Життя Святих

РАЙСЬКІ ЯБЛУКА

Був в одному монастирі чернець, якого звали Єфросин. Він був неписьменний, але смиренний і богобоязливий. Єфросин віддав себе з усією покорою на послух ігумену і братії. Вони доручили йому служити в кухні, і продовж багатьох років залишали його на цій службі. Єфросин ніколи не нарікав, не перечив, а виконував доручену справу зі старанністю, прислуговуючи людям як Богу, а не як людям. Він збирав овочі, носив дрова з лісу, варив їсти для братії. Постійно виконуючи свою службу, він рідко приходив до церкви, а молився, дивлячись на вогонь. Скрушно промовляв він: "Грішна моя душа! Нічого доброго ти не зробила! Ти не навчилася читати книги, за якими славлять Бога! Тому ти негідна стояти в церкві, а змушена стояти тут, перед вогнем. А після смерті будеш гірко страждати у невгасимому вогні". Таким чином сповідник кожного дня очищав свою душу і тіло.

Ігумен цього монастиря мав усі чесноти. В юності він вступив на служіння Богу. Молитва і піст супроводжували все його життя. Він хотів дізнатися, куди поселяються душі монахів. Він не спав, постився і дуже молився, щоб Господь відкрив йому це. Три роки він проводив в неспанні кожну ніч. Всеблагий Бог, Який ніколи не зневажить тих, хто молится з вірою, виконав бажання ігумена. Одного разу, коли він стояв на молитві, було йому видіння: нібито він опинився на великому полі; що було раєм Божим. Що таке рай? – цього неможливо пояснити людською мовою. Ігумен, опинившись там, побачив пахучі дерева, на яких було безліч ароматних плодів. У раю він побачив монаха Єфросина, який сидів під яблунею на золотому престолі. Побачивши його, ігумен підійшов і запитав: "Сину мій, Єфросин! Що ти тут робиш?" Єфросин відповів: "Владико! За твої молитви я в цьому місці святого раю поставлений Богом". Ігумен попросив в нього три яблука. Єфросин бережно зірвав яблука з дерева і дав ігумену. Ігумен завернув їх у мантію. Раптом він опинився знову у своїй келії. Яблука були в його мантії. Задзвонили на раннішню службу. Після Богослужіння ігумен затримав всю братію і закликав Єфросина з поварні. Ігумен запитав кухаря, де він був цієї ночі. Єфросин відповів, що там де ігумен його бачив, у святому раю. Тоді ігумен схилився до його ніг, дістав три яблука і поклав на святий дискос. "Ці яблука, які ви бачите, – зі святого раю", – промовив ігумен. Він все розповів братії. А на завершення просив монахів не принижувати і не безчестити неграмотних. Вони з вірою прислуговуючи братії, опиняються вище всіх. Коли ігумен говорив це, Єфросин вийшов з церкви і таємно покинув монастир, втікаючи від людської слави. Ігумен поділив яблука серед братів. Хто був хворим, зцілився.
 

ЩИРА СПОВІДЬ

Одного разу два брати пішли до авви Зенона. Кожен бачився з ним наодинці і посповідав йому свої помисли.

Після цього випало їм бути разом і один сказав іншому: "Коли ми ходили до старця для сповіді наших помислів,- чи ти отримав користь від сповіді?" "Так, – відповів він, – за молитви його Бог зцілив мене. Той, що запитував сказав на це: Я хоч і посповідав, але не відчув зцілення." Той, що отримав допомогу запитав: "Як ти сповідався старцю?"

Я сказав йому: "Авва! Помолися за мене: такий-то помисл непокоїть мене", говорив перший. Другий на це: "Я, сповідаючися йому, поливав сльозами його ноги, і за молитви його Бог зцілив мене."

Ті, хто сповідують помисли своїм отцям, мають сповідатись зі всією щирістю, з жалем серця, ставлячи себе перед Самим Богом: тоді вони можуть отримати милість. А сповідь, яку здійснюють з недбалістю або з наміром випробувати старця, не тільки не приносить користі, але призводить до гріха осуду.
 

