Святинi

ТИТЛО З ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

В єрусалимському храмі Гробу Господнього, праворуч від кам'яних сходів на голгофу, – 29 широких ступенів, які ведуть вниз, у вірменський підземний храм XII століття в ім'я рівноапостольної цариці Олени. У правому кутку цієї колишньої крипти базиліки рівноапостольного Костянтина є інші, залізні, сходи, що ведуть ще нижче – приділ Обрітення Хреста Господня, або "Печеру Обрітення". Це найнижча точка храму Гробу Господня. У першій половині IV століття в цьому місці візантійська імператриця Олена на прохання її царственого сина проводила розкопки – йшли пошуки святого Хреста, що послужив знаряддям страти Спасителя. Під стелею приділу є прорубане вікно, через яке, за переказами, свята Олена спостерігала за розкопками в печері. У ній і відбулося отримання жаданого святого Хреста, небесне явлення якого стало для імп. Констянтіна знаком перемоги над супротивником. Глибока "Печера Обрітення" – це колишня цистерна під язичеським святилищем Венери. Сюди після розп'яття скидали хрести і засипали сміттям. Свята Олена звеліла зруйнувати храм Венери і розкопати це місце. Точна дата обрітення святого Хреста невідома; історики припускають, що у 325-326 роках. Під час розкопок знайшли три хрести, цвяхи, якими Спаситель був прикутий до знаряддя страти, а також табличку з написом (див.: Ін. 19:19-22). Сократ Схоластик в 17 главі своєї "Церковної історії" називає її "дощечкою Пілата, на якій розп'ятого Христа проголошував він у різних письменах Царем Іудейським". Обрітення Чесного Хреста і цвяхів святою царицею Оленою в Єрусалимі Руська Православна Церква святкує 6/19 березня.

Явити Хрест Христовий допомогло диво – коли приклали його до мерця, той ожив. Тож усі, що були там, прославили тоді Бога, Який вказав їм на святиню.

В історії обрітення Хреста, що її розказав свт. Амвросій Медіоланський (340-397) в "Слові на кончину Феодосія" (395), мовиться, що "цариця Олена знайшла справжній Хрест за написом "Ісус Назорей, Цар Іудейський". Ця ж історія в різних варіаціях описана і іншими його сучасниками: Руфіном (345-410), Сократом Схоластиком (приблизно 380-440), Феодоритом Кирським (386-457), Сульпіциєм Сєвєром (приблизно 363-410) тощо. Схожі історії обрітення Хресного Древа містяться і в російському апокрифі "Слово про Хресне Древо" (XV-XVI ст.) і в широко відомій на Заході "Золотій легенді" ("Legenda Aurea", прибл. 1260), що її склав домініканський єпископ з Генуї Яків Ворагинський.

Нині на місці обрітення Животворящого Хреста Господнього стоїть мармурова плита, що позначає те саме місце, де спершу зберігався Хрест [1]. Невелика плита служить одночасно місцем поклоніння і своєрідним "свічником": на ній паломники розпалюють єрусалимські білі свічки.

За одним із переказів, велику частину віднайденого Хреста Господня свята Олена залишила в Єрусалимі, а останню – разом з виявленими титлом, цвяхами і шпильками від тернового вінця, а також землею з Голгофи – вона узяла з собою до Рима, щоб зберігати ці великі святині у Сессоріанському палаці, що служив місцем її проживання.

Щоправда, є свідчення паломниці Сільвії (Етерії), яка відвідала Святу Землю в IV столітті, про те, що виявлене під час розкопок титло тривалий час зберігалося в Єрусалимі. Титло (або його частина) ніби то було вивезене з Єрусалима лише в VI або VII століттях або ж за часів хрестових походів.

На місці Сессоріанського палацу в Римі рівноапостольний цар Костянтин 330 року облаштував, як того бажала його мати, базиліку Чесного і Животворящого Хреста Господнього. За імені своєї засновниці вона іменується ще базилікою святої Олени (basilika Heleniana), а за назвою палацу, де жила цариця Олена, – Сессоріанською базилікою (basilica Sessoriana).

