Свято

ВОЗНЕСIННЯ ГОСПОДНЕ

Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос сорок днів залишався на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але Він залишився на землі, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння.Святим апостолам Він "...являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже" (Діян. 1,3). Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях. Христос возноситься на небо, де належить Йому бути, і де Він повинен приготувати місце для нас: "...Я йду приготувати місце вам" (Ін. 14,2). Як у Старому Завіті первосвященик входив у святая святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, "...щоб заступатися за них" (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, "Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все" (Єф. 4,10). Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. "І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію" (Вих. 40, 34). Місце Його після Вознесіння – місце "вище всіх небес".

Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без суму, а з радістю? Вони запам'ятали насамперед обіцяння Христове: "Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь" (Мф. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі. Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не убачивши: "Блаженні ті, що не бачили й увірували" (Ін. 20,29).

Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: "І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я" (Ін. 14,3). Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павел говорить: "Шукайте горнього, де Христос сидить праворуч Бога; про горнє помишляйте, а не про земне" (Кол. 3,1); тому що "де скарб ваш, там буде й серце ваше" (Мф. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: "...краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас" (Ін. 16, 7). "Що далеко від очей, далеко від серця", – це прислів'я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: "Далеко від очей – близько до серця". Адже і після Вознесіння Христос не раз являвся людям: так Він з'явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кончині світу, коли Він прийде судити живих і мертвих. Головною справою для нас має бути те, щоб у той останній день показати праведному Судії і засвідчити перед Ним, що Його Вознесіння дійсно стало для нас зміцненням віри, утвердженням надії і зігріванням любові. Якщо так буде, тоді ми почуємо з вуст Божественного Спасителя: "Прийдіть...наслідуйте Царство, уготоване вам від створення світу" (Мф. 25, 34). Амінь.