Із світової скарбнички

ВІРА КУЛЬТУРИ ТА КУЛЬТУРА ВІРИ

Записки св. прав. о. Олександра Єльчанинова.
Київ, 1999, “ДіЛ”.

... Навіщо потрібна віра? – а ні для чого. Бо якби я сказав, що вона потрібна для того, щоб бути доброю людиною, щоб допомагати людям, щоб пізнавати Бога, щоб врятувати свою душу – все це означало би суто прагматичне та егоїстичне відношення до віри. Ми віримо не для чогось, а тому, що ми любимо Бога, тому, що Наш Творець є для нас сукупністю всього найкращого, найсвітлішого, найчистішого, безконечного. Любов до Бога вже веде за собою віру у Нього...

...”Я шукаю істини”. – Добре якщо при цьому ми робимо наголос на останньому слові – “Істина”. Набагато гірше, коли з гординею підкреслюємо слово “шукаю”, пишаючись елітним становищем тих, хто постійно прагне до істини – “тих, що постійно навчаються і ніколи не можуть дійти до пізнання істини” (2 Тим. 3). І зовсім не годиться, а стається це найчастіше, коли наголос робиться на слові “я”.

... “Нам бракує окрім суто парафіяльного загальноцерковного життя активності в тому, що на Русі називалося “малою церквою”, тобто розвивати ті згустки церковної теплоти, малі церкви окремих родин, де відбувалося б спілкування людей, яке неможливе у великих, різнобарвних за складом та мінливих парафіях. Обов'язок священика – керувати такими групами, цілі та завдання в котрих можуть бути найрізноманітнішими – од глибшого засвоєння святоотцівських тлумачень Євангелія чи церковних служб до обслуговування бідних та немічних. Але головне навіть не те, щоб добитися зразкового втілення цих проектів, а передусім – спілкування одне з одним. Нам важко навіть уявити собі скільки довкола самотніх та здичавілих у своій покинутості людей.

... Шовіністичний націоналізм (читай нацизм) - Minderwertigkeitsgefuhl – по своїй суті та ж самісінька гординя, те ж зациклення уваги на собі, егоцентризм у витонченому вигляді. Смиренному та простому не прийде до голови ані манія величі, ані страждання од своєї мізерності... Що більше людина, забуваючи себе і своє, віддаватиме серце Богові, справі Божій та людям, то легше буде їй звестися на ноги, доки не досягне вона миру, тиші та радості – нагороди простих та смиренних душ... Як розрізняти добре чи погане у вчинках, в людях? Єдина міра – почуття радості, миру, любові; і навпаки – відчуття сумніву, сум'яття. Майже завжди без осуду це допомагає відчути потрібний напрям.

...”Як важко багатим увійти до Царства Божого” (Лк. 18, 24). Але не тільки багатство матеріальне заважає на шляху до Небесного Царства; ще більше – багатство душевне, обдарованість, особливі здібності, воля. Важко не захопитися цим усім, не впасти у славолюбство, в пихатість...

... Ми бачимо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким його робить наша уява, наша воля. Кожен із нас бачить його по-своєму, часто-густо ставлячи в центрі свого світу мізерні речі, не даючи місця тому, що є єдиним на потребу...

... Теозис, про який так легко кажуть наші професори. Суть не в тому, чи християнська це ідея – обоження людини – вона таки справді християнська. Питання у шляхах до нього. Як сучасні люди можуть привносити християнство у своє життя, у свою культуру.

1) Соціально-економічна робота – найлегший шлях охристовлення, але й тут великі труднощі – розсіяність, суєта, відволікання уваги.

2) Наука, техніка – набагато важче, оскільки наукова творчість часто-густо руйнує духовне життя, відводить вбік.

3) Мистецтва – найважча галузь культури через свою двозначність та через близькість демонічних впливів.

Прилучення до культури є у певному розумінні компромісом для духовного життя. Найправильніша річ – обоження світу зсередини своєї молитви – як шлях прп. Серафима Саровського. Тоді преображається й усе решта.

... Сама по собі обмеженість людська не є тупістю. Найрозумніші люди безперечно є обмеженими в чомусь. Тупість починається там, де проявляються впертість та самовпевненість, тобто проявляються гордощі...

... “Твой оскверних образ і сластем поработих”. Приємні речі згубно впливають на духовне життя, з ними можна втратити холодну тверезість духа, яскравість думки, контроль над собою. Розсіювання уваги, слабшою стає воля, слабшає, розтікається та розчиняється особистість...

... Спільна помилка пихатих – обурюватися чужою брехнею, протестувати проти неправди, занадто бурно обстоювати істину. Вони й не помічають у своєму засліпленні, що самі обплутані неправдою, що вони не виносять істини навіть у найслабшому її розчині, що право на істину потрібно заслужити.

Істину по відношенню до себе люди не виносять, та й чи можна казати правду душевно хворій людині? Навіщо йому ця правда? Усяка правда про нього перетвориться тільки на воду, що спадає на млинове колесо його безумства...

... Сумління – орган Богоспілкування...Мудрість життя християнського – не бути вимогливим до людей...

...Юнацькі помилки у богословствуванні: 1. Переконання в тому, що всі питання можна вирішити тут і тепер. 2. Впевненість у тому, що розв'язання цих питань – процес суто інтелектуальний, дискурсивний, отже, не залежить од молитви, внутрішнього подвигу, очищення розуму та серця...

... Часто засмучуєшся, помічаючи, що близькі тобі люди постаріли. Але ж це зотлівання людської душевної стихії, яке відкриває шлях од глибини серця силам благодатним, духовним. Адже цвітіння, яке часто приваблює людей – блиск очей, рум'янець на щоках – все це цвітіння нашої плотської сторони душі, воно не цінне. Що більше втрачає зовнішня людина, тим більше внутрішня відроджується...