Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
ЦАРСТВО ДАВИДА ТА СОЛОМОНА

Попередньому Давидові держава Саула мало залишила після себе археологічних пам'ятників: і в силу своєї недовговічності, і в силу тої обставини, що народ Ізраїлю усе ще залишався союзом бідних землеробських племен. Єдиними серйозними знахідками, що ставляться до цього часу є такі.

В 1922 році В. Ф. Олбрайт знайшов у п'яти кілометрах до півночі від Єрусалима руїни Гіви, столиці Саула. Розкопки показали, що це було міцне укріплення, проста й сувора за конструкцією, але зовсім неприступна (мал. 1). Її захищали кутові вежі й дві лінії стін з кам'яних блоків. Серед руїн знайшли величезну кількість бронзових наконечників стріл і кам'яних снарядів для пращ. Учені встановили, що руїни належать до другої половини XI століття до Р.Х., тобто до часу правління першого царя Саула.

В 1921-1933 роках археологи Пенсильванського університету розкопали руїни міста Беф-Сану, де філістимляни знущалися з тіла царя Саула. Відповідно до Біблії (1 Цар. XXXI, 10), вони помістили голову вбитого царя в храмі Дагона, його збруя – у храмі Астарти, а тулуб повісили на міській стіні. У шарі, що належить до епохи Саула, виявлені руїни двох розташованих поруч один з одним храмів – Дагона й Астарти.

Небагато відомостей про події, що передували воцарінню Давида принесли й дослідження Єрусалима – Ієвуса. Усього більше відомий "канал ієвусеїв": біблійна розповідь про узяття Єрусалима говорить, що Іоаву, полководцеві царя Давида, удалося взяти неприступну фортецю хитрістю. Імовірно, він проникнув туди якимсь потаєним каналом й напав на ієвусеїв з тилу. В 1867 році Чарльз Уоррен, оглядаючи Єрусалим видовбаний у стіні канал, що йшов спочатку горизонтально, а потім – по вертикалі. Пройшовши весь підземний хід, Уоррен виявився усередині древніх стін міста. Тунель, як установили вчені, був побудований наприкінці другого тисячоріччя до Р.Х. і з'явився швидше за все тим самим каналом, по якому Іоав з воїнами проникнув у місто. Цей тунель служив жителям Єрусалима під час облоги безпечним і потаєним проходом до води.

Часом Давида можуть бути датовані скромні селища, що виникли на руїнах ним же зруйнованих ханаанейських і філістимлянських міст. У Мегіддо в цей період, що відразу по великій пожежі 1000 р. до Р.Х., у селищі, що виникло, не було особливої фортифікаційної системи. Будинки розташовувалися по периметру верхньої площадки пагорба, суцільна їхня лінія вже сама собою мала оборонне значення, як і в деяких селищ попереднього періоду Суддів (мал. 2 представляє план розкопаної частини Мегіддо часу Давида й Соломона. 1 – ворота; 2,3 – палаци; 4 – житловий квартал.).

При Давиді в основних районах інтенсивного тваринництва – прилягаючих до пустель окраїнах Зайордання й півдня Іудеї – склалася своєрідна форма поселення – хацер (обгороджений простір), – що поєднує напівосіле тваринництво із землеробством і, нерідко, з караванною торгівлею. Життя жителів подібних поселень добре ілюструє "гезерський календар" – вапнякова плита, знайдена археологами в 1908 р. Написаний на ній віршик говорить:

    Два місяці збір (оливок),
    Два місяці сівба (зернових),
    Два місяці пізня сівба,
    Один місяць обмолот льна,
    Один місяць жнива ячменя,
    Один місяць жнива й свята,
    Два місяці збір винограду,
    Один місяць збір літніх плодів.

Різкі зміни археологічно фіксуються із часу Соломона – Ізраїльська держава тоді стає активним учасником древньої історії, і тому ми маємо масу археологічних відомостей про цей період, у тому числі й позаізраїльського походження. Активна будівельна (3 Цар. V-IX) і торговельна діяльність (3 Цар. IX, 26-28; X, 28-29) Соломона ґрунтувалася на союзі з Тірським царем Хірамом I (3 Цар. IX, 10-14).

Спільні експедиції ізраїльтян і фінікійців на фінікійських кораблях (мал.3) в Африку (країна Офір – ефіопське узбережжя Червоного моря) привели до тісних контактів із сусіднім царством Сава (Шеба) (3 Цар. X, 1-13). Ця держава перебувала на південно-сході Аравії, на території нинішнього Ємену. Сава розбагатіла на торгівлі спеціями, золотом і дорогоцінними каменями із країнами Середземномор'я. В X в. цариця Савська відвідала Соломона.

