З молитвою до воцерковлення

ГРЕЦЬКI ЧУДЕСА СЕРАФИМА САРОВСЬКОГО

Цю історію повідали у православній грецькій родині, що живе в Англії, але часто відвідує свою батьківщину. В одну зі своїх поїздок святими місцями Греції, вони подорожували півостровом Кассандра й надибали на незнайомий храм. Зайшли усередину. Це була звичайна грецька церква, але що здивувало відвідувачів – незвичайне шанування прп. Серафима Саровського, що відобразилося в оздобленні храму. Крім звичайної великої ікони преподобного, тут перебувала в стіни ще й оригінальна рака з іконою – плащаницею, що зображує покійного угодника Божого Серафима.

Батюшку Серафима, як пояснили нам наші знайомі греки, у Греції знають тепер дуже багато хто. Навіть більше, росіянин Серафим став настільки близький серцям простих віруючих, що вони вважають його за свого святого, а малограмотні можуть навіть сказати, що Саров – це десь у Греції. Проте не зрозуміло було, із чим пов'язане таке шанування святого в цьому храмі. Сам жеж святий жив у такій "глухомані".

Священик на питання відвідувачів відповів, що цей храм присвячений прп. Серафимові. А чому і як це трапилося – ціла історія, повідати яку він люб'язно запропонував їм за чашкою чаю. Історія виявилася досить незвичайною й навіть просто чудесною. Отець Нектарій – так звали настоятеля храму – свого часу, будучи ще простим ченцем, ніс послух при Гробі Господньому в Єрусалимі. У його обов'язок входив розподіл часу для богослужінь і молебнів між православними різних юрисдикцій, а також інославними. Певний час був відведений тут і російським черницям з Єрусалимської обителі, що приходили для співу й читання акафіста.

Але одного разу о. Нектарій подумав, що занадто багато часу їм відведено. І він вирішив скоротити його чи не вдвічі. Слізні прохання сестер-черниць не вплинули на впевненого в собі адміністратора. "Рішення прийнято – будьте ласкаві виконувати, бо інакше й зовсім позбудетеся права молитися тут". Келія о. Нектарія, де він відпочивав уночі, перебувала на другому поверсі в самому будинку храму. І от якось незабаром після описаних подій о. Нектарій, закінчивши вечірній обхід, приліг відпочити в себе в келії. У цю ніч у храмі ніхто не залишався на молитву, всі двері були замкнені. Раптом пролунав легкий стукіт у двері кімнати, де відпочивав монах-доглядач. О. Нектарій був украй здивований. Хто б це міг бути? На повторний стукіт він відкрив двері. Він не злякався, але дивувався. Може, хтось випадково залишився в храмі.

Перед ним стояв незнайомий сивоволосий дідок, що, погрозивши о. Нектарію пальцем, сказав: "Не смій кривдити моїх дочок!" Сказано це було чистою грецькою мовою, але доглядач не міг зрозуміти, до чого були ці слова. Повторивши їх, старець зник у темряві храму.

Обійшовши церкву ще раз, о. Нектарій нікого не знайшов і пішов знову до себе відпочивати. Ранком він був майже впевнений, що йому все приснилося. Але коли в храм прийшли російські черниці й, розставивши свої іконочки, почали молитви, серце ченця стислося від побожного страху. На одному з образів був зображений той самий старець, що з'явився йому вночі. У вухах наглядача як наяву знову зазвучав голос: "Не смій кривдити моїх дочок!".

Упавши навколішки перед іконою й поцілувавши її, о. Нектарій дізнався від черниць про ім'я святого, про яке він раніше ніколи не знав, і повернув їм час на молитву в Гробі Господньому. А незабаром відбулася ще одна незвичайна подія в житті о. Нектарія. Ще задовго до описуваних подій до Гробу Господня приїхав старенький російський архієрей і так довго й допізна молився тут, що о. Нектарій запропонував йому відпочинок у своєї келії. Він поступився владиці своїм ліжком, а сам мав намір відпочити на тапчані в куті. Але старець-єпископ всю ніч не заплющив очей, "тяг четку", сидячи в кріслі. О. Нектарій почував себе незручно для того, щоб відпочити, і теж молився всю ніч по четкам. І от, через пару днів після появи Преподобного й наступного каяття наглядача, о. Нектарій зненацька одержує від прочан якийсь пакетик від згаданого єпископа. Виявилося, що старець-архієрей почив у Бозе й заповів ченцеві-доглядачеві не що інше, як частину святих мощів прп. Серафима Саровського.

Розчуленню й вдячності о. Нектарія не було кінця. Як милостиво поставився до нього Преподобний, як швидко простив і як дивно благословив! Тоді-то й дав він обітниця, що по закінченні терміну служби при Гробі Господньому, повернувшись у Грецію, побудує храм на честь Преподобного. А раку в стіни він улаштував для того, щоб по смерті своїй бути похованим по іншу сторону стіни – зовні храму, але поруч із Преподобним!

Так-то зігрів полум'яною любов'ю Серафим серце розважливого адміністратора й одночасно захистив своїх "дочок".

Воістину чудовий Бог у святих своїх!