Церковна музика

ЛІТУРГІЙНА МУЗИКА
І ПРАВОСЛАВНА ДУХОВНІСТЬ

 
Сiя ліствица утвердися,
Шествуй по ней пінiемъ,
не лінися,
Съ вірою Гду Бгу молися,
И съ великимъ
прилежанiем учися
Святому пінiю внимай,
Съ кротостiю
гласъ возвышай.
Всіми містами
тщися познати
Въ каждомъ знамени
сколко гласовъ оузнати
И тако будеши
совершенно знати.

(Старовинна універсальна настанова для півчих зі збірки часів Знаменного розспіву).
 

В православній духовності існує три основних поняття, які можна віднести до нашої церковної музики: аскетизм, святість, безпристрасність.

1) Аскетизм - самозречення і самообмеження, постійна спрага вдосконалення через важку працю і молитву. Протягом цілого року, а особливо в дні Великого Посту, Церква щедро дарує нам благодать, яку ми отримуємо через посилену молитву, піст, добрі діла. Церковний співак володіє священною професією, і ця святість потребує глибокої віри, наполегливості, скромності і почуття гармонії. Співак Православної Церкви повинен відповідати своєму покликанню.

Зрозуміло, що в церкві є місце для аскетичного самозречення. Знайомий образ співака повинен трансформуватись в образ того, хто являє собою християнську чесноту самозречення: готовий відійти на другий план, дякувати Богу за привілей співати на службах. Співаки повинні слухати вказівки регента і священика із смиренням, відкинувши будь-яке почуття самовдоволення або бажання слідувати власним уподобанням. Літургійне мистецтво - це і дисципліна, і свобода одночасно. Бути аскетом - значить досягнути миру в собі, стати причасником Істини. Найкращі вчителі - ті, хто вчить на власному прикладі поведінки в церкві. Вчитель не повинен соромитись вказувати на помилки, відзначати чиїсь недоліки. Учень же повинен слухати із смиренням і готовністю вчитись і вдосконалюватись. Для церковного виконавця має бути чужою світська система цінностей. Він не повинен робити церковну музику кар'єрою; в нього не може бути честолюбних думок, він не повинен рекламувати себе. В цьому церковний аскетизм, вірність святості покликання.

2) Святість. Що означає святість в нашому покликанні? Мабуть, сьогодні - це звільнення церковної музики від тягара декаданса і секуляризма. Святість - це іншість, духовність і окремішність, безпосереднє, але щось унікальне, особливе і незаражене. Музичне мистецтво відокремилось від вчення Церкви, відокремилось від самої літургії, тому що було втрачене розуміння того, що це значить для світу, - бути преображеним. Прозорість музики, яка відкриває внутрішній світ Царства, була замінена важким, людським і вібруючим звуком - музичною інтерпретацією, що переповнена дешевою сентиментальністю. Ми повинні остерігатись тенденції, що часто зустрічається в сучасній церковній музиці, коли відбувається бездумна імітація заради імітації. Сліпе копіювання не здатне вдихнути життя в піснеспів чи закликати віруючих до молитви.

3) Безпристрасність - третє поняття, яке може застосовуватися до двох аспектів музики: а) до композиції; б) до виконання.

Зрозуміло, що музичне оформлення церковного дійства не повинне розглядатись як самоціль; воно не повинне надто привертати до себе увагу. Мета мелодії - додати до тексту особливий вимір, зробити його зрозумілішим, таким, що сприяє роздумам. В цьому випадку музика становить єдність з текстом, стаючи його незмінним союзником. Таким чином, і безпристрасність, яка в православній духовності розглядається як шлях до здобуття чистоти душі і тіла, стає частиною самої музики. Оскільки Церква являє собою священну реальність Божественної присутності, вона не повинна йти за модою. В 1913 р. Кастальський писав: “Я би хотів чути таку музику, яку більше ніде не почуєш - тільки в церкві; яка так сильно відрізнялась би від світської музики, як церковне облачення відрізняється від одягу мирян”. Це не значить, що церковне мистецтво закам'яніло. Музика, як й іконографія, міняється, оскільки вони виконують важливу функцію в живій культурі. Церковна музика і живопис VI ст. сильно відрізняються від того, що було в VIII ст., чи в X, XII, XIV ст. Та й сучасна літургія - не теж саме, що укладали святителі Василій Великий та Іоанн Златоуст. Змін в церковному мистецтві не уникнути. Але вони повинні діяти в рамках, які не дозволяють приховати чи знищити зміст цього мистецтва. Власне тому були сформовані канони, яких дотримуються іконописці. Тому сучасні ікони не можуть бути написані, скажімо, в абстрактній манері, ані колорит, ані пози святих, ані їхні лики художник не може вибрати за власним розсудом.

Духовна музика базується на аналогічних засадах. Вона не може бути написана в джазовому чи народному стилях; не може бути і плодом виключно власного натхнення.

(Далі буде)