Лiтопис парафiї

МИЛІСТЮ БОЖОЮ, ПАРАФІЯ РОСТЕ І РОЗБУДОВУЄТЬСЯ

Пасха Христова. Київ, лівий берег, Березняки, озеро Тельбін і православний комплекс парафії Різдва Христового...

Парафії вже більше десяти років, але кожен хто приїздить чи приходить сюди, відчуває, що тут храм був споконвічно. І це вірно, бо це відновлення втраченої святині, але так, як цього потребує сучасне життя українського столичного суспільства. Це не наче маяк для сучасних шукачів істини. Багато хто спершу завітав за церковну огорожу, аби набрати джерельної води, що б`є з надр земних, інші – аби освятити вербу, паски, крашанки, а стали повноцінними парафіянами. І тепер отримують джерело води живої – живого Воскреслого Христа Спасителя... Є парафіяни, які приїздять з іншого кінця столиці щоб помолитись саме тут. Сюди приїздять і цілими родинами і по одинці, від мала до велика всі отримають підтримку і благодать і не лише на Різдво і на Пасху, кожної неділі, кожного дня, бо народжений Христос осяює всіх!

Різні люди, різні шляхи, різні храми, але благодать Божа і Істина у Православ`ї одна. З Божою допомогою, всі православні парафії трудяться на благо Церкви і спасіння душ людських.

При вході вас зустрінуть жебраки, але вони не вимагатимуть від вас милостині, а тихо і смиренно чекатимуть. За воротами, біля сторожки завжди благочестиві сивобороді охоронці, вони як старці у печерній келії вітають – "Христос Воскрес!" і наставляють одночас...

З лівого боку храму на честь Різдва Богородиці, як завжди велелюдно, тут водосвятна каплиця з джерелом. З хреста та чаші з чотирьох сторін лється прозора водиця. Беруть тут її і по 10 і по 20 літрів за раз, так вона до смаку березняківцям і приїжім.

Але на ділянці з правого боку, за парканом, ще велелюдніше і динамічніша дія, особливо перед чи після великих свят. Тут будується другий корпус Духовно-просвітницького і культурного центру, підійдемо. Ось і настоятель тут, – “Благословіть отче Василію! “– прошу я. – “Бог благословить!” – вітається батюшка. Він вже тут з самого ранку. А іноді і після виснажливої багатогодинної служби він все одно має бути тут.

“Бетон везуть... кран вже тут, цегла ще потрібна!?” – такі розмови тут у отця-настоятеля, і з робітниками і по телефону. Зранку причасття хворих на дому, в день на базах, складах, будівництві. Дзвінок... “Викликають майстри з парафії. Закінчились матеріали! Треба привести!” А ввечері служба... Отець Василій тут у всіх справах керівник і виконавець, перший і останній, бо бувало всяке, за ким треба око да око, щоб все було, як слід.

Важкий хрест священика. І богослужіння, і звершення Таїнств та треб: хрещення, вінчання, соборування, сповідь, причасття, відспівування, молебні, панахиди, освячення, проповідь слова Божого, духовні настанови всім, хто потребує...

А у будівництві, тут знов – таки батюшка і виконроб, і каменяр, і бетонщик, і сантехнік, і зварювальник. А ще є і церковна громада, яка без настоятельського благословення нічого не робить. Крилас з регентом, батюшки, диякон, паламарі, продавці, прибиральниці, сторожі...

Добре що є у батюшки тил – його матушка, його правиця та донечьки – втіха й допомога. Є своє господарство, на яке – теж потрібен час... Тож благодаттю Божою отець Василій все тримає і встигає. Завжди радий спілкуванню, завжди готовий простягти руку, сказати добре і таке необхідне й доречне слово. Постійно заклопотаний, сповнений новими ідеями. Та що там казати! Буває, батюшка не може спокійно пройти територію парафії: хтось обов'язково його чекає, зупинить, аби порадитися, аби почути слово. – “Будемо молитись за вас, укріпи вас Господи!” – відповідає отець Василій людині, що опинилася в скруті. – “Таке життя, треба терпіти...”

