Блаженнішого Володимира Митрополита Київського і всієї України
|
ТОРЖЕСТВО ПРАВОСЛАВ'ЯПерші 8 століть історії утвердження Православ'я проходили в безнастанній боротьбі з численними єретичними (згубними) вченнями. На початку VIII ст., коли ще не було встановлене канонічне формулювання іконопочитання, у Візантійській імперії постала єресь іконоборців. Вони піддавали св. ікони блюзнірській нарузі, знімали зі стін храмів і спалювали; закривалися монастирі, при цьому багато ченців та мирян було страчено. Кінець багаторічної боротьби православних з іконоборцями поставила цариця Греції благочестива Феодора. Чоловік Феодори, цар Феофіл, жорстоко переслідував св. ікони і чернецтво з завзятістю, яка перевищила злочинні старання усіх його попередників. Але з Феодорою у сім'ю Феофіла ввійшло таємне іконопочитання... І вже через 1,5 місяця після смерті Феофіла, зібраний царицею і патріархом Мефодієм VII Вселенський Собор (II Нікейський) у 787 р., відновив належне шанування св. ікон – проголосив ікону як щире вираження Християнської віри. За велику заслугу перед Церквою і її особисте благочестя шлях цариці Феодори згодом визнали гідним шляху святих. День пам'яті цариці Грецької Феодори Церква відзначає 24 (за нашим стилем - 11) лютого. Її нетлінні мощі в цей день відкриваються для почитання. Чесні останки св. Феодори почивали в кафедральному соборі імперії - св. Софії в Константинополі, але в рік падіння міста (1453 р.) їх перенесли на острів Корфу (тоді належав Венеції). Завдяки венеціанцям, Корфу єдина частина Греції не була під ігом Османської імперії. Нині мощі св. Феодори зберігаються у срібній раці в метрополісі (у кафедральному соборі, збудованому в 1577 р. на місці древнього храму з трьома престолами: св. Власія, ікони Божої Матері Спіліотисси (Печерної) і св. цариці Феодори). Відома і шанована ікона св. Феодори, що знаходитися в церкві св. Миколи (колишній кафедральний собор о. Корфу). Оскільки догмат іконопочитання зв'язаний з цілим зв'язком православної догматики, то перемога над іконоборцями була не тільки на користь благочестивого шанування, але саме перемоги Православ'я, тобто істини, що знаходить у шануванні святих зображень живе і наочне вираження: «Негоже робити іконам поклоніння, яке мусимо віддати одному лиш Богу. Але личить шанувати їх як святий Животворящий Хрест. Добре прикладатися до них, схиляти перед ними коліна, кадити фіміам, запалювати свічки і знаходитися коло них з молитвою, тому що, честь, яку віддаємо іконі, відноситься до її Прообразу і той, хто вклоняється іконі, поклоняється Іпостасі Зображеного на ній» (постанова VII Вселенського собору). Перемогою над іконоборством і в боротьбі з різними єресями Свята Церква остаточно з'ясувала і визначила рішення всіх 7 Вселенських Соборів – православне християнське вчення і тому в 842 році цю подію назвали не «Торжеством іконопочитання», а Торжеством Православ'я. Це свято відзначається всіма помісними Православними Церквами світу. Відтак, з 787 року, в епоху розквіту Православ'я, по всіх містах і провінціях Візантійської імперії, а згодом і на Русі, ікони наповняли не тільки храми, але вони містилися й у будинках, на вулицях, площах і в людних місцях. Житло, у якому немає ікони, для православного робило враження нечистоти і порожнечі. подорожуючи, православний паломник має ікону, перед якою і творить молитву. Так само носить і невеликий хрест на грудях, якого отримав при хрещенні. Ікона дає почуття не просто символічної, але зримої присутності Божої в нашому житті. І сьогодні, коли на люд Божий повстає невігластво сучасних іконоборців: деяких баптистів, «свідків Єгови», євангелістів та заблудших сектантів (вони досі називають св. ікони ідолами) ми смиренно несемо у третє Христове тисячоліття одкровення православного іконопочитання. Через нього Господь зміцнює нас і преображає черстві наші серця, через численні чудеса явлені Силами Безплотними через безліч святих ікон – мироточеннями і зціленнями. підготував Олег Степанов
|
|
|