Історики не виключають, що, можливо, вже сама свята цариця Олена була ініціатором перебудови головного залу (його довжина – 36,5 м, ширина – 21, 8 м) Сессоріанського палацу в каплицю.

Базиліка Чесного і Животворящого Хреста Господнього у Римі

У подальші століття древню базиліку декілька разів перебудовували, а в XIV столітті вона мало не перетворилася на руїни. Нинішній свій вигляд ця базиліка, що увійшла до числа найвідоміших "семи паломницьких церков Рима", отримала вже в середині XVIII ст. На її фасаді ліворуч скульптурне зображення рівноап. Олени з хрестом, подібне до скульптури, що міститься в обробленій каменем ніші за католицьким престолом в єрусалимській "Печері Обрітення".

Нижня прибудова римської базиліки Животворящого Хреста освячена в ім'я св. Олени (capella di Sant' Elena). Вона знаходиться у тому ж приміщенні, яке колись служило цариці житлом. Під викладеним мармуром підлогою [2] та сама земля з Голгофи, яку привезла св. Олена з Палестини. У роки свого земного життя свята цариця збагатила базиліку Чесного і Животворящого Хреста Господнього декількома дорогоцінними християнськими святинями і реліквіями, серед яких, як свідчить переказ, і великий фрагмент титла з Хреста Господнього.

Коли в Римській імперії засудженого вели до місця страти, на його груди вішали табличку з написом провини. Інколи це титло несли перед засудженим, як це зображено на картині Аерта де Гельдера "Хід на Голгофу" [3]. Про практику вішати на засудженого титло свідчить і римський письменник і історик Гай Светоній Транквілл (прибл. 70 - прибл. 140). У нього є розповідь про те, як раба, що вкрав під час всенародного пригощання срібну накладку з ножа, направили до ката; відрубані руки повісили злодієві на шию разом з написом, що пояснював, в чому провина засудженого, і так водили по всьому бенкету [4].

У Євангелії від Іоанна читаємо: "А Пілат написав напис, та й умістив на хресті. Було ж там написано: Іісус Назарянин, Цар Іудейський. І багато з іудеїв читали цього написа, бо те місце, де Ісус був розп'ятий, було близько від міста. А було по-єрейському, по-грецькому й по-римському написано. Тож сказали Пілатові іудейські первосвященики: Не пиши: Цар Іудейський, але що Він Сам говорив: Я Цар Іудейський. Пілат відповів: Що я написав, то написав!" (Ін. 19:19-22). На титлі напис був декількома мовами через те, що староєврейська була мовою місцевого населення, грецька у той час була своєрідною міжнаціональною мовою спілкування, а латиною в Палестині (тоді – римській провінції), говорили римляни.

Достеменно невідомо, хто прикріпив цей напис (титло) над головою Іісуса, очевидно, самі ж воїни. Принаймні, так вважає відомий тлумач Святого Письма О.П. Лопухін і додає, що це могло бути зроблено воїнами вже після того, як розіпнули Іісуса [5].

Чи довго висіло це титло після зняття з Хреста тіла Спасителя і чи довго стояв на Голгофі сам святий Хрест, – не відомо. Так само не відомий і справжній зміст напису на титлі. Євангелісти наводять різні написи, але кожен з них дає те або інше уточнення про її зміст, якого немає в інших: "Сей є Іісус, Цар Іудейський" (Мф. 27:37); "Цар Іудейський" (Мк. 15:26); "Сей є Цар Іудейський"(Лк. 23:38); "Іісус Назарянин, Цар Іудейський" (Ін. 19:19). Тлумачі Біблії пояснюють, що, очевидно, всі євангелісти відтворювали цей напис по пам'яті, перекладаючи її грецькою мовою з єврейської і латинської [6], але за своєю суттю зміст однаковий у всіх. При таких розбіжностях, звісно, непросто вирішити питання про автентичний напис. О.П. Лопухін припускає, що у євангеліста Матфея було точне відтворення латинського напису: "Hic est Iesus Rex Judaeorum".

