Релігія і наука

БІБЛІЙНА АРХЕОЛОГІЯ:
ПЕРІОД ПРАОТЦІВ

Свідоцтва книги Буття про побут та духовне життя перших людей знаходять безліч археологічних підтверджень. Так, слова Писання про те, що ще на початку життя праотців виникло кочове скотарство (Бут. 4, 20), підтверджується археологічними знахідками.

Землеробство, що виникло у той самий час, створило можливість для будівництва міст (Бут. 4, 17). Знайдення струнних та духових інструментів, які також належать до кам'яного віку, підтверджує біблійне свідчення про їх виникнення у початковий період людської історії (Бут. 4, 21). Саме люди кам'яного віку створили усі види музичних інструментів – ударні, струнні та духові. Поблизу Чернігова у житлі з кісток мамонта були знайдені предмети, які складали найдавніший оркестр: дві кістяні довбешки, шумовий набірний наручник з п'яти кістяних пластин та молот з рогів північного оленя. Слова Священного Писання про винайдення у той час багатьох знарядь (Бут. 4, 22) знаходять своє підтвердження у тому, що знаряддями тих далеких часів людина проводила навіть трепанацію черепу – для лікування пухлин і переламів. Докази таких операцій простежені у Європі ще в мезоліті. Про успішність цих операцій свідчить те, що краї рани на черепі добре загоїлися – тобто людина ще довго жила. Святоотецьке тлумачення згадки у Бут. 4, 22 Ноеми – як винахідниці прикрас, підтверджується фактом наявності у суспільстві кам'яного віку різноманітних прикрас: кам'яних, металевих, кістяних. У той же час виникає татуювання і фарбування тіла. Браслети і каблучки доповнювалися вишуканими зачісками, які жінки фіксували за допомогою цегли. Під час розкопок трипільських поселень часто знаходили якісь незрозумілі "станки" з обпаленої цегли – з овальною заглибиною у верхній частині. Розгадка ж їх застосування була знайдена у Єгипті – саме такі підставки, вирізьблені з дерева у вигляді півмісяця, використовували замість подушки, щоб під час сну не зіпсувати зачіску.

Існування у перших людей сім'ї, про що свідчить книга Буття, підтверджується багатьма археологічними свідченнями. Більше того, багато вчених, виходячи з безперечного факту наявності парного шлюбу у всіх відомих науці реліктових спільнот, вважають, що індивідуальний шлюб існував у людському суспільстві споконвіку – як про це і говорить Священне Писання.

Раніше наука вважала людей кам'яного віку мандрівними дикунами, нині ж, на підставі багатьох археологічних даних, можна стверджувати, що образ життя цих людей, що створювали певну, здебільшого вельми струнку систему осель і поселень, значно ближчий до нас, ніж здавалося раніше. Яскравий тому приклад – оселі древніх мисливців у Костенках. Складна система цього поселення свідчить про існування певного внутрішнього устрою, спадкованого від попередніх поколінь.

Однак, якщо археологія дає підтвердження лише загальній картині життя праотців, то детальні відомості про первісні події людської історії – перебування в Едемі, гріхопадіння та потоп, дає допоміжна дисципліна біблійної археології – палеоетнографія. Справа в тому, що передання усіх архаїчних народів землі тією чи іншою мірою зберігали спогади про ці події. Так, у різних народів є передання про золотий вік, згаданий у "Теогонії" Гесіода. У шумерській поемі про блаженний стан перших людей говориться:

"У стародавні часи не було змій,
Не було скорпіонів,
Не було гієн і не було левів,
Не було ані диких собак, ані волків,
Не було ані ляку, ани ужасу,
І людина не мала ворогів".

Ті самі народні передання зберегли пам'ять про древо життя, плоди якого давали безсмертя. Індійці називали його калпанкшам, перси – гом, араби – туба, майя – кейба, греки – лотус, германці – иггдрасіль.

На асирійських скульптурних пам'ятках постійно зустрічається древо життя, іноді оточене колом царственних осіб, що поклоняються йому (мал. 1), чи крилатими духами.

У інших народів древо життя часто зображувалося на погребальних пам'ятках, або навіть на печатках (мал. 2).

Передання більшості народів світу містять повіствування і про падіння перших людей. Ось як сказано про гріхопадіння людей і подальше викривлення їх природи у "Реченіях Іпусера" (Єгипет, XVIII ст. до Р.Х.): "О, якщо б Він виправив їх сутність у першому їх поколінні! Нехай знищив би він гріх, простягнув руку проти нього! Знищив би ім'я та нащадків його! (тобто гріха) Люди ж бажали народжувати для нього (для гріха), і трапилося нещастя. Нужденні на усіх шляхах. Ось що сталося".

Тібетське повіствування про гріхопадіння свідчить про те, що перші люди були як боги, але вони зіпсувались, коли вкусили від дерева шима. Після цього вони стали відчувати голод, сяйво зникло з їхніх облич. З того часу скоротилося і їх життя. Ілюструє таке ж акадське передання і печатка ХХ ст. до Р.Х. з вигравійованою сценою спокушення прабатьків (мал. 3).