ПРО ВІЧНІ МУКИ

Одного разу авва Макарій Великий, йдучи пустелею, знайшов людський череп. Коли авва доторкнувся палицею, до черепа, – череп почав говорити. Старець запитав: "Хто ти?" Череп відповів: "Я був жрецем ідолопоклонників, які жили на цьому місці. А ти авва Макарій, який має в собі Святого Духа Божого. Коли, змилосердившися над тими, котрі знаходяться у вічній муці, ти молишся за них, вони мають розраду. Старець запитав, чому вона полягає. Череп відповів: "Наскільки відстоїть небо від землі, настільки довкіл вогню під ногами нашими і над нашими головами. Ми стоїмо посеред вогню, і ніхто з нас не поставлений так, щоб бачив лише ближнього свого". Тоді старець, обливаючися сльозами сказав: "Горе тому дню, в який народилась людина, якщо тільки ось така розрада в муках!" До цього старець додав: "Чи є мука, тяжча за цю", Череп відповів: "Для тих, що нижче від нас – мука більша". Старець сказав: "Хто в ній?" Череп: "Нам, що не відали Бога, виявляється хоч якесь милосердя; але ті, хто пізнали Бога і відреклись від Нього, і не виконували волі Його, знаходяться нижче нас". Після цієї бесіди старець поховав череп у землю.
 

НАВЕРНЕННЯ ЖРЕЦЯ

Одного разу авва Макарій Великий, ідучи в Нітрійську гору у супроводі свого учня, повелів йому йти трохи попереду. Учень, відійшовши трошки вперед, зустрівся з ідольським жрецем, який кудись дуже поспішав, несучи великий обрубок дерева. Учень сказав йому: "Куди біжиш, демоне?" Жрець дуже розсердився, побив його жорстоко, пішов своєю дорогою. Пройшов він трохи і зустрів блаженного Макарія, який привітався з ним: "Доброго здоров'я, трудолюбче!" Жрець здивувався і запитав: "Що знайшов ти в мені доброго, щоб привітати мене?" Старець сказав: "Привітав я тебе, бо побачив, що ти трудишся і турботливо поспішаєш кудись?" Жрець на це: "Від твого привітання я дуже зворушився, і зрозумів, що ти – великий служетель Бога, натомість трапився мені один із ваших, окаянний монах, зустрівшись зі мною, вилаяв мене; за це я його і побив". З цими словами він впав до ніг Макарія, обняв їх і скликнув: "Не залишу тебе, поки не зробиш мене монахом". Вони пішли разом. Коли дійшли вони до того місця, де лежав побитий монах, вони підняли його і занесли на руках до церкви, тому що він не міг йти. Братія побачила, що жрець ідольський йде разом з блаженним Макарієм і дуже здивувались цьому.

Жрець прийняв Християнство, а потім і монашенство; багато потім ідолопоклонників взяли з нього приклад. З цього приводу сказав авва Макарій: "Слово горде і зле часом скеровує до зла навіть добрих людей, а слово смиренне і благе і злих привертає до добра".
 

СИЛА ЗАПОВІДІ ХРИСТОВОЇ

Авва Даниїл розповідав: "У Вавилоні дочка одного з ідолопоклонників мала в собі біса. Батько її знав одного монаха. Цей монах сказав йому: "Ніхто не зможе зцілити доньку, крім відомих мені пустельників. Але й вони, якщо будеш просити їх, не захочуть зробити цього через смирення. Вчинімо так: коли вони прийдуть на торговище, то скажемо, що хочемо купити їх рукоділля. Коли вони прийдуть в дім, щоб отримати гроші за куплені у них речі, то скажемо, щоб вони помолились і я вірю, що зцілиться твоя донька". Вони пішли на торговище; там учень якогось старця сидів і продавав кошики. Вони запросили його з кошиками в дім, щоб там віддати йому гроші за них. Коли монах зайшов в дім, біснувата вибігла йому назустріч і вдарила його по щоці. Він повернув їй другу щоку за заповіддю. Демон відчув муку і закричав: "О біда! Заповідь Іісуса Христа виганяє мене!" Дівиця одразу очистилася. Про те, що трапилося розповіли старцям. Вони прославили Бога, кажучи: "Пропадає гординя диявола перед смиренням заповіді Христової".