Свято i культура

CВЯТО РIЗДВА ХРИСТОВОГО:

вiд календаря до ялинки

Календарна плутанина.

На думку учених, новий рік людство стало відзначати ще на зорі цивілізації – п'ять тисяч років тому. Цей звичай зародився в стародавній Месопотамії: кожної весни вулиці міст наповнювалися галасливою юрбою, проходили карнавали і маскаради на честь верховного бога Мардука. У вавилонян цю святкову традицію перейняли греки, потім вона перейшла до римлян. У 46 році до Різдва Христового Гай Юлій Цезар перетворив календар, що ним згодом стали послуговуватися всі країни Римської імперії. Тож, відповідно, календар назвали юліанським. До речі, латинське calendarium – в буквальному розумінні боргова книга. У таких книгах указувалися перші дні кожного місяця – календи – коли в Стародавньому Римі боржники платили відсотки. Рік за юліанським календарем складається з 365, 25 діб. Рахунок за новим календарем розпочався з 1 січня (цього дня римські консули вступали на свою посаду) 45 року до нашої ери. Якраз цього дня був молодик після зимового сонцестояння (найкоротшого дня в році). У 325 році на I Вселенському (Нікейському) соборі юліанський календар офіційно прийняла Церква. У VI столітті римський чернець Діонісій Малий вперше запропонував так зване "Христове літочислення" (точкою відліку нової ери стали рахувати Різдво Христове), що і донині застосовується в більшості країн світу. Так людство жило понад тисячу шестисот років (!), аж поки в 1582 році Папа Римський Григорій XIII не вирішив реформувати старий календар (намагаючись справитися з неминучими календарними погрішностями) і ввів в ужиток новий, "григоріанський", за яким зараз веде часовий відлік весь західний світ. Згідно з григоріанським календарем, у році 365,2425 доби. Різниця між старим і новим стилями тоді складала 10 діб. Пригадаємо, що рік – це проміжок часу, приблизно рівний періоду обертання Землі навколо Сонця. Чому приблизно? Виявляється учені визначають цей період по-різному. Найточнішими є "зоряний" і "тропічний" роки. Зоряний рік визначають за видимим річним обертанням Сонця по небесній сфері щодо зірок, його тривалість складає 365,2564 доби. Тропічний – за часом між двома послідовними проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення, його тривалість – 365,2422 доби. Зміни в річній тривалості за 100 років в добах за обома календарями складають +0,11x10-6 і -6,16x10-6. Неозброєним оком видно, що зоряний рік істотно точніший за тропічний. Якщо порівняти юліанський і григоріанський календарі із зоряним, виявиться, що від останнього вони відрізняються на 0,00175 і 0,0038 відсотки відповідно. Таким чином, за чіткими математичними розрахунками виходить, що юліанський календар все ж таки точніший! До речі, астрономи й досі для багатьох розрахунків застосовують старий стиль, а в будь-якому астрономічному щорічнику світу рахунок днів приводиться за "юліанськими" днями – JD. Також юліанським календарем користуються й історики, коли мають справу з великими проміжками часу. На Русі з прийняттям християнства в X столітті було введено в ужиток юліанський календар, проте літочислення велося від створення світу. Доти, поки на її історичній арені не з'явився цар-реформатор Петро I. Одним розчерком пера 7208 рік від створення світу став 1700 роком по Різдву Христовому. І якщо в X-XV століттях початком року на Русі вважалося 1 березня, а з 1492 року, при великому князі Іоанні III, – 1 вересня, то тепер, надивившись в Європах на тамтешні новорічні забави, 15 грудня 1699 року Петро I видав указ. "Поелику в России считают Новый год по разному, с сего числа перестать дурить головы людям и считать Новый год повсеместно с 1 генваря по примеру всех христианских народов. По большим проезжим улицам и знатным людям перед воротами учинить некоторое украшение от древ и ветвей сосновых, еловых и можжевеловых, а людям скудным (бедным) хотя по ветви над воротами поставить. И чтоб то поспело к первому числу генваря сего года, а стоять тому украшению по седьмое число. А в знак того доброго починания поздравлять друг друга с Новым годом, и учинить сие, когда на Красной площади огненные потехи начнутся и стрельба будет. В честь Нового года детей забавлять, на санях катать с гор, а взрослым людям пьянства и мордобоя не учинять, на то других дней хватает".

