Абетка благочестя

СІМ'Я В НОВОМУ ЗАВІТІ

“Дружини, коріться чоловікам своїм, як пристойно в Господі. Чоловіки, любіть своїх дружин і не будьте до них суворі. Діти, будьте слухняні батькам вашим в усьому; тому що це благо угодно Господові. Батьки, не дратуйте дітей ваших, щоб вони не сумували”.
(Кол. 3, 18-21)

Християнство наклало свій відбиток на всі життєві взаємини людей. Хоча в наш час, який багато хто називає "пост християнським ", спосіб життя людей майже не відповідає християнським ідеалам, але багато понять і поглядів на життя сформувалися за християнським типом. Християнство принесло із собою зникнення рабства, заклало в суспільну свідомість поняття про соціальну добродійність і багато чого іншого. Але, очевидно, саме сім'я найбільше на собі відчула виховний вплив християнства.

Ще з перших сторінок книги Буття, у Старому Завіті, ми дізнаємося, що перша людина була створена "уселюдиною"; у ній, за вченням деяких отців, містилося і жіноче, і чоловіче начало. Але настав момент, коли в одній людині вже не могла вмістися повнота жіночого і чоловічого єства. Тоді Бог привів до людини усіх тварин, щоб вона побачила, що вони мають по дві статі, й аби відчула, як сказано в Писанні, що вона єдина самотня. Коли людина це усвідомила, Бог навіяв на неї глибокий сон і відокремив у ній чоловіче від жіночого. Господь розділив їх так, що в кожнім з них залишилося щось від іншого, він і вона складали одне ціле. Коли Адам побачив перед собою Єву, він промовив: "Це кість від кості моєї, це плоть від плоті моєї". Це була настільки близька єдність, що вони навіть не відчували себе нагими. Вони ідентифікували себе як людину у двох особах. Як чоловік не може існувати без жінки, Адам - без Єви, так і жінка не може існувати без чоловіка. Обоє повинні бути у досконалій духовній і фізичній єдності, щоб досягти мети свого життя: стати подобою Божою.

Відмінність між чоловічою і жіночою статтю є особливим дорогоцінним дарунком, який не можна звести лише до фізичної чи біологічної влаштованості. Вони - ніби два різних "образи існування" в одному людстві, так само, як, наприклад, можна сказати, що Син і Святий Дух - різні "образи існування", разом з Богом Батьком, єдиного Бога. Можна ще сказати, що різниця між статями - у їхньому різному покликанні. За образом Христа, Нового Адама, і Церкви - чоловік і жінка покликані бути батьком і матір'ю "усього живого", усієї світобудови, тим самим і втілюючи споконвічну волю Божу про творення.

Після гріхопадіння люди раптом побачили себе нагими, тобто чужими один одному. І з цього моменту почалася боротьба за возз'єднання. У шлюбній любові двох кожний пізнавав в іншому самого себе й одночасно бачив іншого не в його власній обмеженості, але в новій повноті. З'єднуючись у шлюбі, люди і тілесно, і духовно, наскільки це було можливо у падшому світі, ставали вселюдиною. Шлюб - це таїнство, тому що той поділ, що було зроблено гріхом, у значній, але вирішальній мірі зникає.1

Гріхопадіння спотворило первісні взаємини чоловіка і жінки. Оскільки дружина стала знаряддям для спокушання чоловіка, Бог принижує її становище, підкоряє її чоловікові: "І до чоловіка твого прагнення твоє, і він буде панувати над тобою" (Бут. 3, 16). З цього часу в сім'ї почалася боротьба. Замість того, щоб терпляче нести тягар турбот і праць, накладений на нього Богом, чоловік намагається звільнитися від цього тягаря, звалюючи всі ці проблеми на дружину. Але він залишає за собою право наказувати і панувати. Дружина внаслідок цього з вірного товариша перетворюється на робітницю, а потім на рабу. Вона прагне не тільки звільнитися від рабства, але і забрати владу у чоловіка, не маючи сил на це, застосовує хитрощі і лукавство.

Але Господь відразу ж після гріхопадіння вказав, що відновить втрачену рівновагу між статями: від Діви народиться обітований Примиритель, що "зітре главу змія" (Бут. 3, 15). Пресвята Діва, в силі любові і смиренності, прийняла в себе Бога і втілила Його. Дружина повернула чоловіку те, що забрала у нього; повернула набагато більше, ніж той утратив через неї, і тим звільнила себе від рабства. Причому Богоматір звільнила жінку від рабства не повстанням проти чоловіка, а навпаки - смиренністю.

