Релігія і наука
Рідним Березнякам присвячую...

ВИНИКНЕННЯ КУЛЬТУРИ

Частина 1
ТВОРЧА ДIЯЛЬНIСТЬ ЛЮДИНИ ДО ГРIХОПАДIННЯ

Книга Буття (1:27) каже про творіння Богом людини по Своїй подобі. Традиційно в поняття образ входять такі божественні властивості як свобода, без якої "немає особистості і немає любові; творчі задатки людини (подібно як Сам Господь - Творець неба і землі) та його прагнення до досконалості у всіх областях".

Людина не тільки наділена здатністю до творчості, вона була покликана до того, щоб розвивати в собі цей дар. Так, Господь не лише дав людині рай у володіння, але наказав примножувати цей дар (Бут. 2,15), хоча усе створене Ним вже було "дуже добрим" (Бут.1, 31). Рай не потребував того, щоб його обробляти - рай сам обдаровував людину плодами, необхідними для неї. Річ у тім, що це було потрібно самій людині: вона повинна була навчитися творчості. На відміну від Бога людина не могла творити "з нічого" , але вона могла вдосконалювати Божі дари, доводити їх до ще більшої краси і гармонії. Через цю творчу діяльність людина уподібнюється до Бога, виростаючи до Божої подоби. Подібно до священика, котрий під час Літургії, промовляючи: "Твоя од Твоїх", повертає Богові Його ж дари із вдячністю. Людину ввели у володіння цим світом для того, щоби сповнення заповідей повертати цей світ, цей дар Божий, Самому Творцеві, Котрий поставив його господарем і царем над світобудовою.

У перших главах Книги Буття (2,19-20) міститься оповідь про те, як Бог привів усіх звірів до людини, щоб вона дала кожному ім'я. Ім'я - символ його носія, спроба у кількох звуках схарактеризувати сутність створіння. Тварина не здатна дати ім'я іншому живому створінню; воно тільки може відкликнутись на своє ім'я. Людина ж здатна давати імена усьому, що вона бачить довкола себе, себто розумом проникнути у зміст речей. Не будучи творцем світу матеріального, світу тварин, вона стає спів-творцем Бога, розділяючи з Богом-Творцем радість володіння світом. Та саме дякуючи тому, що людина є розумною, що вона має в собі риси Творчого Начала, Божественного Логоса, вона стає царем всесвіту.

Очевидно, що Господь від початку мав певний задум щодо ролі людини у всесвіті. (Див ВіК №7, ст. 7) Людина "єдиною серед усіх творінь була наділеною окрім інстинктів ще й розумом і почуттями". Почуття, "природньо поєднані з розумом, відкривають можливість для створення численних мистецтв, наук та знань. Це було дано лише людині". Творчість, таким чином, було здійсненним задумом бога стосовно людини, його покликанням і послухом. Саме на виконання цього задуму й повинні були спрямовуватися усі дари Божі в людині (якості та здібності). "Святий Максим сповідник із незрівняною силою та повнотою змалював місію покладену на людину. Адам повинен був чистим життям, союзом більш абсолютнішим, аніж поєднання по статі, подолати їхнє розділення в такій цнотливості, яка стала б цілісністю. На другому етапі він повинен був любов'ю до Бога, яка від усього рятує і водночас усе обіймає, поєднати рай з рештою земного космосу: носячи рай в собі, він перетворив би у рай усю планету. По-третє, його дух і саме його тіло панувало б досконало над простором, поєднавши усю сукупність почуттєвого світу: землю з небесною її твердю. На наступному етапі він мав проникнути у небесний космос, жити життям ангелів, засвоїти їхнє розуміння і поєднати в собі світ розумовий із почуттєвим. І, нарешті, космічний Адам, безоглядно віддавши себе Богові, передав би Йому все Його творіння і отримав би від Небесного Отця за взаємною любов'ю - по благодаті - усе, чим Бог володіє по природі. Так, у подоланні первинного розділення на тварне і нетоварне здійснилося б обожнення людини і через неї - усього космоса".

Зі слів святого Максима Сповідника бачимо, що для виконання Божественного задуму від людини вимагалося передусім обожнення, оскільки вся світобудова наповнювалася б Божественною благодаттю через неї. Тож, головним об'єктом докладання творчих зусиль Адама була його власна особистість, його душа. Саме для вдосконалення цієї особистості, цієї душі й приходив Бог бесідувати з Адамом і Євою "в раю в часі денної прохолоди" (Бут. 3,8), оскільки "духовне життя - творення своєї особистості, найвища творчість людини, - неможливе без допомоги згори".

(Далі буде)