Нам пишуть

"ЧИ НЕ ВПАДУТЬ ОБИДВА В ЯМУ"?..

    Останнім часом все частіше в нашому суспільстві чути заклики нецерковних людей про відродження духовності, культури і т.д. Але чи може лікар втручатися у справи інженера, або хімік - у пошиття одягу? То чому може людина, яка не є богословом, втручатися у справи церковні? Можливо, хтось заперечить, - до церкви ходять всі. Так, але ходити мало. І чи не найчастіше відвідування тієї чи іншої церкви безпосередньо пов'язане з певними обставинами, симпатіями чи політичними уподобаннями, але зовсім не релігійними мотивами. В селах - інакше. Люди простіші і щиріші, хоча теж іноді дехто йде до церкви, бо "що скажуть сусіди", "навіщо плітки чи обмови". А це вже не є щира віра. Людина в храмі Божому повинна підносити свої молитви Богу, а не знаходити привід до розмови поза церквою, осуджуючи чи критикуючи інших. Але сьогодні мова не про те.

Як правило, заклики до відродження духовності, релігійної свідомості і культури линуть з уст інтелігенції. Так, це добре, що є можливість, молитися вільно, ні від кого не криючись (хоча треба зауважити, хто хотів молитися в часи комуністичного атеїзму - молилися). Але який конкретно вклад у відродження церкви в Україні кожен із нас зробив?..

Питання розколів хвилює сьогодні не лише православних. Про нього пишуть іновірні, атеїсти, люди, котрі вчора своєю зацікавленістю чи безпринципністю самі спровокували розкол, а сьогодні кісткою в їх горлі стала канонічна Церква. Так, всі прагнуть об'єднання Православної Церкви в Україні, але не треба форсувати це питання. Самі церковні діячі мають достатньо досвіду, знань і бажання для вирішення міжправославних суперечок та конфліктів, для налагодження стосунків та миру церковного. Найчастіше штучне підштовхування до розв'язання суперечностей викликає зворотній процес: бажаний мир перетворюється у більш жорстоку війну, подолання розколу - у загострення. Задумаймось: чи хочемо ми такого результату, чи влаштовує нас поглиблення протистояння?

Та й зрештою, кожен повинен добре обміркувати, чи має він моральне право висловлюватись з цього приводу як богослов, чи не через його необдуманий крок вчора були потоптані канони, і до якої межі їх можна топтати, а де вже діє табу. Чи може говорити про відродження духовності той, хто сам вийшов за церковну огорожу, хто своїми діями відлучився від церкви, хто, лише вчора народившись в лоні Церкви Христової, сьогодні вимагає рахуватися саме з його думкою? Врешті, чи може говорити про духовність той, хто, наприклад, не зумів правильно організувати у м. Львові конференцію з історії Церкви в Україні, де заплановані доповіді не відбулися, а замість них було спровокована розмова про Московський Патріархат? Більше того, жінки того разу виходили для виступу через вівтарну частину храму... Погодьтесь, навіть в часи комуністичного режиму в діючих церквах не допускали такого святотатства і немає значення, до якої конфесії належить церковна споруда. А саме люди, які роблять такі великі помилки і часто-густо обпікаючись на власному досвіді, незважаючи ні на що, і далі намагаються робити якісь дослідження, щось пропонувати і пропагувати. З цього приводу мимоволі пригадуються слова з Святого Письма: "Вийми спершу колоду з ока твого" (Мф. 7, 5). Чи справді ви, активні в церковних справах політикани, науковці, релігієзнавці, щонеділі і свята ходите до церкви, чи намагаєтесь жити згідно з християнськими нормами, чи дотримуєтесь посту самі і вчите цього своїх дітей? І таких "чи" можна навести багато. Але на всі ці питання, мабуть, єдина відповідь - наше сьогодення. Кожен з нас розуміє, що при ствердній відповіді життя наше було б іншим. Вам не заважають різного роду секти, навіть сатаністи, вони є "друзями" для Держави. Ви не бачите жахливих програм телебачення, не читаєте брудних газет, не слухаєте лайки як в радіопрограмах, так і в громадських місцях. А це все вбирають в себе наші діти. Можливо, вас не стосується демографічна проблема чи проблеми економічної галузі, але поряд з тим, силою свого авторитету і врешті-решт влади у тісному співробітництві з усіма традиційними Церквами в Україні ви могли б чогось досягти. Дружня порада: не втручайтеся у справи церковні, бо це не ваша стихія, займайтеся виконанням ваших безпосередніх обов'язків, трудіться чесно і самовіддано. Кожен з нас думає про спасіння, але "Царство Небесне силою добувається" (Мф. 11, 12), а не боротьбою проти своїх братів. Подумайте: чи скажете ви на Страшному суді - я боровся за незалежну Церкву, сам не являючись членом Церкви Христової. І незалежну від Кого чи від чого: від Бога? від християнської любові? від церковних канонів?..

Цікаво, чи може боротися за загальну справедливість злочинець, який сам порушує спокій і кривдить інших. Приміряйте це на себе і схаменіться, бо "час близький". Жоден з нас не знає, коли нам прийдеться давати відповідь перед Богом за свої вчинки, тому будьте розважливі. Чесно оцінюйте себе і справедливо ставтесь до інших. Чи може неграмотний навчати грамоти, і "чи може сліпий сліпого водити? чи не впадуть обидва в яму" (Лк. 6, 39)?..