Відтепер і назавжди це свято було закріплене в російському календарі 1-го числа січня місяця. Минав час, і в столітті XIX все частіше народ російський, а вірніше, "найпрогресивніша" частина інтелігенції (так звані західники) стала примірятися до західного способу життя. Рано чи пізно, дійшла справа і до нового стилю, що спричинило в 90-х роках позаминулого століття опір більшості членів Російського астрономічного суспільства. "Яка в цьому необхідність?" – запитувало вчене співтовариство. "Щоб від Європи не відставати!" – такий "залізний" аргумент меншини, що залишалася таким до 1918 року. Ну, а коли в революційні роки "весь світ до основ" зруйнували, більшовики не забарилися і швидко направити наше життя в західне русло, додавши декретом СНК РРФСР від 24 січня 1918 року в календар вже 13 днів. "Всього-на-всього!" – скажете ви. Але ці "зайві" дні призвели до такої плутанини… Якщо раніше, за старим стилем (до речі, РПЦ дотримується його і донині), все йшло своєю чергою, логічно і завершено, – Різдвяний піст передував великому святу Різдва Христового, після якого через шість днів зустрічали черговий Новий рік, – то тепер головним і першим в нашій до недавнього часу атеїстичній країні став звичайнісінький, нічим не примітний день календаря (вельми умовний, помітьте!), а свято Різдва – як би другорядним (не пройшли дарма 80 років радянського "полону"). Хоча ці дати просто неможливо зіставити: день, коли народився Спаситель, і день початку чергового календарного року.

Виходячи з цього можна зробити висновок: "Більшовики знайшли хороший спосіб, аби поглумитися над Православною Церквою, заплутати її і зганьбити – дорівняли наше мирське життя до західного стандарту". В результаті посеред Різдвяного посту з'явилося безглузде хмільне свято, в який люди негідно веселяться і наїдаються скоромного. Часто запитують: "Чому наша Церква не хоче переходити на новий календар? Адже для більшості віруючих святкування світського Нового року – величезна спокуса, яку мало хто може побороти". Але якщо ми зсунемо дати, відбудеться злам всього церковного життя! Так вже трапилося у католиків – негативні наслідки очевидні. Завдання Церкви – не йти за людьми, а вести їх за собою! До того ж є такі знаки зверху, не надавати значення яким може хіба що безумець. Приміром, сходження Благодатного вогню. Дивовижне явище, що стається тільки у Велику суботу в Єрусалимі, в храмі Гробу Господнього – за нашим старим, юліанським, календарем! Це чудо свідчить про те, що Бог поряд із нами. Храм Гробу Господнього зведено навколо тієї печери, в якій лежало тіло Іісуса Христа після розп'яття. Щороку цього дня патріарх Єрусалимський заходить в цю печеру з пучком незасвічених свічок, а виходить вже з запаленими. Священний вогонь сходить з неба і розпалює їх! Вогонь цей має особливу, невідому нам природу – в перші хвилини не обпалює, не пече, а тому присутні в храмі люди прагнуть ніби "вмитися" цим вогнем. Це чудо трапляється тільки раз на рік – в православну Велику суботу! І це визнають і католики, і мусульмани, і всі-всі інші конфесії. Отже, можна з усією певністю сказати, що ми, православні люди, живемо за єдиним календарем з небесами. І якщо ми відірвемося від наших дат – розірветься сакральний зв'язок земного і небесного. Ось і подумайте після всього цього, чи треба нам "наздоганяти" західний світ? Потрібно завжди мати терпіння залишатися самими собою і не соромитися цього. Дійсно, 25 грудня в місті Віфлеємі народився довгожданий Спаситель світу, Господь наш Іісус Христос. І цей найбільший і доленосний день в житті всього людства християни відзначають ось вже дві з невеликим тисячі років. За різними календарями: Православна Церква – 25 грудня за юліанським, католицький світ 25 грудня за григоріанським. І нарешті, багато православних людей дотепер вважають, що справжній Новий рік приходить, як йому і належить, в ніч з 31 грудня на 1 січня, але за юліанським календарем, тобто з 13 на 14 січня по новому стилю. Це наш хороший знайомий – "старий Новий рік".
 

