Релігія і наука
БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
РОЗДІЛЕНІ ЦАРСТВА. ПІВНІЧНЕ ЦАРСТВО
Епоха розділених царств була часом зеніту матеріальної культури ізраїльтян і іудеїв – це прекрасно ілюструють археологічні знахідки 1950-1990-х років, причому основну частку знахідок дала Північна держава, що була спадкоємцем державних, культурних і виробничих традицій царства Соломон (мал. 1).
Перші розкопки в столиці Ізраїльського царства – Самарії – проводила експедиція Гарвардського університету в 1908-1910 рр. Експедиція Британської школи археології працювала там з 1931 по 1935 р., Кроуфут в 1938 р., Кеньон і Сукеник – в 1942 р. Розкопки міста хоча і велися в значному масштабі, охопили лише частину царського акрополя (мал. 2). Решту міст – лише в незначній мірі. Але і ця розкрита ділянка дала можливість ствердити, що ступінь планування і будівельної активності на акрополі безпрецедентні в архітектурній історії країни за винятком, можливо, будівництва Соломона в Єрусалимі.
Про ступінь впливу сусідніх народів на ізраїльтян, принаймні на їхні естетичні смаки свідчить фінікійське різьблення, що знайде його 1938 року віднайшов Кроуфут в будинку, який може бути ідентифікований як будинок із слонової кістки, побудований Ахавом (3Цар. XXII,39). Більшість виробів – дрібні плакетки з барельєфами, що поєднуються з інкрустацією кольоровими каменями, пастою, золотою фольгою, ляпіс-лазур'ю, що розділяють ці прикраси вузькими перегородками ("перегородчаста техніка"). Серед образотворчих мотивів – стилізовані рослини (пальметки, волюти, "древо життя", розетки), сфінкс, лев, що кидається на бика, корова з телям, найбільш складний – єгипетські міфологічні сцени – мал. 3 представляє єгипетського бога Ха.
На одному з предметів палацу в Самарії зберігся напис староєврейською мовою, тому можна припустити, що предмет цей привезли до Самарії з Ассірії. На іншому вирізано ім'я Азаїла – царя Дамаска, сучасника пророка Єлисея. Свідоцтвом наявності царських господарств в Ізраїлі є численні (приблизно 800) клейма VII-VI ст. до Р.Х. з написом "[Що належить] цареві" і назвами чотирьох місцевостей, знайдені на розвалинах царського палацу. Призначення цих клейм інтерпретується по-різному, але, найбільш імовірно, вони свідчать про наявність царських господарств, продукція яких – масло або вино – зберігалася в цих посудинах. Одне з таких клейм, з написом "царський бат", представлено на мал. 4. Про наявність же царської земельної власності, якою став і виноградник Навуфея, свідчать численні остракони з такими написами: "У рік десятий з Хацером (назва місцевості) для Гаддйо (ім'я) одна посудина масла [косметичного]" або "В рік десятий з Абіе[зера] (назва місцевості) для Шемарйо (ім'я) одна посудина із старим вином..." – та інші написи, через які можна припустити, що особи-одержувачі були царськими чиновниками, а місцевості або особи-відправники входили до складу царських господарств, розташованих в сільській околиці Самарії.
Цей приклад, підкріплений багатьма іншими, доводить, що значна частина землі була невідчужуваною власністю родів, про що і говорив закон Мойсея. Родова земля, що іменується нахаби (= спадкова власність) і ахузза (= власність), мала залишатися в межах роду. На випадок відсутності прямих спадкоємців діяло таке розпорядження закону Мойсея: "віддайте нахабу (у Синодному перекладі "доля") його найближчому родичеві з роду його, щоб він успадковував його" (Числ. XXVII, 8-11).