Матушка Олена, завжди весела та привітна, але в неї свій хрест: парафіяльна лавка, трапезна, проскурня, панахида і діти... Матушка Алла теж допомагає чим може, але теж – діти...

Парафія – це велика родина братів і сестер на чолі з настоятелем, у кожного свій послух і свій хрест.

В центрі парафії височіє храм на честь Різдва Богородиці, тут завжди Богоматір огорне вас материнською любов'ю... У лавці ви зможете придбати і свічку, і проскурку, й ікону, навіть парафіяльну періодичну газету. А ще вам порадять, як зробити перший крок у храмі, як терпіти, не роптати і за все Богові дякувати. Тут свої мироносиці Христові. Людмила, Вікторія, Тамара і Валентина привітають вас, мов близьких виявлять увагу й розуміння. А регент храму Ксенія возрадує ваше серце богослужбовим піснеспівом...

Отець Василій “молодший”, виходить з вівтаря, благословляючи кожного, хто завітав у храм, навіть коли служби немає. Поважно і водночас просто і весело – підходить батюшка: – “Спаси Господи! Христос Воскрес!” – благословляє. Ми "христосуємося". Він завжди поцікавиться справами, життям, дасть добру і просту пораду від душі підтримає у скруті. Ось і диякон Ігор несе святу воду з кропилом. – “Христос Воскрес!” – “Воістину Воскрес!” – відповідаю. В отця диякона завжди на душі Пасха і в нього завжди є нова настанова, приклад з житій святих, запал, радість в очах і рішучість служити Христу.

В нижньому храмі на честь Благовіщення Богородиці свої справи і прибирання, перед ранньою літургією...

Поряд з церквою стоїть перший корпус Духовного центру з дзвіницею. Його дзвони привезені з Вороніжа, – вже знають всі Березнякі. Їх малиновий передзвін лунає тут часто і на свята й у вихідні. Паламарі Кирило, Антоній, Богдан, Діонісій добре справляються зі дзвонами і роблять це завзято та самовіддано. Старший паламар Павло гарно виховав молоде покоління, у дусі послуху, терпіння та смирення. Навіть Сашко вже вчить молодших, як кадило розпалювати, коли і як підносити воду для батюшки під час літургії і інше, він же ж майже виріс у вівтарі.

Споруда Духовного центру вражає своїми формами і розмірами. Незабаром тут закипить життя... А зараз роблять вітражі у вікнах дзвіниці, кладуть плитку у холі... Трапезна на свята вже приймає гостей та парафіян, духовенство та дітей. Багатофункціональна зала простора і світла. Зовсім скоро тут лунатимуть піснеспіви та співатимуть православні барди, а також будуть читатися лекції з катехізису. Готельні номери відчинять свої двері паломникам із різних куточків світу. Навіть є своє архітектурно-проектне та декоративне бюро. Функціонує редакція “Віри і культури”. Нарешті й отець-настоятель матиме свій кабінет з приймальнею, але навряд чи в отця Василія буде час, щоб приймати тут парафіян, бо він завжди там де кипить робота, де проблеми і труднощі. Отож, милістю Божою парафія росте і розбудовується. Слава Богу, є люди які допомагають...

Проектується головний храм – собор Різдва Христового. Ото буде Пасха, коли збудуємо! А зараз на пасхальну всеношну храм не вміщає всіх охочих, тому традиційно всі молимося на площі парафії, і це по своєму урочисто. Радісно і піднесено святкуємо Воскресіння Христове на парафії. Світло на серці, світло вночі і вдень від запалених свічок на пасках. Батюшка ще довго святитиме пасхальні атрибути столу, поливаючи їх святою джерельною водою, кроплячи і всіх парафіян та гучно вітає: – “Христос Воскрес!” – “Воістину Воскрес!” – радісно відповідають віряни.

А матушки і сестри парафії допомагатимуть своїм чоловіках, настоятелю у їх святковому служінні, підносячи свічки, святкові газети, пасхальні подарунки, беручи крашанки і щедрі пожертви. Вони як жони-мироносиці щодня несуть свої дари Господу. І наші духівники, мов апостоли, проповідують слово Боже про Воскреслого Христа на службі, на хрещені, на похованні у приватній бесіді бо Христос Воістину Воскрес!