Панування чоловіка над дружиною особливо суворим було в язичестві: вона була рабою і невільницею чоловіка. Її значення було принижено багатоженством. Навіть серед обраного народу було допущено багатоженство, і чоловіки мали право розлучатися з дружинами з особистої волі, тоді як дружина, незадоволена чоловіком, була позбавлена цього права. У світі християнському багатоженство знищено; право вимагати розлучення у випадку порушення подружньої вірності надано не тільки чоловікові, але і дружині. Та панування над дружиною залишилося й у Новому Завіті: "Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господові; тому що чоловік є глава дружини, як і Христос глава Церкви. Але як Церква кориться Христу, так і дружини своїм чоловікам у всім" (Еф. 5. 22-24).

Безперечне верховенство чоловіка і батька в родині накладає на нього велику духовну відповідальність, як на керманича "малої Церкви", якою є християнська родина. Ця відповідальність подібна жертовному піклуванню Господа про всю Його Церкву. Глава родини подібний пастирю, відповідальному за долю своїх духовних дітей . На праці чоловіка ґрунтується добробут родини. І родина - його перший обов'язок. Про тих, хто не піклується про свою сім'ю, апостол Павло говорить коротко, але досить зрозуміло: "Якщо хто про своїх, і особливо про домашній, не печеться, той відрікся від віри, і гірше невірного" (1 Тим. 5, 8).

Як сказано у Біблії, хоча чоловік і має владу, але на неї він повинен дивитися не як на перевагу, а як на обов'язок. Першість вручена Богом чоловікові не для приниження дружини, не для панування над нею, а для розумного, турботливого, шляхетного, безкорисливого керування господою. І справді, яка влада може бути чистішою і вищою, ніж владарювання Христа над Церквою? Які стосунки можуть бути більш піднесені, ніж ті, у яких знаходяться Христос і Церква? Тут найтісніше споріднення, цілковите духовне єднання, найбільш справедлива рівність прав, яку тільки можна собі уявити .

Проти неправильних стосунків між чоловіком і дружиною, що виникли під владою гріха, направляють свої слова апостоли. Щоб знищити деспотизм чоловіка, апостол говорить: ”Мужі, любіть своїх дружин”. Щоб викорінити в дружині прагнення до переваги над чоловіком, він пояснює, чому вона повинна підкорятися чоловікові: "Хочу, щоб ви знали, що всякому чоловіку глава Христос, дружині глава чоловік, а Христу глава Бог... Чоловік є образ і слава Божа, а дружина є слава чоловіка; тому що не чоловік від дружини, а дружина від чоловіка; і не чоловік створений для дружини, а дружина для чоловіка" (1 Кор. 11; 3, 7-9). Прагнення жінки домінувати виражається в кокетстві, тому апостол говорить, щоб "дружини, одягаючись пристойно, із соромливістю і цнотливістю, прикрашали себе не плетивом волосся золотом, чи перлами, чи дорогоцінним одягом, а добрими справами".

Це не поневолення жінки: її скромне становище є лише засобом. Апостол говорить, що дружина повинна послужити порятунку чоловіка, рятуючи в той же час і себе, заради народження дітей. Вона не проповідує про Спасителя , а втілює Його у своєму житті; не повчає свого чоловіка істинам Євангелія, але своїми справами, словами, порядком усього свого життя впроваджує в нього цю істину. Не пояснюючи істину, вона змушує чоловіка відчути її. Апостол Петро говорить: "Дружини, коріться чоловікам своїм, щоб ті чоловіки, що не скоряються слову, житієм дружин своїх без слова просвітилися, коли побачать ваше чисте богобоязливе житіє" (1 Пет. 3, 1-2) .

Природні відмінності між чоловіком і жінкою не повинні бути причиною ворожнечі між ними. Тиранія чоловіка над жінкою, утиск її і прислужництво зовсім неприпустимі. Так само неприпустимі і прагнення жінок стати чоловіками, зайняти їхню позицію в житті. Навпаки, незважаючи на природні відмінності, а швидше завдяки їм, гармонія і єдність мають панувати в їхньому загальному бутті, подібно як і в Божестві Самої Святої Трійці споконвічна єдність природи і буття з'єднується з реальними розходженнями між Батьком і Сином, і Святим Духом. Навіть у Святій Трійці існує "ієрархія", тобто порядок, у якому Божественні Особистості знаходяться щодо Один Одного, до людини і до світу у таких зв'язках: тільки один Отець є "джерело Божества", Син є вираженням Отця і "підлеглий Йому", Святий Дух є "третім" Обличчям, що виконує волю Отця і Сина. Триєдине життя Бога повинно бути божественним прикладом для життя чоловіка і жінки у світі.

