З молитвою до воцерковлення

ПРАВОСЛАВНА КУЛЬТУРА І СУЧАСНІСТЬ

Чи хочемо ми, щоб наші діти і онуки виросли розумними, вихованими, отримали гарну освіту, були чесними, а головне – православними людьми? Звісно, хочемо, але чи можуть суспільні органи і держава навчити всьому цьому, починаючи з дитсадка, школи і закінчуючи ВНЗ і державними установами? Лише частково, тому що саме сучасне життя розвивається всупереч християнству, у ньому майже немає місця для молитви, для православного культурного світосприйняття. Чи є надія? Звісно, є.

Все більше західна атеїстична чи в “кращому” випадку з протестантським нашоруванням культура витісняє нашу українську православну. Але і в неї підмішують поганські (язичницькі) звичаї, прикмети, які пропагують як традиційні українські, а Православіє начебто це щось чуже.

Подивимось хоча б навколо: на вулицях наших міст багато підлітків і дівчат, забувши про сором, палять цигарки і розпивають алкогольні напої, смітять, лихословлять і ще пишаються своїм “крутим” виглядом. Головними атрибутами сучасної молоді стає пляшка пива у руці, плеєри на поясах, навушники у вухах, мобільний телефон та одяг, який іноді більше відкриває, ніж ховає під собою тіло. У такій п`яній, музичній та мобільно-віртуальній реальності сприймає світ сучасна молодь. Де там думки про вічне? Де бажання стати кращою людиною, долаючи свої вади, каючись у своїх гріхах?

Про яку елементарну культуру поведінки може йтися, коли майже всі рекламні бігборди, та тепрограми говорять “відірвись”, “дай собі волю”. А що говорити про внутрішню агресію, розбещеність у стані душі, про думки і бажання...

При існуванні багатьох соціальних державних програм розвитку, на жаль, прогресу майже не видно. Молоді хочеться чогось іншого, більш сучасного, без рамок і правил, більше “хліба і видовищ”. Тому нові церковні соціальні програми (іноді у співпраці з державою) мають дати надію на краще. І вже є у цій справі добрі плоди. Свідома молодь потягнулася і до храмів, до молодіжних православних гуртів, почала любити свою Батьківщину, мову, культуру і віру своїх батьків і дідів. Головне, вона стає більш терплячою до труднощів, активною до праці над собою і для допомоги іншим. Уже замислюється про вічність і вже знаходиться і час, і бажання прийти до храму, помолитися, привести своїх друзів, поїхати у паломництво. А як відомо, у паломництві і віра укріплюється, і себе перевіряєш і нових друзів придбаєш. Починається духовне зростання.

Зрозуміло, що праці дуже багато, головне, треба працювати над тим, щоб православна культура поширювалася вже у дитсадках, школах. Радісно, що такі дитячі установи вже функціонують, наприклад, у Росії вже кілька років. Хоча їх не так багато, як би хотілося, але вони є.

Тому зараз у проектах багатьох парафій по всій країні є будівництво православних духовних центрів, де кожен міг би доторкнутися і вивчити ази православної культури, богослужіння, отримати духовну настанову та душевне зцілення, знайти своє місце у служінні Христу при парафіїї чи монастирі.

Нещодавно, помітивши напис на стіні: “Іісусе, де Ти? Я тебе чекаю”, як після цього не вірити що наша молодь все ж таки іде до Христа, хоча і падає дуже низько, але вона Його шукає, кличе. І Господь підіймає і приводить їх до Себе, через храм, через першу сповідь, причастя...

Тому парафія Різдва Христового, що на Березняках, сьогодні займається будівництвом духовно-просвітницького центру і закликає усіх, у кого є можливість, разом долучитися до цієї богоугодної справи. Це ще один храм для багатьох дітей і дорослих православної культури і життя во Христі.