Пам'ять про вселення диявола у змія також знайшла своє відображення у переданнях різних народів, зафіксованих і на археологічних пам'ятках: (мал. 4) зображує поразку вселенського зла у вигляді змію Апопі давньоєгипетським божеством Гором, а на (мал. 5) іранський Митра знищує прародителя зла Арімана у вигляді змія.

Серед більшості народів, як древніх, так і тих, що до ХІХ- поч. ХХ ст. зберігали архаїчну культуру, існувало безліч передань про катастрофічну повінь, що змінила світ. Хоча з плином століть початкове передання вельми змінилось, у цих сказаннях існують важливі ключові моменти, що співпадають з біблійним текстом, і, відповідно, передають нам свідчення про реальну подію.

По-перше, передвісником потопу є різні божества, які наказують своїм обранцям збудувати великий корабель.

По-друге, серед урятованих, постійно фігурують дві людини – чоловік та жінка, іноді у супроводі дітей.

По-третє, врятовані висаджуються на вершину гори.

Археологічні розкопки у Міжріччі донесли до нас акадську переробку шумерського передання про створення світу і про потоп – "Енума еліш". Повіствування про шумерського Ноя – Утнапішті – ще одна підстава для припущення про те, що всі подібні сказання є відображенням реальної події, пам'ять про яку зберігали древні.

Проте головна знахідка, що свідчить про істинність біблійного передання про потоп – Ноєв ковчег. Свідоцтва про нього сягають глибокої давнини. Так, Іосиф Флавій у "Іудейських старожитностях" свідчить про те, що багато хто приносив з Арарата часточки ковчегу. У 1800 році американець К. Річ опублікував повідомлення Агі Гусейна, який стверджував, що він дійшов до Арарата і бачив залишки ковчегу.

У 1840 році турецька експедиція, яка була відправлена для дослідження снігових обвалів на Арараті, знайшла велетенський дерев'яний каркас майже чорного кольору, що стирчав з льодовика. Потрапивши до ковчега, члени експедиції констатували, що він був улаштований для перевезення худоби та складався з кількох відділень.

У серпні 1916 року російський пілот Володимир Ростовецький, який досліджував турецький кордон, опинившись над Араратом, побачив у східній частині вершини крижане озеро, край якого був каркас велетенського корабля, частково зануреного у лід.

Експедиція французського альпініста Фернана Наварри 6 липня 1955 року здійснила похід на Арарат, де на відрозі Агрі-даг знайшла ковчег і направила його частини на радіовуглецевий аналіз, за результатами якого частинам ковчегу було п'ять тисяч років.

У 1969 році наукова експедиція, організована американськими археологами, знайшла на горі Арарат кілька дерев'яних уламків на тому місці, де у 1955 році Фернан Наварра виявив занурений у лід корабель.

У 1997 році НАСА оприлюднило фотокартки радянсько-турецького кордону, де у районі Арарата можна чітко побачити обриси корабля.

Археологічні пам'ятки та етнографічні дані надають багато підтверджень свідоцтву Св. Писання про загальність віри серед людей та про монотеїзм, як початкову віру усього людства.

Перша археологічна епоха у житті людства – палеоліт – дає чимало прямих свідчень про існування релігійних вірувань, властивих роду людському. У печерах та відкритих місцях людина зображувала різноманітних священних тварин. Свідоцтво Священного Писання про різку, фіксовану зміну у релігійному житті праотців (Бут. 4, 26) знаходить своє археологічне підтвердження – у епоху мезоліту різко змінюються усі вірування людства – тоді ж з'являються перші храми у вигляді окремих забудов. Однак, деякі археологи вважають, що першими храмами були палеолітичні споруди з кісток мамонта, кремезні, багато прикрашені, які практично не мали культурного прошарку. За таких обставин вважають, що подібні споруди виконували лише роль суспільних культових місць. Одну таку реконструйовану споруду можна побачити у музеї археології НАН України.

Археологічні знахідки, що належать до мезоліту, свідчать про те, що людям того часу був властивий тричленний поділ неба: небо – обитель вищих сил, земля – тутешній світ, пекло – місце перебуваня злих духів та душ померлих.

У неоліті храми набувають загального поширення. Найбульш повно неолітичні храми досліджені у Чатал-Гуюці – їх розкопано вже 40 у 9 будівельних горизонтах міста. Вони мали той самий план і улаштування, що й помешкання, проте різнилися багатством оздоблення та його характером. Кожне капище складалося зазвичай з 4-5 кімнат. У багатьох випадках їх споруджували одна на одній. Якщо одна приходила у занепад, то на її руїнах будували новий храм. Усередині вони були пофарбовані та прикрашені рельєфами людей та тварин. У передній частині зображувався бик і ставився його череп. Велика бичача голова, здавалося, ніби виникає з стіни над пофарбованою у червоний колір нішею, що символізує "інший світ". Цікаво, що схема неолітичного храму – притвор, храм і священна ніша були повторені у храмі Соломоновому, який небагато чим відрізнявся від сучасних йому фінікійських храмів, і тому ця схема стала властивою і для наших церков.

Спільним для вірувань усіх давніх народів було вчення про давнього пра-Бога, Творця, що був витіснений пізнішими небожителями – дана обставина давала підставу отцям Церкви вважати, що язичницькі боги – не вигадка, а палі "духи злоби", які реально жадали жертв, у тому числі й кровавих.

(Продовження далі)