MІЖ БОГОМ І ДИЯВОЛОМ

Сьогодні пастирю Церкви доводиться стикатися з тим, що душі ще надто юних людей, які прийшли в храм, майже безнадійно вражені гріхом. Жорстокість, цинізм і навіть розпуста дітей, яким всього 10-12 років, просто лякає. Не може не вразити серце кожного християнина те, що в наш словниковий вжиток стійко увійшли вирази “дитяча злочинність”, “дитяча проституція”,“дитяча наркоманія”. А діти наше майбутнє. Від того, якими вони виростуть, залежить, якою стане завтра наша Батьківщина – бездуховною пустелею чи відродженою Святою Руссю. І обов'язок кожного православного священнослужителя і мирянина докласти всіх зусиль для того, щоб Русь не загинула.

Можливо, все вищезгадане для когось буде лише гучними фразами. Але це слова, що народилися від пастирського досвіду сповіді дітей, від життєвого досвіду християнина, що гостро відчуває себе чужим у безумному світі.

Часто можна чути про те, що “не можна нав'язувати дітям релігійні переконання”. Причому говорять такі слова не тільки атеїсти, але і багато тих, хто вважає себе християнами. Свою позицію вони мотивують тим, що потрібно спочатку дитині сформуватися як особистості, а потім вже робити свій релігійний вибір. Люди, які говорять і думають таким чином, духовно сліпі. Вони не помічають тієї невидимої боротьби, тієї космічної війни, що іде за душу кожного з нас між Світлом і пітьмою, між Божественним і демонічним. Початок цієї війни не відкладається до моменту нашого повноліття – вона починається з моменту народження людини. І більше того: ніхто так не вразливий до проявів духовного світу, як діти.

Релігійне почуття притаманне людині з моменту народження. Ранньохристиянський богослов Тертуліан пише, що “душа по природі своїй християнка”. Дитина набагато гостріше почуває будь-який подих зі світу духовного, ніж дорослий. Її душа ще як чистий аркуш, духовні очі ще не закриті товстим шаром різноманітних життєвих вражень і особистих гріхів. Але водночас дитина і більш беззахисна перед цим світом: дорослий сам може вирішити, чи потрібно йому хреститися, сповідатися, причащатися, а за дитину це вирішують дорослі. І якщо дорослі вирішують відкласти релігійне виховання дитини до моменту її повноліття або, ще гірше, виховують її в безбожному, атеїстичному дусі, то безнадійно руйнують її психіку, створюють сприятливий грунт для різного роду психічних відхилень, прояв яких найбільш вірогідний, в цьому випадку, у дітей талановитих, містично обдарованих.

Коли я задумуюсь про потік бісовщини, яка сиплеться сьогодні на нещасних дітей, то мені, дорослій людині, стає не по собі. З екрана телевізора йде неприкрита пропаганда демонізму. Величезні підприємства працюють на створення так званих “фільмів жахів”, дивлячись які, людина немовби розкриває свою душу для світу злих духів. З'являються спеціальні бісовські іграшки. Ми ж, дорослі, купуючи їх дітям, навіть не задумуємось про те, що ця лялька або фігурка може бути далеко не безневинною. А між тим, в наш час розквіту магії і окультизму, потрібно бути обережними і, перш ніж дати дитині нову іграшку, перехрестіть її або покропіть святою водою.

Згадується своє дитинство. Тоді серед дітей ходили так звані “страшні історії” про різноманітні чорні руки, які душили людей, і інші. В результаті дитина починала або ж зазнавати почуття безвихідного страху перед демонічним світом, від якого вона, будучи нехрещеною, або ж хрещеною, але далекою від церковних таїнств, була зовсім не захищена; або ж ставлячись до них скептично, ще більш зміцнювалася в своєму невір'ї в демонічні сили. Бісам підходить і той, і інший варіант. А в той час на них працювала і держава: слово “Бог” писалося з маленької літери, слово “диявол” з великої. Коли ж почалася перебудова, почали говорити про духовність, то в масовому дитячому журналі “Піонер” замість оповіданнь про Бога, про Церкву публікувалися ці бісовські страшилки.

Але все те, що відбувалося в той час, лише прелюдія до того, що звалилось на нас сьогодні. Скрізь ви можете придбати “чорну магію”, за помірну плату закінчити курси екстрасенсів або біоенергетиків. Демонізм набуває все більшої влади над душами людей. Що ми можемо цьому протиставити? Лише нашу тверду віру в Христа Спасителя, наше життя в лоні Церкви. Ми повинні пам'ятати, що біси перед Богом безсильні. Але щоб Бог зберігав нас і наших дітей, необхідно, щоб і всі ми жили за даними Ним заповідями. Щоб жити в цьому страшному світі без страху, нам потрібно покластися цілком на волю Божу; довіритися Йому так, як дитина довіряється своїм батькам, – повністю і беззастережно, і Господь не залишить нас.

Про душі дітей, найбільш безпомічних перед натиском демонічного світу, у нас повинно бути особливе піклування. Дитину потрібно хрестити відразу після того, як виповниться 40 днів з моменту її появи на світ, а якщо вона хвора, то й раніше. Нехрещені, як немовля, так і дорослий, повністю перебувають в пітьмі і владі диявола; хрещений же захищається від сил пітьми Божою благодаттю. Інколи немовлята під час таїнства Хрещення кричать, але після того, як вони хрещені, миропомазані заспокоюються, стають радісними і веселими. Це зв'язано з духовною війною, що іде під час Таїнства за душу дитини: сатана не хоче випускати її зі своєї влади, але перед Богом він безсильний. Хрещену ж дитину необхідно якомога частіше причащати. І Господь буде сам зміцнювати її в тому святому житті, в якому вона народилась Святим Хрещенням.

Але часом люди приходять і кажуть, що немовля хрещене, вони носять його в храм причащати, а стан душі дитини не перестає залишатися важким. Корені цього неблагополуччя потрібно шукати в гріхах її батьків, бабусь, дідусів і навіть прабабусь і прадідусів, тому що гріхи людини накладають страшний відбиток не тільки на неї саму, але і на її нащадків. І якщо ці люди не покаються у своїх гріхах, то зроблять шлях своїх дітей, онуків і правнуків до Бога більш тернистим, тому що їм прийдеться боротися не тільки зі своїми гріхами, але і з тим відбитком, що залишили на їхньому генофонді гріхи попередніх поколінь. Кожен з нас, а дитина особливо, знаходиться в стані постійного вибору, кому віддати своє серце: Богу чи дияволу. Ми повинні сприяти тому, щоб діти, відповідальність за яких ми несемо, стали дітьми Божими, а не дітьми погибелі.