Що стосується інтимних відносин, вони не обмежуються народженням дітей. У не меншому ступені вони існують для єдності в любові, для взаємного збагачення і радості подружжя. Інакше апостол Павло не дав би такої поради: "Кожний май свою дружину, і кожна май свого чоловіка. Чоловік виявляй дружині належну прихильність; подібно і дружина чоловікові. Дружина не владна над своїм тілом, але чоловік; так само і чоловік не владний над своїм тілом, але дружина. Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою, на час для посту і молитви, а потім знову будьте разом, щоб не спокушав вас сатана непомірністю вашою" (1 Кор. 7, 2-5).

Як сказав св. Іоанн Златоуст, навіть язичеський шлюб буває святий і чистий, якщо в ньому є присутня справжня любов і подружжя навічно віддане один одному в нескінченній вірності і взаємному поклонінні. Тому що де присутня така любов, там присутній Бог .

Відповідно до Божого одкровення, стосунки між чоловіком і жінкою чисті і святі тільки в таїнстві шлюбу, що в ідеалі має бути єдиним, тому що належить до вічності Царства Божого: "Отже, що Бог сполучив, того людина не розлучає. Вони говорять Йому: як же Мойсей заповів давати розвідний лист і розлучатися з нею? Він говорить їм: Мойсей, через вашу жорстокосердість, дозволив вам розлучатися з дружинами вашими; а спочатку не було так. Але Я говорю вам: хто розлучиться з дружиною своєю не через перелюбство і жениться на інший, той перелюбствує; і той, хто одружиться з розлученою теж перелюбствує. Говорять Йому учні Його: якщо такий обов'язок людини до дружини, те краще не женитися. Він же сказав їм: не усі вміщають слово це, але кому дано" (Мф. 19. 6-12).

Союз чоловіка і жінки в єдності шлюбу використовується в Біблії як образ вірної любові Бога до Ізраїлю і жертовної любові Христа до Церкви. Церква й окрема людська душа в їхніх стосунках з Богом постійно уподібнюються то нареченій, то діві, то коханій і дружині, а Господь - Нареченому, Чоловікові. А шлюб і шлюбний бенкет служать образами високого ступеня релігійного життя. Досить сказати, що і земна любов здатна переборювати егоїзм, спонукає до самопожертви й удосконалювання, наповнює людину натхненням і світлою радістю. "Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господові; тому що чоловік є глава дружини, як і Христос глава Церкви, і Він же Рятівник тіла. Але як Церква кориться Христу, так і дружини своїм чоловікам в усьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос возлюбив Церкву і зрадив Себе заради неї, щоб освятити її, очистивши купіллю водною, за допомогою слова; щоб представити її Собі славною Церквою, що не має плями, чи пороку, чи чого-небудь подібного, але щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх дружин, як свої тіла; той, хто любить свою дружину любить самого себе. Тому що ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, але годує і гріє її, як і Господь Церкву; тому що ми члени тіла Його, від плоті Його і від кісток Його. Тому залишить людина батька свого і матір, і приліпиться до дружини своєї, і будуть двоє одна плоть. Таємниця ця велика; я говорю стосовно Христу і Церкви. Так кожний з вас нехай любить свою дружину, як самого себе; а дружина та убоїться свого чоловіка" (Еф. 5, 22-32).

Ці слова апостола Павла, що читаються під час таїнства вінчання в церкві, містять програму духовного життя в родині. Чоловік повинен любити свою дружину більше, ніж життя, як Сам Христос любить Церкву. І дружина повинна бути повністю віддана своєму чоловіку, як Церква віддана Христу. Єдність у любові повинна бути досконалою, повною і вічною. У контексті цієї єдності інтимні стосунки є містичним втіленням її повноти, коли двоє єдині в розумі, серці, душі і тілі в Господі. Для тих, хто істинно любить, Христос є рятівником і звершенням їхньої любові. Шлюб у Христі не закінчується зі смертю, а продовжується і знаходить свою досконалість у Царстві Небесному.

У євангельському читанні під час вінчання про шлюб у Кані Галілейскій подружжю також дається повчальний урок. Убогі наречені, які не мали в запасі достатньо вина для частування гостей, були, однак, гідні того, щоб Сам Господь Ісус Христос зі Своєю Пречистою Матір'ю ушанували шлюб Своєю присутністю, щоб Сама Цариця Небесна звернула на їх бідність Свою увагу й ублагала Свого Сина допомогти молодим чудесним перетворенням води у вино. Бідність анітрохи не перешкоджає християнському подружжю багатіти благочестям: упоряджене життя людини, за словами Христа, не залежить від розкоші його маєтку (Лк. 12, 15). Якщо подружжя буде вважати за найголовніший свій скарб в Бозі, якщо будуть прикрашатися християнським благочестям і виконувати заповіді Христові в усі дні свого життя, то Господь Бог, " що сподобив Своєю присутністю у Кані Галілейскій показати чесний шлюб, Сам ущедрить їх і наповнить їх дім пшеницею, вином і єлеєм, і усілякими милостями,... подарує їм Своє святе благословення на всі труди їхні,... щоб усе примножувалося і зберігалося" (Требник).

