З молитвою до воцерковлення

ЖУРНАЛ "ПУТЬ"

ПОВЕРНЕННЯ БОГОСЛОВСЬКОЇ ПАМ'ЯТІ
НА РІДНІ ТЕРЕНА

На початку року (15.01.01) у столичному Будинку вченого відбулась презентація праці Антуана Аржаковського "Журнал "Путь" (1925-1940). Поколение русских религиозных мыслителей в эмиграции". История развития русской мысли в эмиграции". Для того, щоб уявити собі значення цієї роботи для культурного життя Церкви взагалі та у нашій країні зокрема, процитуємо лише деякі слова Директора видавництва "Дух і літера" Костянтина Сігова:

"Тернистий шлях редакції "Путь" складався з суцільних перехресть. Подібно до того, як прот. Георгій Флоровський та Микола Бердяєв були мислителями зовсім різними за вектором свого пошуку, - так і інші люди, які трудилися в журналі, являли справді широту дослідницької думки... Різними були долі цих людей. Так тут зустрілися долі прот. Василія Зеньковського і прот. Сергія Булгакова, о. Дмитра Клєпініна, який загинув у концтаборах, і матері Марії (Скобцової), доля котрої обірвалася в газовій камері концтабору 9 лютого 1944 р.... Автор книги доказав, що пам'ять повинна бути живою і пройти через митарства істини. Невиконані колись обіцянки повертаються і доводять нам, що історія не карта надгробків надій, несповнених сподівань - але нова звістка про те, як вони можуть воскреснути!.."

Завдяки невтомній праці істориків, філософів, культурологів (серед них і автор книги - Антуан Аржаковський), духовний спадок таких творчих лабораторій, як журнал "Путь" (1925-1940) стає сьогодні в суспільстві проповіддю воцерковлення і духовного преображення людини. До вашої уваги короткий перебіг деякими статтями роботи пана Антуана.
 

ДУХОВНЕ БАЧЕННЯ ЦЕРКВИ

"У творчості Хомякова, - пише А. Аржаковський, - ми знаходимо наступну фразу, яка має величезне значення для розуміння науки про Церкву - еклезіології - релігійної думки в еміграції:

"Незбагненна для відокремленого розмірковування Істина досяжна тільки для сукупності думок, об'єднаних любов'ю. Ця риса чітко вирізняє православну думку серед усіх інших, відмежовуючи її від латинізму, який тримається за зовнішню владу, і від протестантизму, який звільняє особистість аж до повної свободи у пустці відірваності міркувань". Завдяки співпраці автори журналу долучилися до детальнішої обробки та дослідження вчення про соборність Церкви. Після праці Зеньковського "Свобода и соборность" багато філософів і дослідників переконалося, що "протестантська соборність - виключно психологічна. Бо протестантські спільноти виникли як реакція на католицький авторитаризм, відмовилися від будь-якого історичного втілення і продовжують напуватися есхатологією християн перших століть"... Те, як будували свої творчі доробки В. Ільїн та прот. Георгій Флоровський, згодом дає можливість європейським країнам збагнути, що ця "онтологічна (буттєва) реальна єдність християн, яка досягається в літургії, можлива лише за посередністю священика та єпископа"... Саме тому кожна мала парафія є не просто частиною, але "образом всієї Церкви, невідлучним від її єдності та повноти".
 