Як відомо, Ієровоам I заснував два культові центри – Дан на півночі і Вефіль на півдні (3Цар.XII, 27-33). Тобто активну забудову в Дані можна віднести до часу, що безпосередньо слідував за цим (це грандіозні ворота і церемоніальна дорога, що вела до вершини телля – що утворилося там, де колись було місто середнього бронзового століття. Пізніше, при Амврії і Ахаві спорудили платформу, до якої вели сходинки. Кам'яна кладка цих споруд близька до самарійської, та й загалом тут сприйняли архітектурний стиль Самарії. Місто було густо заселене і чітко розплановане. Його оточували масивні оборонні стіни, за ними були громадські будівлі (на високих і найбільш сприятливих ділянках) і багато житлових будинків, що стояли обіч вулиць з галечним покриттям. Основними спорудами залишалися ворота і культовий центр.
Поклоніння зображенням тельців або биків було культовою формою, поширеною і в інших семітських народів, причому бик (або телець), ймовірно, сприймався не стільки як власне божество, скільки як символ могутності Ієровоам, прагнули за допомогою Золотого тільця показати могутність Бога. На це ж вказує і ім'я Егельягу ("Бик Господній"), надряпане на черепках, знайдених у Самарії. У різних язичеських зображеннях фігура бика слугує підніжжям для самого божества (мал. 5), тому, можливо, і Аарон, і Ієровоам хотіли створити лише престол для невидимого Бога Ізраїлю, Бога, Якого неможливо зобразити. Культовий центр в Дані розкопав в 1966-1974 роках А. Біран. До IX ст.. до Р.Х. належить величезна "висота", на якій містилося святилище з вівтарями, антропоморфні статуетки, рогатий жертовник з бронзовими знаряддями і совками.
Важливо те, що жертовник був поруйнований: один ріг його зламаний, а два інших – пошкоджені. Оскільки руйнування святилища датується IX ст. до Р.Х., можна з упевненістю стверджувати, що воно свідчить про те, що Тіглатпаласар (4Цар. XV,29) узяв у полон частину північних колін. Це підтверджують й інші археологічні свідоцтва: шар в третій чверті VIII ст. до Р.Х. показує руйнування і депопуляцію поселення – надалі тут лише стояв гарнізон Ассірії: в Асорі того часу знайдено дві споруди Ассірії. Перше – адміністративний комплекс, що перекрив зруйновану ізраїльську цитадель на вершині горба, він залишився незабудованим після вторгнень. Друге – великий палац біля підніжжя горба, побудований в стилі Ассірії і можливо, належав намісникові Ассірії.
Знахідки жертовників на висотах підтверджують біблейські свідоцтва про них. Зазвичай, вони були двох видів: це або кругла конічна споруда з каменя з рівним верхом, як в Мегиддо, де храмовий майданчик був близько 14 метрів в діаметрі, до якої вели сходинки, або багатокутна платформа викладена камінням. Висота останнього типу представлена святилищами в Дані і Вефілі, де вона досягала півтора метрів висоти і 18 метрів довжини. Цілком можливо, що саме такий вигляд мали дві висоти, які фланкірували вхід до головних воріт Єрусалима (їх зруйнував Іосией, 4Цар.XXIII, 8). У Святому Письмі часто згадується, що у часи до полону було багато жертовників Богу Ізраїлевому. Це підтверджують і слова обеліска Меши, який вихвалявся тим, що навіть з походу на невеликі поселення ізраїльтян він приніс "священні посудини Єгови".
Яскравим археологічним свідоцтвом деградації духовного життя в Ізраїлі є той факт, що після багатовікової перерви в IX-VIII вв. до Р.Х. в Мегіддо знову стоять храми Ваала і Астарти, більш того, знову з'являються глеки з кістками дітей, спалених на тофетах (див. 4Цар. XVII, 9-12). Оскільки з висотами Ваала в ханаанеїв співіснували зазвичай ашери – гаї Астарти, де відбувалося заняття культовою проституцією, можна передбачити, що подібне було і при ізраїльських висотах, як і говорить Св. Письмо (4 Цар. XVII, 16).
Далі буде
Протоієрей Ростислав Снигирьов
(проректор Калужського Духовного училища)
|
|