Настанова пастиря

Так оспівує нині Свята Церква разом і Ангелами славну подію Різдва Христового. Нині, як і понад дві тисячі, років тому, ми чуємо славослов`я невимовній любові Божій, Його премудрості, Промислу й турботі про спасіння людей, які через Сина Божого приходять до Отця Небесного (Євр. 7:25). Невелика наша Земля зробилася дивом для Всесвіту: "Отець послав Сина Спасителем світу" (1Ін. 4:14).

Уся багатовікова історія людства до пришестя у світ Христа Месії супроводжувалася болісними пошуками істини і сенсу життя. Люди шукали правильний життєвий шлях, ідеал, духовну красу. Саме в той момент, коли людство власними зусиллями дійшло до межі своїх духовних шукань, в убогій Віфлеємській печері народився Той, Хто відкрив світові найвище, досконале знання. Відбулася найвизначніша подія в духовній історії людства: "Бог явився у плоті" (1Тим. 3:16). Боговтілення стало початком і основою відновлення найтіснішого союзу людини з Богом, а в Ньому й відновлення цілісності людського єства, його обоження.

Єдинородний Син Божий спокутав гріх Адама, підніс на небо людину, викуплену з рабства гріха, і дав мир Свій людям. Небо і земля поєдналися! Милість і істина зустрілися, правда і мир облобизалися" (Пс. 84:11). Тож як нині не дякувати нам Творцеві, Який з милості до роду людського віддав Єдинородного Сина Свого, "щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне" (Ін. 3:16)?! Як не радіти ангельською радістю, коли радіють небо і земля. Ангели і люди разом торжествують, бо "Немовля народилося нам – Сина дано нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім'я Йому: Бог Дивний, Радник, Бог кріпкий. Отець майбутнього віку, Князь світу" (Іс. 9:6) “і Йому покірність народів" (Бут. 49:10)?!

Коли Віфлеємські пастухи почули слова Ангела: "Я сповіщаю вам велику радість, яка буде всім людям" (Лк. 2:10), – вони сприйняли її всією душею, як спільну радість, бо всі запрошені до радості великого свята Різдва. Біля ясел Немовляти Христа ми відчуваємо і знаємо, що справді всиновляємося Богові (Гал. 4:4-5), стаємо причасниками істинно вічного життя з Богом.

У наш секулярний час, час духовного зубожіння, коли комфорт і задоволення займають пріоритетне місце в житті людини, наше суспільство, на жаль, втрачає відчуття духовної радості. Велике за своїм богословським змістом та сотеріологічним значенням, свято Різдва Христового більшістю наших співвітчизників сприймається лише як добра сімейна традиція. Втрачаючи розуміння суті і значення Боговтілення, яке ознаменувало початок спасіння як усього людства в цілому, так і кожної окремої людини, ми втрачаємо самих себе, ми відриваємося від багатовікових коренів православного благочестя нашого народу. Страшно навіть уявити собі — Сам Бог явився у плоті! І сьогодні як ніколи важливо зрозуміти, що суть нинішнього свята полягає не в тому, щоб пригадати певну історичну подію, а в тому, щоб духовно прилучитися до неї, щоб усі ми "одержали спасіння у Христі Іісусі з вічною славою" (2 Тим. 2:10).

Минулий рік був для Української Православної Церкви ювілейним. Виповнилося п`ятнадцять років з часу історичного Архієрейського Харківського собору та нашому перебуванню на кафедрі Київських митрополитів, першокафедрі Київської Русі. Собор 1992 року став особливою віхою в новітній історії нашої Святої Церкви. У реаліях складних політичних умов він допоміг православному народу України обрати вірний шлях. Сповнені турботи про мир та злагоду своєї пастви, архієреї Української Православної Церкви соборно ухвалили залишитися в канонічній єдності зі Вселенським Православ'ям. Водночас ми нелицемірно уболіваємо за єдиновірних наших братів і сестер, які відпали від дійсного та дієвого церковного спілкування і перебувають сьогодні в розколі, позбавлені благодаті церковних таїнств, а, отже, і самого спасіння. Свята Церква, як євангельський люблячий батько, зі сльозами та надією чекає своїх чад, що перебувають на стороні далекій, і готова прийняти у свої обійми усіх, хто наситившись рожцями безблагодатного поза-церковного життя повернеться у її лоно, щоб долучитися справжньої радості й любові спілкування у Євхаристичній Трапезі.

У році, що минув, ми вшанували пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Ця страшна трагедія, якій виповнилося 75 років, болем озивається в серці кожного нашого співвітчизника. Українська Православна Церква, яка є плоттю від плоті та кров'ю від крові українського народу, завжди молилася, молиться і буде молитися про упокоєння безневинно замучених безбожницькою владою братів наших і сестер. Ми повинні пам'ятати страшні уроки історії заради того, щоб майбутні покоління ніколи більше не зазнали тягаря подібних випробувань.

У новому 2008 році ми святкуватимемо знаменну подію – 1020-річчя Хрещення Русі святим рівноапостольним великим князем Володимиром. Прийняття православної віри стало для нашого народу початком нової ери його буття. Християнство для слов'янських племен стало об'єднавчим державотворчим і культуротворчим чинником, справило значний вплив на формування їхнього менталітету. Світло Христової істини, яке засяяло колись на наших благословенних землях, і до сьогодні просвітлює наші серця і наставляє на шлях благочестя.

Возлюблені у Господі преосвященні архіпастирі, пастирі, чесне чернецтво, брати й сестри! Сердечно вітаю вас із великим і радісним святом Різдва Христового! Тож будемо щиросердо славити народженого у Віфлеємських яслах Господа і Спасителя нашого Іісуса Христа, від Якого ми прийняли "Благодать воз Благодать" (Ін. 1:16). Христос зодягся в нас, ми зодягаємось у Нього: "всі... що в Христа хрестилися, во Христа зодягнулися" (Гал. 3:27). Тож нехай дарує Богонемовля Христос нам радість і надію спасіння. Нехай же Той, Хто відновив часи і життя людей, відновить і зміцнить наші духовні й тілесні сили, дарує нам благодать, "спасенну для всіх людей" (Тит. 2:11).