ДУМКИ ПОМИНАЛЬНОГО ТИЖНЯ

Світла седмиця після Світлого Христового Воскресіння готує нас до духовного сприйняття традиційно-глибинних одкровень Фоминої неділі. Адже наше урочисто-благоговійне "Христос Воскресе!", промовлене на могилках наших рідних - великий ключ до переоцінки усього життєвого кредо. Ми ділимося не емоціями, не спогадами, а реальним відчуттям Вічності у цьому дочасному житті з тими, чиїх думок та порад нам так нестачає кожен день, кожну хвилину. Яким цей світ бачили наші прадіди? Яким цей світ видається нам? Яким його бачитимуть наші діти? Ці та інші питання зовсім по-новому сприймаються тут, на кладовищі.

А ДЕ МИ?

Це запитання першим виринає, коли ми наближаємося до знаку Хреста - до знаку Вічності, неначе пригадуючи нам Батьківський докір Адамові: "...Де ти?" (Буг. з, 9). От уже хто-хто а Господь чітко знає де ми, нам лиш частіше варто замислюватися - де ж то наші помисли, пожадання та наміри у щоденних справах. А ми, українці, часто-густо, приходимо на могилки до наших рідних та близьких, до друзів та колег не з молитвою та роздумами, не із духовним спілкуванням, а з ворохобними оберемками суто душевних сентиментів. Душа в такі моменти - як та сумнозвісна жінка праведного Лота - замість допомоги живим та народженим для вічності, тільки сорому набирається перед лицем тих, хто уже зодягнувся у ризу спасіння та відійшов у потойбічне, про що наш співвітчизник (архієп. Іоанн (Шаховський) 1902-1989) побиваючись написав:

Душа подобна Лотовой жене,
Не остается долго в вышине.
Оглядываясь на Содом,
Отыскивает там свой дом,
И каменея, смотрит в ту юдоль,
Где смерть свою оставила и боль.

Наші небожі (це традиційне скорочення слов'янського "небо-жителі", тобто мешканці вічних обителей) соборним голосом Церкви вопіють: "Опам'ятайтеся, браття, не служіть лукавому, бо Воскреслому не милі наші святкування до сп'яніння. Наша духовна тверезість - ось найкраще свято для Повелителя Вічності. Хочете своїм померлим послужити - несіть своє покаяння та добру службу ближнім. Померлі з усією благодаттю Творця - з вами постійно, але тільки тоді, коли ви чините добрі справи за Божим наказом заради допомоги ближньому, подорожньому, колезі, перехожому.." Цей голос православної спільноти звучить універсальною духовною прамовою у будь-якому суспільстві, спираючись на живий досвід перших християн: "... Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до одного без нехоті! Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь, "(іпет. 4, і-іі). Хіба це не істинно той заповіт наших прадідів?