У Марібе – древній столиці Сави – археологи знайшли залишки древньої греблі й руїни храму місячного бога (його зображення див. на мал.4 ) Знайдені тут і написи на спорідненому давньоєврейському південно-арабському алфавіті. У ході розкопок 1999 р. були знайдені руїни величного палацу правителів цієї частини Древнього Сходу.

Масштаби задумів Соломона стали зрозумілі після багаторічних розкопок Н. Глюка в затоці Акаба "в Еціон-Гевере, що при Елафе" (3 Цар. IX, 26). В 1938 р. американською експедицією вироблялися розкопки в Тель-Ель-Хелейфэ на березі Акабського затоки. Тоді було відкрите древнє місто Еціон-Гебер (згодом Ейлат). В X-IX вв. до Р.Х. він був центром металургійного виробництва Палестини. Було виявлено будинок плавильні з відповідним устаткуванням.

При Соломоні розробки досягли максимального розмаху. Їжа доставлялася з Ізраїлю, дрова – з гір Ідумеї. Еціон-гебер був і морським портом Соломона. Про розширення влади Соломона говорить цілий ланцюг фортець (близько 50), що їх дослідили у Негеві – аж до самої ранньої в Кадес-Варни на Синаї. Тоді ж на плоскогір'я Негева, біля водних джерел, що містилися на шляху з Єрусалима в Еціон-Гевере, виникла безліч землеробських поселень коліна Симеонова, які забезпечували безперервність державної території, представленої на мал.5.

Карта цих поселень, обстежених Н.Глюком, представлена на мал.6.

Згідно зі Святим Письмом, епоха Соломона була часом здійснення величезної будівельної програми, що цілком підтверджується даними біблійної археології. Найбільш відоме спорудження того періоду храм Єрусалимський.

Про храм Соломона, опис якого перебуває в 3 Цар. VI-VII, ми можемо говорити лише на підставі непрямих археологічних даних у силу тої обставини, що хоча від цієї будови нічого й не залишилося, однак зараз ми можемо скласти досить правильне про нього подання на підставі досліджень інших культових будівель Сиро-Палестинського регіону. Як згадувалося вище, Соломонів храм, побудований фінікійськими майстрами повторював загальні форми храмів, традиційні для ханаанейської і отже, фінікійської храмової архітектури (тричастинна схема з розташуванням всіх трьох компонентів на одній осі). Подібна схема храмів затвердилася в Сиро-Палестині ще наприкінці середнього бронзового століття, і в часи патріархів стала основною для створення храмів в Ебле, Мегіддо, Сіхеме тощо. Втрималася ця схема в культових будівлях фінікійців і карфагенян, а в Сирії проіснувала до кінця I тис. до Р.Х. (храм у Тель Тайнате). Запозичення явні: приміром, мідні колон, які фланкірують вхід у храм Іахін і Воаз, що не мали паралелей у скинії Мойсея однак є частим елементом фінікійсько-ханаанейських культових споруд. У святилищах Тель Тайната й Джибана колони ці перебувають у притворі, а у фінікійців, що розуміли їх як стовпи Мелькарта (Геракла, Геркулеса) – у входу (храм в Асоре, глиняна модель храму з Тель ель-фари – мал.7).

На мал.8 показані передбачувані реконструкції храму Соломона, зроблені на підставі вищезгаданих аналогів.

Ханаанейськими традиціями було обумовлено також широке вживання кедра при побудові храму Соломонова – подібні свідчення дають святилища в Лахише й Тель Квазиле.

Ті ж храми Сиро-Палестинського регіону широко представляють і інші особливості храму Соломона: орнаментальні ґрати, пальметки, плоди й квіти, квіти й бордюри – у вигляді інкрустацій, різьблення по дереву й кістки й т.д. (див. 3 Цар. VI, 18-22).

Те що кладка храму Соломона була також фінікійською, говорить той факт, що кам'яні будівлі, що поширилися в Ізраїлеві тільки лише із цього часу, звичайно випливають з фінікійської будівельної практики (чергування поздовжнього й поперечного положення довгих і вузьких кам'яних блоків).

Херувими храму Соломона мали ще більш розповсюджене вживання в біблійних країнах. Це були не крилаті діти, відомі по віллах Помпей, а крилаті бики або леви з людськими головами (мал. 9).

Далі буде