Згідно з обрядом вінчання, народження дітей і турбота про них у родині є природним плодом любові чоловіка і дружини, найбільшою запорукою їхнього шлюбу. У цьому сенсі шлюб стає людським вираженням творчої і турботливої Божої любові. Люди, які не люблять дітей і відмовляються їх опікувати, не можуть мати щирої любові у своєму шлюбі. Народження дитини є новою ступінню в подоланні егоїзму: двоє вчаться жертвувати собою заради третього. Дитина є живою, світлою іконою, тому що в дітях образ Божий менш ушкоджений, ніж у дорослих. Дитяча простота, довірливість, незлопам'ятність і беззахисність можуть повчати й утішати. Недарма Господь закликав, бути такими, як діти, тому що, за словами Його, таких є Царство Боже. Дитина є особливим благословенням Божим і радістю для родини.

Звичайно, бувають подружжя, які не можуть мати дітей. Але бездітний шлюб, навмисно перетворений у самодогоджання і самозадоволення, не може вважатися християнським, духовним, які б не були причини їхньої бездітності, - він суперечить біблійному вченню Церкви про сенс життя, любові та шлюбу.

Духовне життя в любові має здійснюватися в сімейному побуті настільки повно, наскільки це можливо. Кожен член родини повинен жити для блага іншого, носячи "тягар один одного" і виконуючи в такий спосіб "закон Христов" (Гал. 6, 2). У родині має панувати милосердя, прощення і взаємне збагачення, а також усі можливі прояви щирої любові: "Любов долготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається, не бесчинствує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радується неправді, а радіє істині; все покриває, усьому вірить, на все сподівається, усі переносить" (1 Кор. 13, 4-7)

Сімейне життя, засноване на такій любові, буде радісним. За словами св. Іоанна Златоуста, шлюб - це "мала церква" у домі, де Божа благодать і Божа воля наповнює все для порятунку і життя людини.

Ще в Старому Завіті в Синайському законодавстві першою заповіддю про любов до людини була заповідь про шанування батьків. За це людині Господом обіцялися всілякі блага і довголітнє життя. Апостол Павло вчить: "Діти, коріться своїм батькам у Господі; тому що цього вимагає справедливість. Шануй батька твого і матір " (Еф. 6, 1-3). "Хто злословить отця свого і свою матір, того світильник згасне серед глибокої пітьми" (Притч. 30.11). "Діти, будьте слухняні батькам вашим в усьому; тому що це благоугодно Господові" (Кол. 3.20).

Св. Іоанн Златоуст говорить, що ті, котрі не можуть шанувати, любити і поважати своїх батьків, не можуть служити і Богу, тому що Він - "Отець всіх" (Еф. 4, 6).

У той же час обов'язком батьків є виховання дітей. Справжній батько любить і виховує свою дитину так само, як Бог любить і виховує людей Своїх: "Хто любить сина, той з дитинства карає його... Настав юнака при початку шляху його: він не ухилиться від нього, коли і зостариться... Дурість прив'язалася до серця юнака; але різка видалить її від нього" (Притч. 13, 25; 22, 6-15; 23, 13).

Любов батька до дітей виражається в нелицемірній любовній дисципліні. Кращий учитель - це власний приклад. "І ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, але виховуйте їх у навчанні і наставлянні Господньому" (Еф. 6, 4).

Як і дійсний пастир церкви, батько сімейства повинен бути "непорочний, тверезий, цнотливий, благопристойний, чесний, не п'яниця, не убивця, не сварливий, не корисливий" (1 Тим. 3, 2-3). Він має бути прикладом для своїх дітей "у слові, у житії, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті" (1 Тим. 4, 12). За прикладом притчі Христової, батько завжди має бути готовим з радістю прийняти у свій дім блудних дітей. Матері сімейств повинні бути беззавітно віддані своїм чоловікам і дітям, реально втілюючи в собі плоди Духа Святого, тому що матері дають життя - фізичне і духовне.

Родина, згідно з християнським вченням, це фортеця, на яку "ворог людей" не втомлюється нападати. Розлучення - це руйнування цього оплоту. Спаситель говорить: "Якщо будинок розділиться сам у собі, не може устояти будинок той" (Мк. 3, 25). Головною умовою цілості родини і міцності духовних основ, закладених у дітях, є взаємний зв'язок, любов членів родини. Родина християнина - батько, мати, діти - це образ Св. Трійці на землі. І як Свята Трійця - одне ціле, так спаяна любов'ю істинно християнська родина повинна в дусі і любові бути одним цілим. У цьому її сила і щастя і тут, на землі, і в цьому запорука її нескінченної радості у вічності .