Про зміст титла на Хресті Іісуса Христа євангеліст Іоанн говорить, що іудеї були вкрай незадоволені ним через неточність зазначеного злочину Іісуса, а надто те, що цей напис могли прочитати всі іудеї, що проходили Голгофу, багато з яких просто могли не знати, яким чином "Цар їхній" опинився на хресті. Пілат не пристав на вимогу іудейських первосвящеників виправити напис, бажаючи, очевидно, поставити їх в незручне становище перед тими, хто не брав участі у передачі Христа йому. Продовжуючи своє пояснення, Лопухін зазначає, що євангеліст Лука вважає, що цей напис на Хресті є "знущанням з Христа"[7]. Проте можна зробити й інші припущення. Цілком можливо, що євангеліст Іоанн, вказуючи цю подробицю, хотів сказати читачам, що Промисел Божий діяв цьому випадку через переконаного язичника, сповіщаючи всьому світові про царську гідність розп'ятого Христа і Його перемогу [8].

Патріарх Московський і всієї Русі Кирил у своїй книзі "Слово пастиря", в главі "Іісус Христос перед Пілатом. Розп'яття" пише, що верхня, коротка, щаблина православного хреста символізує табличку, на якій, за наказом Пілата, трьома мовами було позначено злочин Господа, Якого розпинали: "Іісус Назорей, Цар Іудейський". Зараз на розп'яттях не пишуть всієї фрази, що була на титлі, а лише церковнослов'янську абревіатуру "І.Н.Ц.І", відповідною латинською "INRI" (Iesus Nazareus Rex Iudaorum). Латинський варіант широко використовується в Румунській Православній Церкві, а в деяких Східних Церквах зустрічається і вживання грецької абревіатури "INBI". У православній традиції на розп'яттях замість напису "Іісус Цар Іудейський" пишеться "Цар миру" (як переклад із старогрецької мови) і "Цар слави", причому останнє словосполучення переважає найчастіше у старообрядців.

На жаль, останнім часом деякі окультні організації на Заході теж використовують в своїх цілях загальновідому абревіатуру "INRI", що тлумачиться ними як "Ignis natura renovatur integram"("Вся природа постійно оновлюється вогнем").

Мистецтвознавці відзначають, що в живописі Середньовіччя і Відродження напис на титлі наводиться латиною або у вигляді абревіатури "INRI". На полотнах часів Контрреформації його відтворюють, відповідно до свідчення євангеліста Іоанна, трьома мовами. У такому вигляді титло можна бачити на картинах Яна ван Ейка (прибл. 1390-1441), Маттіаса Грюневальда (прибл. 1460-1528), Альбрехта Альтдорфера (прибл. 1488-1538), невідомого будапештського майстра, Мартіна ван Хемськерка (1498-1579), Рембрандта (1606-1669), Пітера Пауля Рубенса (1577-1640) [9].

У римській церкві Чесного і Животворящого Хреста Господнього основні християнські святині і реліквії зберігаються у спеціальній прибудові реліквій (capella delle Reliquie), розташованій ліворуч вівтаря. Тут є і святилище Хреста, де в стіні влаштована велика засклена вітрина з трьома полицями. На середній полиці знаходиться великий релікварій у формі хреста, в який вкладено три значні за розмірами частини Животворящого Древа Хреста Господнього, що їх знайшла в Єрусалимі свята Олена. Ці святині добре видно через спеціальні склопластини релікварія. Християнські письменники, посилаючись на пророкування святого Ісаїі і слідуючи візантійській традиції, вважають, що дерево, з якого було зроблено Хрест Господній, було "трискладовим": з кипариса, певга (рід хвойного дерева) і кедра. Проте інші дослідники називають і дерево дуба, пальми і маслини.