ВІДКРИТІСТЬ ПРАВОСЛАВ'Я

"Путь" зумів стати рятівним перехрестям творчих шляхів для тих мислителів, у кого "отверзеся слухъ духовный" і прийшла відповідь на Господній поклик - отець Лев Жиле, Г. Кульман... Юний секретар протестантської організації YMCA Г. Кульман навернувся до Православ'я на перехресті "Схід - Захід", про яке свого часу він написав: "Зустріч протестантизму з Православ'ям, це - зустріч Заходу зі Сходом"... "Саме світогляд розділяв Захід, чутливіший до пророчого, есхатологічного та творчого виміру, представленому Словом, - і Схід, якому вдалося зберегти незмінність містичних реалій світу в Образах і Символах". Ще будучи в протестантському середовищі активіст студентської співпраці Г. Кульман усім життям своїм робить висновок: "Тут я бачу божественне благословення нашої зустрічі. Ви потребуєте цієї динаміки слова, у нас же така жага увійти та стояти в тиші видимої Церкви Христової в Божественній літургії та Святих Тайнах. І, допомагаючи вам у ваших студентських рухах, рухах мирян у місіонерській праці, суспільному діланні... ми отримуємо набагато більше, аніж можемо дати, - ми отримуємо від вас нове бачення цілісності та повноти, яка відкривається у Христі та живе в літургії та Тайнах вашої Церкви"...

Саме тому під час конференції в Лозані (Швейцарія) прот. Сергій Булгаков пише: "Не можемо миритися з розділеним станом християнського світу, завжди потрібно відчувати в серці рану від цього поділу. І православна соборність з любов'ю відкриває серце до інослав'я, заради тієї щирої та відвертої любові до Господа, яку інослав'я все ж має, незважаючи на те численне, чого воно не має, нерідко не з вини сучасників, а історично. Православ'я є не тільки статика, не тільки той стан повноти, скарб істинної віри, який зберігається незмінно до кінця часів, але й динаміка, яка діє у християнському світі, його закваска, так би мовити, - внутрішня логіка християнства". Тоді ж у живому діалозі, про який детально описує автор, зустрічаються сотні й тисячі християн, які, як і Ф. Ліб та С. Безобразов, як прот. Георгій Флоровський та свящ. Лев Жиле знаходять нові й нові можливості для росту у православній вірі через оцю відкритість воістину кафоличної соборності.
 

НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ

Від самісінького заснування редакція "Путь" була в опозиції до всього фашистського, націонал-соціалістичного чи комуністичного. Багато хто від Бердяєва до Зеньковського бачили витоки колективної тривоги Європи в кризі протестантизму, а глибше й Християнства вцілому. Антуан Аржаковський пише у своїй роботі, що традиційний дискурс Церкви про націю є есхатологічним (позачасовим)... Нелегко тут пройти вузьким шляхом між Сциллою та Харибдою: космополітичним яничарством та шовіністичним націоналізмом. "Коли національність, - пише Бердяєв, - розуміється не як природна індивідуальність, яка має очищуватись та одухотворюватись, збагачуючи творчість особистості, а сприймається як ідол, як абсолютна цінність, вона поглинає, робить безликим і навіть знищує особистісне існування людини. Христа розп'яли в ім'я націоналізму не лише єврейського, але будь-якого націоналізму - російського, німецького, французького, англійського... Водночас, сучасна ідея тотальної держави, яка не знатиме жодних кордонів, - пише далі Бердяєв, - яка претендує бути організатором не лише соціального, але й духовного та розумового життя, теж є виродком націоналізму"... Ці слова в реаліях 1933р. (стосовно нацизму в Європі) багато в чому стають актуальними для лихварського культу комфорту cocasian society.
 

ТВОРЧА МОЛОДЬ -
ЗАПОРУКА СОЦІАЛЬНОГО СЛУЖІННЯ ЦЕРКВИ

Одна з подвижниць православної діаспори, викладач Паризького Православного Інституту, за благословенням Владики Євлогія в 1934 р. створила "Православне діло": жіночий гуртожиток давав притулок 32-м особам, у столовій харчувалися 120 осіб… Свящ. Лев Жилле часто ходив з монахинею Марією кав'ярнями центрального району Парижу, шукаючи жебраків з рідних країв, котрим вони надавали термінову допомогу. "Монастир" матері Марії, тимчасовий притулок для знедолених слов'ян з багатьох країв, шокував західних людей. Отець Лев писав якось: "Це було дивовижне місце: тут можна було зустріти і бездомних дівчат, і психічно хворих людей, і безробітних, і висланих, і - оце зараз - хор російської опери з григоріанським хором дона Малерба; до того ж тут неабиякий місіонерський центр - богослужіння щоранку і щовечора в капличці…" Сама мати Марія пише: "Ми намагаємося доглядати за хворими з Росії, ми розповсюджуємо книги. Ми мріємо створити в Парижі - велетенському і чужому - маленьке православне місто!… Не йдеться про велику державу чи все людство. Ми поміщені в обмежений простір і хочемо бути вірними йому"...