"У лісі народилася ялиночка"…

Без чого новорічне свято – не свято? Звичайно ж, без прикрашеної ялинки. Цікаво, що цей звичай придумали зовсім не наші далекі пращури, як думає багато хто, хоча ялинок у нас сила-силенна. Ті ж учені говорять про те, що звичай прикрашати вічнозелене деревце нараховує вже понад дві тисячі років. Своїм корінням, так би мовити, він сягає у язичницьку міфологію і культуру кельтів, японців, Тибету… Наприклад, кельти вважали, що ялина — священне дерево, в гілках якого мешкає добрий дух лісів; вона втілювала безсмертя і вічну молодість, сміливість і вірність через свою вічнозеленість. Аналогічні за значенням вірування були і у східних народів. Перші прикрашені ялинки з'явилися в XVI столітті на території сучасної Франції. Як писав літописець, "на Різдво тут встановлюють в будинках ялинки, а на їхній гілці навішують троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і гірлянди". Цей красивий звичай швидко перейшов до сусідів-німців, а потім розповсюдився і по всій Європі. Близько 200 років тому пишних красунь стали вже регулярно встановлювати в королівських і царських палацах Франції, Німеччини, Англії, Норвегії, Данії і Росії. У нас перша ялинка з'явилася завдяки Петру I, любителю голландських і німецьких нововведень. Проте, після його смерті цей указ, втім, як і багато інших, пішов у забуття. Тепер напередодні Нового року прикрашали дахи лише… пивничок. І скоро в народі шинки стали називати "ялинками", а п'яниць — "ялинковими". "Ялинкова тема" знайшла віддзеркалення і в жаргоні п'яничок: так, словосполучення "ялинку підняти" означало п'янствувати, "йти під ялинку" — йти в шинок тощо. Традиція ставити ялинку, але вже не новорічну, а різдвяну, повернулася в Росію тільки в 20-х рр. XIX ст. Хоча спочатку вона була, швидше, приватної, ніж суспільної — в будинках петербурзьких німців. Шануючи національні традиції, невелику ялиночку тут ставили в центр столу, до гілок прикріплювали свічки, цукерки, пряники, горіхи. Не була винятком і царська сім'я: за ініціативою Олександри Федорівни, уродженої Шарлоти Прусської, подружжя імператора Миколи I, в 1819 році в Анічковому палаці вперше поставили різдвяну ялинку. Через три роки ця чудова традиція стала вже загальною. Спочатку засяяла вогнями струнка зелена красуня в приміщенні Катерининського (нині Московського) вокзалу в Петербурзі, а вже до кінця XIX століття ялинка стала головною прикрасою міських і сільських будинків повсюдно. Уточню: на Різдво Христове, адже Новий рік був всього лише природним продовженням різдвяних свят. Власне, як воно і повинно бути. У ХХ столітті різдвяні ялинки "проіснували" до 1918 року, коли унаслідок боротьби з "опіумом для народу" стали знищувати будь-які традиції, що зберігали хоч якийсь зв'язок з царським режимом. Як символ Різдва, ялинку навіть заборонили на цілих 17 (!) років. Тільки в 1935 році було організовано перший новорічний дитячий ранок — природно, вже з новим смисловим забарвленням: святкова зустріч Нового року… З 1949 року цей день зробили неробочим. Веселого Різдва і з Новим роком!