У довідковій літературі німецькою мовою наголошується, що в 1629 році найбільшу частину Животворящого Древа з цієї базиліки передали Ватикану.

Під релікварієм з частинами Хреста Господнього на нижній полиці праворуч стоїть інший релікварій, в який вмонтовано і декілька років тому законсервовано великий фрагмент титла, що дивом зберігся.

Релікварій з частинами Хреста Господнього

Згідно з матеріалами путівника по церкві [10], це привезене колись святою царицею Оленою титло являло собою невелику білу дощечку, на якій, відповідно до тексту Євангелія, єврейськими, грецькими і римськими письменами було накреслено "J(esus) NazarenusRe(x Judaeorum)" ("Іісус Назарянин Цар Іудейський"). З цього напису уціліли лише слова "Назарянин Цар" грецькою і латинською мовами, від напису ж єврейською мовою видно лише сліди букв. Титло пролежало в землі понад 250 років, тому, звісно, не могло зберегтися в цілісності. Краї титла ламалися і кришилися, а окрім цього, як свідчать церковні документи, частинки титла розсилали по всьому світу в різні церкви як дар.

Так, у Римі в ризниці Латеранської церкви св. Іоанна Хрестителя (базиліка Сан Джованні ін Латерано – Basilica di S. Giovani in Laterano; Pazza di Porta S. Giovanni, 41), заснованої в 324 році, теж зберігаються частинки Животворящого Хреста Господнього і титла.

Думки вчених, які досліджували це питання, розбігаються стосовно того, з якого дерева виготовлено титло: маслянистого або горіхового. 25 квітня 1995 року відомий у Римі фахівець з вивчення древніх християнських реліквій Марія-Луїза Рігато вперше сфотографувала і зважила титло. За її даними, воно зроблене з горіхового дерева і важить 687 грамів (довжина – 25 см, ширина – 14, товщина – 2,6 см). Титло уражене деревним грибком і роз'їдене деревними жуками і черв'яками.

У 2003 році та ж Марія-Луїза Рігато висунула гіпотезу про те, що один фрагмент розділеного колись на три частини титла був доставлений до Рима не в IV столітті, а нібито пізніше – між 570 і 614 роками [11].

Досі у науковому світі не вщухають суперечки щодо достовірності фрагмента титла, що зберігається в Римі. Церковні документи посилаються на щоденникові записі якогось Стефано Інтессура, що розповідає про те, як 1 лютого 1492 року під час проведення внутрішніх ремонтно-реставраційних робіт в базиліці святої Олени було виявлено фрагмент титла з Хреста Господнього, про що свідчив запис з печаткою папи Римського Луція II (роки правління: 1144-1145) [12]. Цей фрагмент титла був замурований високо над головою в одній з арочних дуг, а штукатурка з символічними буквами, що позначають місце, де титло було заховане від чужих очей, обвалилася. Дослідники припускають, що свого часу служителі базиліки на деякий час забули про титло. 29 липня 1496 року, за часів правління папи Римського Олександра VI, цей фрагмент титла був офіційно визнаний Ватиканом як "справжній".

1998 року німецький учений Міхаель Хеземанн, детально дослідивши титло, підсумував, що його шрифт відноситься саме до I століття, про що вчений офіційно повідомив під час особистої аудієнції у папи Римського Іоанна Павла II [13]. Група учених, що складається з семи палеонтологів-лінгвістів з трьох ізраїльських університетів, історик Марія-Луїза Рігато з Католицького університету в Римі, а також відомий папіролог Карстен Петер Тід підтвердили висновки Міхаеля Хеземанна про якнайдавніше датування шрифту. Інші дослідники засумнівалися в даних своїх колег, сказавши, що такі висновки малодоказові.

Проведені пізніше нові дослідження, вже з використанням радіовуглецевих методик, показали, що походження цього титла, найімовірніше, належить до X-XII ст. [14]. Проте служителі римської базиліки, з якими в листопаді 2008 року довелося поспілкуватися щодо суперечок довкола достовірності титла, не розділяють погляд своїх опонентів, вважаючи, що "для істинно віруючих християн суперечливі висновки учених не є такими, що настільки вже визначають в їх вірі, тому вони не сумніваються в достовірності титла".

