вперше згадуються у VIII столітті, згідно з другим, – ці імена з'явилися ще в VI столітті. Зовнішньо Каспара уявляють "молодим і безбородим", Мельхіора – "старцем з бородою", а Валтасара – "темношкірим". За переказами, волхви, повернувшись із Віфлеєма у свої рідні міста, прийняли хрещення і стали сповіщати народам про Іісуса Христа. Будучи благочестивими християнами, волхви не лише проповідували Євангеліє на Сході, але і будували там на честь Іісуса Христа храми й каплиці. Зберігся переказ, що апостол Фома висвятив волхвів у єпископи. Зазнавши мучеництво, вони закінчили земне життя приблизно в один і той же час і поховані були також разом. Їхня гробниця нібито знаходилася у персидському місті Сава. Мощі волхвів вперше були обрітені святою рівноапостольною царицею Єленою і перенесені до Константинополя, а в V столітті – в Медіолан (сучасний Мілан). Існують свідчення, що мощі волхвів були подаровані Кьольнському архієпископу і канцлеру Райнальду фон Дассель імператором Фрідріхом I Барбароссою. У 1164 році із Мілана рештки прославлених волхвів були спочатку перенесені по суші на спеціальних підводах, а потім – на річковому судні по Рейну в Кьольн. Аби мощі трьох святих королів обріли у місті гідний притулок, в Кьольні вирішено було виготовити золотий релікварій та звести величний собор у стилі "високої готики". Будівництво собору було почато в 1248 році, а завершено лише через кілька століть*. Вшанування реліквій у Кьольні спиралося на вірі, що рештки святих волхвів мають цілющу силу, яка при доторку чи наближенні до них передається іншим людям. "Культ реліквій" у Німеччині досяг найвищого розквіту в XII і ХIII століттях, коли до Європи у великій кількості привозили реліквії та богомілля до них стало масовим явищем. Починаючи з XII століття, до святих реліквій Кьольна з усіх найближчих до цього міста земель стали приїздити численні прочани з пожертвами. Історії відомо, що до Кьольна прибували релігійні процесії і тягнулись людські натовпи з усієї Європи. У народі "три святих королі" вважались покровителями всіх мандрівників, тому багато подорожніх спеціально приходили в Кьольн, щоб у місцевому соборі вклонитися волхвам, про що йдеться, зокрема, у романі Вальтера Скотта "Квентін Дорвард". У 1181 році місцевій школі золотих справ майстра Миколая фон Вердена із Мааса доручили виготовити релікварій для мощей святих Фелікса, Набора і Григорія Сполетських, а також мощей трьох прославлених волхвів. Унікальний ковчег, виконаний тільки в 1220 році (за іншими свідченнями – в 1230-му), і сьогодні вважають у Німеччині одним із найвидатніших шедеврів середньовічного мистецтва. І нині він зберігається у Кьольнському соборі Пресвятої Богородиці і святого Петра та є головним його скарбом. Золотий релікварій, прикрашений дорогоцінним камінням, являє собою трьохнефну базиліку з двома нижніми та одним верхнім приміщеннями. Фахівці відмічають "точну схему розташування фігур – від старозавітних пророків та царів до втілення Христа". Видатними шедеврами мистецтва називаються горельєфні фігури в аркадах на поздовжніх сторонах нижніх приміщень. Сцени Страшного суду та фігурки, що сидять на троні, пророків і апостолів з їх виразними ликами, динамічними жестами та складками одягу "переборюють романську пластику, що застигла" (див.: Chronik des Christentums. Gutersloch/Munchen, 1997, s. 161). На думку мистецтвознавців, у теперішній час ця "дивовижна скриня" як витвір ювелірного мистецтва частково втратила свою завершеність не лише через багаторічне її використання, але й подальші реставрації та пограбування. Релікварій доступний для поклоніння, проте його не відкривають. Через це у німецькій пресі час від часу з'являються замітки скептиків, які мають сумніви, що у кьольнському релікварії справді почивають мощі саме тих біблійських трьох волхвів, а не "трьох молодих чоловіків", що померли у середині XII століття. "День трьох святих королів" – 6 січня – дуже популярний та улюблений в народі. Кьольнський собор стає цього дня місцем масового прочанства віруючих з усієї Німеччини та країн, що межують з нею. Напередодні вечором у деяких містах та селищах можна побачити хлопчиків, одягнених у білі балахони, з яких троє мають "золоті корони" на голові та носять "королівський одяг". Вони ходять від оселі до оселі та співають пісні, в яких прославляються "три святих королі". Біля міських та сільських храмів влаштовуються театралізовані фольклорні вистави, що зображують прихід волхвів у Віфлеєм та поклоніння їх Богонемовляті. У кожному храмі оформлені вертепи – різдвяні ясла, де "присутні" й відомі волхви. За давньою традицією, 6 січня господар будинку пише крейдою біля входу або на дверях початкові літери імен трьох волхвів – К + М + В – й вказує рік. Німці вірять, що такий надпис оберігає житло його мешканців від будь-якого лиха. Крім того, цього дня вони востаннє запалюють в оселі новорічну ялинку і вважають, що після свята "трьох святих королів" світловий день "збільшився на півнячий крок". Анатолій Холодюк
Кьольн - Мюнхен За матеріалами: Православіє.ru, "Атлас чудес света", М.1995 *Кьольнський собор на річці Рейн (Німеччина) 1248-1437, 1840-1880 рр.:
У 1248 р., коли католицький архієпископ Кьольна Конрад фон Хохштаден заклав перший камінь в підвалини собору, розпочалася одна з найдовших глав в історії європейського будівництва. На перевагу Франції кафедральний собор Німецької імперії задумувався як найбільший за масштабами храм Європи. 27 вересня 1322 року був освячений хор собору: довжина – 41 м, ширина – 45 м, височина центрального нефа – 43 м, вікон верхнього ряду із кольорового скла – понад 17 м. Проте далі будівництво уповільнилось і після 1450 р. припинилось... Між хором, що завершився стіною, та північною вежею в 59 м був тимчасово перекритий неф – у 70 м та височиною – у 13. Вежі не були завершені. Лише у 1842 р., після підготовчих робіт архітекторів Карла Фрідріха Шинкеля та Ернста Фрідріха Цвирнера, король Пруссії Фрідріх Вільгельм IV дав завдання завершити будівлю собору за першопочатковим планом і сам заклав перший камінь у 1842 р. До 1862 р. з'явилися крокви на поздовжньому та поперечних нефах, а у 1863-му почали будувати вежі височиною 157 м. 15 жовтня 1880 р. у присутності німецького імператора Вільгельма I відбулося святкування на честь завершення собору. Внутрішні роботи тривали... Але через обвал декору на вежі у 1906 р. й під час Другої світової війни – роботи припинились. Тому після 1945 р. собор реставрується частково й нині, але це не стає завадою для багатьох туристів та прочан наблизитися до тих, хто віддав честь Христу 2000 років назад. Редакція
|
|
|