ЗАПИТУЄТЕ - ВІДПОВІДАЄМО

- Чесний отче, скажіть, чи варто їхати святкувати Великдень до свекрухи чи до тещі, коли вони люди нецерковні і знаєш наперед, що будуть усякі обмовляння та пересуди про сусідів, про рідню тощо. Чи варто свідомо їхати до таких спокус?

- Передусім, згадаймо, що будь-яке свято Церкви святкується у храмі, в душі. Якщо це для вас справді велике свято, то воно принесло вам Божу любов, любов до ближнього. А Святе Письмо як навчає? “Ніхто не ставить свічника під стіл, але – на столі – аби осявав він усю храмину”. “Да видят ваші добрі діла, і прославлят Отця нашого, Іже на небесі”.
Ми відчуваємо присутність Божої любові і свою любов до ближнього і тоді вже не боїмося тих сварок та суєсловія усякого. Бо що то за християнин, що впадає у спокусу від свого ближнього. “Всякий соблазн од ближнього – ознака фарисейства”. Для чистого бо усе – чисте. “ Вирви колоду з ока свого”, а тоді й – допоможеш ближньому.

- Справедливо сказано: батьків не вибирають, їх дає Бог. Дітям про це слід пам'ятати, навіть коли вони від них незалежні. Ще в Вітхому Завіті дана заповідь почитати батьків і Гоподь в нагороду за це обіцяє благо і довголіття. Після того, як людина вступає у шлюб, у неї з'являються ще одні батьки: свекор і свекруха, котрі стають їй рідними і повинні бути на рівні перших. Знаємо, що “молитви батьків зміцнюють дома чад”. А якщо ми бачимо, що батьки наші не такі, як би хотілося нам, то хіба ж ми можемо не приймати те, що дає нам Бог? Слід любити їх так, як полюбив нас, грішних, Господь і боятися гріха осуду. Якщо ми не будемо приходити до них, знаючи про їхні гріхи, то хіба ж ми не судимо?
Віруюча людина має бути скрізь, має бути тією сіллю якої так потребує суспільство. Ось тоді ми творитимемо волю Божу. А шукати тихе спокійне місце і уникати зустрічей – нехристиянський підхід. Господь у Священому Писанні вчить нас носити тягарі один одного – тож утримаймося від багатослів'я, осуду, пліток та від усього іншого...

 

---

 

- Якщо на фуршеті в робочому колективі начальник підіймає тост, у якому відверте богохульство та зневага до Бога, то що робити працівнику-християнину? 1. Мовчки молитися про навернення грішника. 2. Залишити келих і вийти. 3. При всіх висловити своє справедливе обурення.

- Зрозуміло, що розподілу між віруючими і невіруючими тут, на землі, бути не може. Часто доводиться віруючій людині працювати, вирішувати спільні справи з невіруючими, або навпаки, але це не заважає ні першим, ні останнім. Господь створив людину вільною з правом вибору між добром і злом. Тому на землі ніхто не має права судити людину. Суд буде вкінці: Суд Божий, справедливий.
А от як правильно вести себе, щоб бути прикладом у служінні Богу? Господь Ісус Христос у свому земному служінні часто чув від людей різні погані слова, і відповідав на них без злоби, навпаки – з молитвою: “Господи, прости їх, бо не знають що творять”. Так і ми повинні почувши питання, яке стосується нас, не залишати без відповіді, але відповідь має бути без злоби Тоді вона послужить на спасіння. Почувши слова сказані проти Господа, людиною всіми шанованою, зрозуміло, що ми цим занепокоєні, для нас це важко переживати. Встати і почати викривати, або доводити щось всупереч – не принесе ніякої користі. Якщо ми вийшли – нас можуть не так зрозуміти, подумають, що нам нічого сказати. Якщо ж хтось, знаючи, що ми – християни, попросить нас висловити свою думку, це буде – одна із найкращих можливостей спокійно і мирно відповісти та інших чомусь навчити.
Якщо ж ні – то найкраще буде підійти до начальника, коли він буде сам, і сказати, що за кожне пусте слово доведеться давати відповідь. Але це потрібно сказати так, щоб нічим не виказати, що ми повчаємо. Наша покора, наша кротість і смирення – мають бути у наших словах. Тоді нас зрозуміють і ми, з Божою допомогою, врятуємо цю душу для Бога.
 

---

 

- Чи можна купувати “з рук” крадені речі?

- Сьогодні, в економічно нелегкий час кожному з нас доводитьсяя відмовляти собі в дорогих речах, або навіть і необхідні речі шукати у продажі за дешевшу ціну. Але не слід забувати про те, що річ може бути крадена. Купувати її знаючи про це, є ріхом співучасті у крадіжці. Зрозуміло, що така річ ніколи не піде на користь, людина не може бути задоволена покупкою, знаючи, що хтось плаче... Кожна віруюча людина людина має знати заповідьБожу: “не вкради”. Доповнити це можна тільки тим, що і думки про крадіжку є гріхом. Тому, коли є сумніви, то краще не купувати тим більше, якщо це важлива річ. Коли знаємо про факт крадіжки, мусимо спробувати переконати людину повернути вкрадену річ власникові і покаятися у скоєному злочині. Всі речі потрібно освячувати (молитва у “Требнику”). Придбавши чесно річ і освятивши її, людина може зі спокійною душею користуватися нею.