Окрім частини титла в спеціальному релікварії скарбниці церкви Чесного і Животворящого Хреста Господнього, знаходиться і цвях – один з тих, якими Іісус Христос був прибитий до Хреста. Ця унікальна знахідка також належить святій цариці Олені разом з Животворящим Древом Хреста Господня. За переданням, Іісус Христос був прибитий до Хреста чотирма цвяхами. Крім того, декількома цвяхами були прикріплені до Хреста вищезгадане титло над главою Спасителя і підніжка, на яку спиралися Його пречисті ноги. У путівниках по християнському Риму повідомляється, в древні віки "для задоволення благочестивих почуттів християн" із справжніх священних цвяхів були виготовлені копії, в які "вкладалася частинка, інколи навіть дуже незначна, одного з вищезазначених оригіналів, які потім почали вшановувати так само, як і самі оригінали" [15]. Цим і пояснюється те, що цвяхи від Животворящого Хреста Господнього є не лише в Римі, але і в Мілані, Венеції, Парижі, Трірі та в інших місцях.

Окрім вищеназваних реліквій, в скарбниці церкви Чесного і Животворящого Хреста Господнього в дорогоцінному релікварії у формі тернового вінка зберігаються і дві шпильки від тернового вінця, що був на главі Спасителя (див.: Мф. 27:29). За переданням, терновий вінець був на голові Спасителя постійно, аж поки не зняли тіло Спасителя з Хреста. Вінець закопали в землю разом з Хрестом, титлом і цвяхами. Всі ці безцінні святині і були знайдені святою царицею Оленою.

Зліва у вітрині, поряд з перерахованими реліквіями, знаходиться і велика частина хреста розбійника, що покаявся, прозваного в християнській традиції "розсудливим". Він згадується в православних піснеспівах Великої п'ятниці при читанні 12 Євангелій. Хрест розсудливого розбійника, як і хрест іншого розбійника, знайшли разом з Животворящим Древом Хреста Господня. Жодного переказу про те, як було розпізнано, який хрест розбійника розсудливого, а який іншого розбійника, – не збереглося. Апокрифічна версія походження древа для хреста розсудливого розбійника викладено в "Євангелії від Никодима". Вона сягає легенди про Сіфа, який отримав від ангела не лише гілку від древа пізнання добра і зла, але і ще одну: саме її Сіф пізніше запалив на березі Нілу, і вона довго горіла вогнем непогасним. Коли ж Лот згрішив зі своїми дочками, то Бог велів йому для спокутування посадити три головешки з того вогнища і поливати їх, поки не виросте велике дерево. Ось нібито з цього дерева і був потім зроблений хрест благочестивого розбійника.

Згідно з традиційною версією, свята цариця Олена в 327 році, вклавши в хрест розсудливого розбійника частину Животворящого Хреста і один з цвяхів, яким було пронизано тіло Христа, встановила його на острові Кіпр. Про цей хрест повідомляє в своєму "Ходінні" ігумен Даниїл (XII ст.). В апокрифах наголошується, що цей хрест спочатку викрали 1426 року мамелюки, а потім дивним чином він був повернений на старе місце. Проте пізніше він знову зник і досі його не знайшли.

У вітрині скарбниці римської базиліки святої цариці Олени в особливих релікваріях знаходиться невеликий камінь з печери Різдва Іісуса Христа у Віфлеємі і чесний перст апостола Фоми, який своєю "невірою" підтвердив воскресіння Христове і своїм "торканням" – дійсність Його втілення і страждань.

Окрім цих реліквій, у базиліці святої цариці Олени можна поклонитися мощам св. Кесарія диякона (I ст.), що зберігається в древній базальтовій раці чорного кольору, а також мощам прпмч. Анастасія Персянина († 628). Мощі цього святого, а також чесна рука св. Кесарія диякона знаходяться в римській церкві Святая святих. Чесна глава св. Анастасія Персянина спочиває в церкві святого Вікентія в Римі.