А наскільки непросто нашим єдиновірцям було долати непорозуміння, які виникали чи в самій редакції "Путь", чи в Інституті, чи у зносинах з Московською патріархією… Якраз тоді мати Марія пише: "Людина є не лише образом Божим, але й образом Богоматері… В людській душі не лише народжується Христос, але й з'являється пильність до бачення Христового образу в інших душах. І в такому смислі ця частина душі починає сприймати інших людей як своїх дітей, усиновлюючи їх собі… Душа має брати участь у долі ближнього… За образом Богоматері людська душа лине на Голгофу слідами свого Сина і не може не прагнути до Бога, не стікати кров'ю. Гадаю, тут заховані правдиві містичні основи людського спілкування".

Дієві приклади глибинного досвіду (і позитивного, і негативного) взаємин Православ'я з інославними спільнотами дають праці, шляхи та методи дії, які "Путь" доніс до нас від мислителів ХХ століття. Ось витримка з листа Рене Ле Сенна Бердяєву: "Верным представляется мне то, что вы пишете о необходимости заниматься поиском не официального союза Церквей, а достижения неорганизованного сотрудничества наиболее свободных умов…" … Прот. Георгій Флоровський підкреслює: "Історія свідчить, що Церква не вгашала, а навпаки - освячувала метафізичну допитливість, що саме вона намагалась розкрити істину апостольської проповіді як істину розуму, як істину для розуму."

Мати Марія у пророчому передчутті пише: "Ми створюємо тут щось на зразок лабораторії для майбутнього, тому цінність нашої роботи тут полягає в ідеологічній і методологічній чистоті, а не в пошуку швидших результатів. Ми мусимо знайти цей метод соборної та особистісної православної роботи". Мати Марія, як пише А. Аржаковський, усі роки до своєї трагічної смерті (1935-1937рр.) мріяла що ось "за сто років" з'явиться православне братство, яке об'єднає людей, котрих кличе жертовне ділання: продовжувати Божу справу за стінами храму … Набагато швидше благоволив Господь здійснитися прагненням черниці Марії - вже 1949 року в м. Боссе (Швейцарія) засновується, а 1953 року починає діяти Всесвітнє православне молодіжне братство "Синдесмос". Серед його засновників: прот. Василій Зеньковський (1918 р. був Міністром у справах віри, культури і освіти в уряді гетьмана Скоропадського), протоієрей Олександр Шмеман і свящ. Іоанн Меєндорф - майбутні ректори семінарії Святого Володимира (ПЦ Америки), майбутній митрополит Сіліврії Еміліанос Тіміадес, Георг Ходр (зараз митрополит гори Лебанон), архімандрит Мелетій (православний митрополит всієї Франції), Нікос Ніссіотіс - майбутній директор міжконфесійного інституту в Боссе та багато інших... Тепер ми маємо (завдяки православному послушанню при наших храмах, завдяки церковним ресурсам Інтернету) можливість тієї персоналістичної освіти, про яку мріяли такі подвижники, як мати Марія, намагаємося провадити те соціальне ділання для немічних та упосліджених, але як нас мало! І як нам важко тримати зв'язок між собою!

Ось лише деякі мости для творчого спілкування та соціальної співпраці молодіжних православних братств різних країн:

http://members.xoom.com/cyronline; http://www.oca.org./pages/youth/index.htm; www.compclub.lviv.ua/orthodox/; http://vik.null.ru; http://wwh.nsys.by:8101/bpbtvm/; http://republika.pl/alikw/; www.syndesmos.org; http://syndesmos.cjb.net/; www.ocf.net...