Релігія і філософія

ПРАВОСЛАВIЄ ЯК ТЕРАПЕВТИЧНА НАУКА

На запитання, чим є християнство і яка його місія у світі, давалося багато відповідей. Але здебільшого вони не є правдивими.

Що таке християнство?

Багато людей, котрі пояснювали, що таке християнство, висловлювали думку, що це філософія або одна з багатьох стародавніх релігій. З впевненістю можна сказати, що філософією в сучасному розумінні цього слова воно не є. Тому що філософія використовує систему розумових понять, які у більшості випадків не мають зв'язку з життям. Головною відмінністю філософії від Християнства є те, що філософія - це роздуми або медитація людини, а християнство - це об'явлення Боже. Це не є людське відкриття, а одкровення Самого Бога.

Людській логіці відшукати істини християнства було неможливо. І саме там, де людське слово виявилось бездарним, надійшло Боголюдське слово, точніше Сам Богочоловік, Христос - Слово Боже. Не зважаючи на те, що це об'явлення Боже було висловлено філософською термінологією тієї епохи, воно не є філософією, адже взяли від неї тільки мати Богочоловіка. Свт. Іоан Златоуст, пояснюючи фрагмент з книги пророка Ісайї: "Бо Господь ось, Господь Саваоф візьме з Єрусалиму й з Юдеї підпору й опору… Лицаря та вояка, суддю та пророка, і віщуна та старого…" Віщун (чарівник: той, хто медитує, роздумує), завдяки своїй мудрості роздумує над дослідженням предмету. Чимось одним є роздуми, а чимось іншим - пророцтво. Один говорить Духом Божим і нічого не говорить від себе. Інший бачить багато речей, що вже відбулись, викоритовує свій розум і передбачає багато інших речей, що мають відбутися у майбутньому, як це належить розумній людині. Проте різниця між ними така сама, що і поміж ласкою Божою та людською мудрістю".

З огляду на це чимось одним є роздуми (філософія), а чимось зовсім іншим є пророцтво; а саме слово пророка, який говорить про Бога - "теологізує". Перша є людською енергією, друга - об'явленням Святого Духа.

У творах Святих Отців, зокрема у св. Максима Сповідника, йдеться про філософію як початок духовного життя. Проте необхідно зауважити, що під терміном "практична філософія" святий має на увазі очищення серця від пристрастей, що дійсно є першою стадією душі на її шляху до Бога.

Християнство не може також вважатися релігією, а особливо у тому розумінні, в якому це слово вживається зараз. Зазвичай вважається, що Бог перебуває на небесах і керує звідти людською історією; Він є дуже вимогливий, бо занадто багато вимагає від зануреної у власні хвороби та скорботи людини. Поміж Богом і людиною існує певна стіна, що розділяє їх. Її треба подолати, і в цьому мусить допомогти саме релігія. З цією метою проводять різні культові церемонії.

Згідно з іще одним поглядом, людина почувається невпевнено у всесвіті і відчуває потребу створення єдиного сильного Бога, який був би підтримкою у її слабкості. Але згідно з цією теорією не Бог створює людину, а людина - Бога. Релігію розуміють також як зв'язок людини та Абсолютного Бога, а саме зв'язок власного "я" і Абсолютного "Ти". Інші вважають релігію засобом, завдяки якому народ перебуває в ілюзії перенесення надій до майбутнього життя. Так, використовуючи релігію, владні сили тиснуть на народ.

Проте християнство є чимось більшим, ніж усі ці інтерпретації та теорії. І, власне, тому не можна його обмежувати таким розумінням та визначенням релігії, яке притаманне так званим "натуральним" релігіям. Бог не є Абсолютним "Ти", але живою Особою, яка має органічний контакт з людиною. Християнство не можна розуміти тільки в тому розрізі, що воно переносить теперішні проблеми на майбутнє або очікує насититись Царством Небесним після закінчення історії та часу. Майбутнє у християнстві переживається вже у теперішньому, натомість Царство Боже має свій початок вже у цьому житті. Згідно вчення св.Отців Царство Боже - це милість Триєдиного Бога теорія нетварного світла, (відкритого, між іншим, на горі Фавор).

Ми, православні, не очікуємо кінця історії та часу, але через життя у Христі прямуємо до цього кінця і переживаємо вже тепер те, що має відбутись після Другого Пришестя. Св. Симеон Новий Богослов підкреслює, що той, хто бачив "нетварне світло" і з'єднався з Богом, не очікує повторного Пришестя Христа, а вже зараз переживає його. Отож, в християнській науці ми маємо не лінійну констатацію часу, а циклічну й перехресну (розгалужену). Іншими слова, вічність панує над нами кожної хвилини. Тому минуле, теперішнє й майбутнє переживається, зберігаючи нерозривну єдність. Це і є так званий стиснений час.