Інші рідкісні святині, серед яких — унікальний дерев'яний вівтар-релікварій папи Римського, що правив в 715-731 роках, Григорія II, – зберігаються в особливому музеї базиліки Чесного Хреста Господнього.

У Римі є й інші храми з реліквіями, що свідчать про страждання Христа. Це, зокрема, ризниця Латеранського собору Іоанна Хрестителя. У ній зберігається частина багряниці, в яку воїни одягли Іісуса Христа у дворі Пілата (Мф. 27:28), а також частинка губки, на якій вони підносили оцет до вуст Спасителя (Мф. 27:48; Ін. 19:29). Цю губку, разом зі списом (нині зберігається у Ватиканському соборі), яким один з воїнів пробив ребра розп'ятому Господу, 644 року привезли зі святих місць до Константинополя, де обидві святині поклали у храмі Святої Софії [16]. Після завоювання турками візантійської столиці ці святині, разом з іншими, опинилися у придворній скарбниці, і султан Баязет подарував їх папі Римському Інокентію VIII (1484-1492). Крім того, тут же є частина каменя від стовпа, до якого був прив'язаний Іісус Христос під час побиття батогами. Інша, верхня, частина цього стовпа зберігається в римській церкві в ім'я преподобної Пракседи.

Сучасний Рим і його древні церкви з християнськими святинями повсякчас приваблював до себе погляди християн-паломників. Враження від споглядання великих святинь, описи багатьох церков і реліквій, що зберігаються в них, залишили в своїй праці архімандрит Діонісій (Валедінський; 1876-1960), духовний письменник Андрій Миколайович Мурашок (1806-1874), В.В. Мордвинов та ін. Основою для подальших путівників для паломників стали саме їхні нотатки. На жаль, сьогодні на них не завжди можна покладатися: треба не лише ретельно звіряти святині, що збереглися, але і по-новому їх тлумачити, з урахуванням уточнених даних.

• [1] Святая Земля: Исторический путеводитель / Под ред. М.В. Бибикова. М., 2000. С. 51.
• [2] См.: Дионисий (Валединский), архимандрит. Cпутник русского православного паломника в Риме / Под ред. М.Г. Талалая. Рим, 1999; Die Basilika Santa Croce in Gerusalemme. Lozzi Roma, 2005.
• [3] См.: Майкапар А. Новый Завет в искусстве. Очерки иконографии западного искусства. М., 1998.
• [4] См.: Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. М., 1993.
• [5] Лопухин А.П. Толковая Библия: В 3-х т. СПб., 1904-1913. Т. 3. С. 458.
• [6] Там же.
• [7] Там же. С. 271.
• [8] Там же. С. 488.
• [9] Майкапар А. Новый Завет в искусстве. С. 253.
• [10] См.: Die Basilika Santa Croce in Gerusalemme.
• [11] См.: Rigato Maria Luisa. Titolo della Croce di Gesu. Confronto tra i Vangeli e la Tavoletta – reliquia della Basilica Elenianaa Roma. Rom, 2005; также: Die Basilika Santa Croce in Gerusalemme. С. 13.
• [12] Die Basilika Santa Croce in Gerusalemme. С. 13.
• [13] См.: Hesemann Michael. Die Jesus-Tafel. Die Entdeckung der Kreuzesinschrift. Freiburg , 1999.
• [14] Bella F., Azzi C. 14C Dating of the Titulus Crucis // Radiocarbon. 44 (2002). S. 685-689.
• [15] См.: Мордвинов В.В. Путеводитель православных поклонников по городу Риму и его окрестностям. СПб., 1887: Дионисий (Валединский), архимандрит. Cпутник русского православного паломника в Риме. [16] Дионисий (Валединский), архимандрит. Cпутник русского православного паломника в Риме. С. 17.