Наші діти та сучасний світ
очима православних ЗМІ

(виступ за круглим столом "Сім'я: ризик і надія (образ сім'ї у ЗМІ)" 01.10.2001р.)

Ні для кого не є новиною православний погляд на той тлінний і згубний вплив світських ЗМІ на наших дітей. Ось чому я хочу зупинити вашу увагу на цій проблемі – на тому, якими бачать дітей і взагалі проблеми сучасного світу церковні, перш за все єпархіальні, ЗМІ.

Як епіграф наведу свою відповідь на одне із запитань інтернет-видання “Соборність”. Тоді, відповідаючи на питання про необхідність освоєння Церквою місіонерської території Інтернету, я сказав, що проблема полягає не у тому, щоб інтернетизувати Церкву, а у тому, щоб воцерковити користувачів Інтернету. Інакше кажучи, немає ніякої необхідності осучаснювати Церкву, досить лише воцерковлення сучасності і наших сучасників.

На цьому шляху виникає одна серйозна проблема. Більшість сучасних церковних людей є неофітами, які бачать шляхи воцерковлення не як повернення із темряви радянського атеїзму до світла Христової віри, а як повернення до традиції, тобто до колись втраченої віри предків. При цьому підсвідомо береться за зразок церковне життя початку ХХ ст., з властивими тій епосі поведінковими установками, зовнішнім виглядом і навіть манерою спілкування. Період же панування атеїзму розглядається не як результат охолодження у нашому народі віри та благочестя, а як реалізація підступного задуму темних сил.

Навіть більше, релігійність сучасних нам людей екстремальна, надривна. Іноді ми зустрічаємо серед віруючих дійсно екзальтованих людей із запальними очима і справжньою ненавистю до навколишнього світу. Вони не люблять цей світ, бояться його, міфологізують те, що відбувається у ньому. Ці ж люди схильні осуджувати духовенство за те, що вони, мовляв, не відповідають їх уявленням про вигляд та поведінку пастиря. Я зовсім не закликаю до ідеалізації сучасного, багато в чому неязичницького світу. Проте нагадаю дві біблійні фрази, у єдності яких лежить істинно християнське ставлення до дійсності. По-перше, я не забув, що “...дружба зі світом є ворожнеча з Богом...”(Іак. 4,4).

Але “...Так розлюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, аби усякий віруючий у Нього не загинув, але мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого у світ, щоб судити світ, але щоб світ врятувався через Нього...” (Іоан. 3, 16-17).

Тепер перейдемо, власне, до теми. На жаль, більшість єпархіальних видань у тій частині, яку вони присвячують дітям, схожі. Це, як правило, оформлена у лубочному стилі сторінка чи розділ, з текстами приторно-єлейного змісту із дореволюційних книг для дітей. Що стосується матеріалів про те, чим захоплюються наші діти, то вони лишають бажати кращого. Щоб не бути голослівним наведу кілька прикладів. Заголовок статті в одній із церковних газет: “ Комп'ютерні ігри виготовляються у морзі?”, “ Підлітки – учасники комп'ютерної гри заподіяли собі смерть”. Зауважу, що матеріали серйозні та аргументовані. Але... У багатьох подібних матеріалах є лише критика проблеми, але нема навіть спроби її позитивного вирішення. Адже ж завдання полягає не в тому, щоб ізолювати наших дітей від світу, а щоб навчити їх бути християнами, живучи у сучасному світі.

Деякі доходять до того, що називають комп'ютер і телевізор “сатанинськими видумками”, що мають магічні властивості впливати на людські душі та зомбувати (а то й кодувати) їх. Відразу згадуються слова одного православного ієрарха, який говорив, що набагато простіше сказати, що телевізор – “ ящик сатани”, ніж проповідувати по телебаченню.

Так, безумовно, більшість мультфільмів та програм не лише шкідливі, але й небезпечні для дітей. Але всі ми пам'ятаємо такі добрі мультфільми та фільми нашого дитинства. Можна, зрештою, переглядати ці фільми по відеомагнітофону. Але не зупиняйтесь на цій ностальгічній ноті. Цікавтесь новинками. Серед них теж є хороші картини. Перегляньте їх разом. Висловіть свою думку. І я запевняю вас, що вона буде авторитетною для вашої дитини, бо ваше чадо любить вас і хоче бути таким, як ви. Вчіть дітей відрізняти хороше від поганого, добро від зла.

На жаль, більше, ніж 90% CD, що лежать на розкладках, нічому доброму не вчать. Але ж серед 10%, які залишилися, є розвиваючі ігри, інтерактивні енциклопедії тощо. Цікавтесь тим, чим цікавиться ваша дитина.

Хочу ще раз звернути вашу увагу на тему круглого столу – “Сім'я: ризик і надія”. Я б ще додав “...і відповідальність”. Не забувайте, що сучасні діти більш церковно-традиційні, ніж ми. Вони не робили болісного вибору між офіційним атеїзмом та вірою. Вони з дитинства ходять у храм, сповідаються і причащаються. У цьому дорослі теж мають бути для них прикладом. Проте необхідно завжди пам'ятати, що справу спасіння наших дітей вершить Господь, ми ж лише Його помічники, основне завдання яких не придушити зовнішніми вимогами та установками глас Живого Бога у дитині.

До відповідальності хотілося б закликати і наші церковні ЗМІ. Звичайно – це ризик, але разом із тим і надія.