Православіє не може бути охарактеризоване як "опіум народу" власне тому, що воно не займається перенесенням проблем. Воно дарує життя, перетворює біологічну екзистенцію, освячує і приносить метаморфозу суспільствам.

Там, де Православіє правдиво переживається, там знайдемо симбіоз Бога й людини, неба і землі, померлих і живих. І завдяки цьому симбіозові розв'язуються усі проблеми, що з'являються у нашому житті.

Беручи до уваги те, що дехто з членів Церкви духовно хворі та початківує, існує можливість розуміння християнства як релігії у вище згаданому смислі. Зрештою, всім відомо, що духовне життя є динамічним процесом. Спочатку - це очищення нашого "образу Божого", потім - це аскетичне життя, яке провадить людину до досягнення "подоби", а саме до спілкування з Богом. У кожному випадку ми повинні спростувати таке.

Коли говоримо про християнство як релігію, обов'язково треба вказувати декілька умов. Першою з них є усвідомлення того, що християнство - це передусім Церква, тобто Тіло Христове. У Новому Заповіті є досить багато фрагментів, де наголошується, що християнство є Церквою, обмежимося словами Христа: "…що ти скеля, і на скелі оцій побудую я Церкву Свою" (Мт.16,18) і фрагментами листів Апостола Павла: "І Він - голова тіла, Церкви" (Кол.1,18) і "…то, щоб знав ти, як треба поводитись в Божому домі, що ним є Церква Бога Живого, стовп і підвалина правди" (1Тим.3,15). Це означає, шо Христос не проживає так просто на небесах і звідти скеровує людську історію та життя, а існує разом з нами. Христос прийняв на себе людську природу, яку освятив. Таким чином, освячена людська природа знаходиться праворуч Отця. Христос є нашим життям, а ми "членами Христа".

Іншою умовою є усвідомлення того, що метою християнства є досягнення благословенного стану освячення. Щоб стати "подобою Божою", досягнути до бачення Бога і щоб воно не стало спалюючим вогнем, а життєдайним світлом, потрібно спочатку очищення. І саме Церква займається цим очищенням і терапією. Коли християнин бере участь у Богослужіннях і не знає цього очищення (зрештою, яка мета усіх церковних Богослужінь - очищення людини), то він не живе правдиво в Церкві. Християнство без очищення людини є утопією. Отож, якщо будемо дивитись на проблему виключно крізь призму "очищення", то можемо сказати словами ап. Якова: “Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує та своє серце обманює, марна набожність того! Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем така: зглянутись над сиротами й удовицями у скрутах їхніх, себе берегти чистим від світу” (Якова,1,26-27). З цього добре видно, що побожним є та людина, хто стримує свого язика і не обманює своє серце, а очищує його від усього того, що в ньому знаходиться. Крім того, побожність полягає в допомозі тим, хто страждає, а також у збереженні себе у чистоті від усього, що є у світі. Той, хто дбає про своє очищення, є побожним і релігійним.

Ми довели, що християнство не є ані філософією, ані релігією в розумінні "природних" релігій, але є, насамперед, терапією, лікуванням людини від пристрастей і дозволяє поступово досягнути спілкування і єдності з Богом.

У притчі про доброго самарянина Господь відкрив нам декілька істин. Добрий самарянин, коли тільки побачив пораненого і напівмертвого чоловіка, якого кинули розбійники, "…і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, змочивши оливою й вином. Потому посадив на віслюка, на власну худобину, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього" (Лк.10,33-34). Христос також лікує поранену людину, завозить її до Господа і навіть до Лікарні, якою і є Церква. Тут Церква постає як Лікарня, а Христос як Лікар, що лікує людські хвороби.

Саме Христос сказав: "Лікаря не потребують здорові, але хворі" (Мт., 9,12). Крім того, Христос як Лікар наших душ і тілес, виліковував будь-яку хворобу. "…І приступило до нього багато народу, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих та інших багато і клали їх до Ісусових ніг. І Він виліковував їх" (Мт. 15,30). Апостол Павло добре знає, що сумління слабих братів кволе (1Кор. 8,12). В Апокаліпсисі йдеться про те, що апостол Іоанн побачив ріку води життя, яка витікала з трону Бога і Агнця. Посеред його вулиці, і по цей бік, і по той бік ріки - дерево життя… А листя дерев - на оздоровлення народів (Ап. 22,1-2).

Таким чином, діяльність Церкви носить терапевтичний характер. Вона намагається вилікувати людські хвороби, а зокрема духовні, які найбільш нам допікають. Це і є найважливішим вченням Нового Заповіту і св.Отців.